Ви закладаєте основи великої роботи

Старійшина Стівен Р. Бангертер

Сімдесятник

Уроки, яких ми навчаємо за допомогою традицій, встановлених в наших домівках, хоча вони й можуть бути малими і простими, стають все важливішими в сучасному світі.

Наш священний обов’язок як батьків в Сіоні---пробудити в наших дітях бажання отримати радість, світло та істини євангелії Ісуса Христа і зобов’язатися жити за ними. Виховуючи своїх дітей, ми встановлюємо традиції в наших домівках і створюємо зразки спілкування і поведінки в рамках наших сімейних стосунків. Таким чином, завдяки традиціям, які ми встановлюємо, нашим дітям мають бути прищеплені сильні, незмінні риси доброчесності, які наділять їх силою, щоб протистояти випробуванням життя.

Протягом багатьох років наша сім’я насолоджувалася щорічною традицією ходити в похід в гори Юінта в північно-східній Юті. Ми проходимо 20 миль (32 кілометри) по кам’янистій дорозі і прибуваємо в гарну зелену долину з височенними стінами каньйону, через яку тече сповнена холодної, прозорої води річка. Кожного року, сподіваючись повторно підкреслити цінність євангельської доктрини і звичок в серцях наших дітей і наших онуків, ми з Сюзен просимо кожного з наших шести синів разом з їхніми сім’ями підготувати коротке послання на тему, яка, на їхню думку, є важливою частиною фундаменту дому, зосередженого на Христі. Після цього ми збираємося в усамітненому місці на сімейний духовний вечір і кожна сім’я презентує своє послання.

Цього року наші онуки написали тему свого послання на камінцях, а потім, один по одному, закопали їх в землю недалеко один від одного, таким чином представивши міцно закладений фундамент, на якому встановлюється щасливе життя. Частиною всіх шести їхніх послань була незмінна вічна істина, що Ісус Христос є наріжним каменем того фундаменту.

Ісая сказав: “Тому Господь Бог сказав так: Оце поклав каменя Я на Сіоні, каменя випробуваного, наріжного, дорогого, міцно закладеного. Хто вірує в нього, не буде той засоромлений!”¹ Ісус Христос є тим дорогим наріжним каменем в фундаменті Сіону. Саме Він в одкровенні сказав пророку Джозефу Сміту: “Отже, не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи. І з малого виходить те, що є великим”².

Уроки, яких ми навчаємо за допомогою традицій, встановлених в наших домівках, хоча вони й можуть бути малими і простими, стають все важливішими в сучасному світі. Які малі і прості речі, коли будуть встановлені, виконуватимуть велику роботу в житті наших дітей?

Президент Рассел М. Нельсон недавно звернувся до великого зібрання поблизу Торонто, Канада, і емоційно нагадав батькам про наш священний обов’язок навчати наших дітей. Серед визначених важливих обов’язків Президент Нельсон наголосив на наших обов’язках як батьків навчати своїх дітей розуміти, чому ми приймаємо причастя, значущість народження в завіті та важливість підготовки до отримання патріаршого благословення і отримання його, а також він заохочував батьків проводити сімейне читання Писань³. Такими зусиллями наш улюблений пророк заохочує нас зробити наші домівки “святинями віри”⁴.

У Книзі Мормона Енош пише про глибоку вдячність, яку він відчував, за приклад свого батька, який “навчав [його] своїй мові, а також повчанням і застереженням Господа”. Енош емоційно проголосив: “І благословенне буде ім’я мого Бога за це”⁵.

Я високо ціную малі і прості традиції, яких ми дотримувалися в нашому домі протягом 35 років нашого подружнього життя. Багато наших традицій є малими, але значущими. Наприклад:

Вечорами, коли мене не було вдома, я завжди знав, що під скеруванням Сюзен наш найстарший син, який на той момент був вдома, буде проводити сімейне вивчення Писань і сімейну молитву⁶.
Ще одна традиція---ми ніколи не виходимо з дому або не закінчуємо телефонну розмову, не сказавши: “Я люблю тебе”.
Наше життя було благословенне тим, що ми на регулярній основі могли насолоджуватися особистими співбесідами з кожним з наших синів. Під час однієї такої співбесіди я запитав нашого сина про його бажання служити на місії і підготовку до неї. Після деякого обговорення, у кімнаті настала тиша; потім він нахилився до мене і задумливо заявив: “Тату, пам’ятаєш, коли я був маленьким, і ми почали проводити батьківські співбесіди?” Я сказав: “Так”. “Тоді,---сказав він,---я пообіцяв тобі, що служитиму на місії, а ви з мамою пообіцяли мені, що служитимете на місії, коли постарієте”. Після цього була ще одна пауза. “У вас є якась проблема, через яку ви не можете служити---можливо, я можу чимось вам допомогти?”

Постійні, корисні сімейні традиції, які включають молитву, читання Писань, домашній сімейний вечір і відвідування церковних зборів, хоча й можуть здатися малими і простими, створюють культуру любові, поваги, єдності і безпеки. У дусі, що супроводжує ці зусилля, наші діти захищені від вогненних стріл лукавого, які так вкарбувалися в мирську культуру сьогодення.

Ми пригадуємо мудру пораду Геламана своїм синам: “Пам’ятайте, що на камені нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога, ви повинні побудувати свій фундамент; так, щоб коли диявол пошле вперед свої могутні вітри, так, свої стріли у вихорі, так, коли весь його град і його могутня буря вдарить по вас, воно не матиме сили над вами, щоб втягнути вас до безодні нещастя і нескінченного горя, завдяки каменеві, на якому ви збудувалися, який є надійним фундаментом, фундаментом, що на ньому якщо люди будують, вони не можуть упасти”⁷.

Багато років тому, коли я був молодим єпископом, літній чоловік попросив мене зустрітися з ним. Він описав свій відхід від Церкви і розповів про праведні традиції своїх батьків, коли він був молодим. Він детально описав той біль, який він відчував протягом свого життя, коли марно намагався знайти тривалу радість посеред короткочасного щастя, яке пропонує світ. Зараз, у літньому віці, від відчув ніжні, інколи наполегливі тихі спонукання Духа Бога, який нагадав йому про уроки, звички, почуття і духовну безпеку його юності. Він висловив подяку за традиції своїх батьків і сучасними словами повторив проголошення Еноша: “Благословенне буде ім’я мого Бога за це”.

З досвіду знаю, що повернення цього дорогого чоловіка до євангелії є характерним для багатьох і повторюється часто серед Божих дітей, які на деякий час відходять, а потім повертаються до вчень і звичок своєї молодості. У такі моменти ми стаємо свідками мудрості автора приповісті, який радить батькам: “Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї”⁸.

Кожен з батьків стикається з моментами розчарування і різними рівнями рішучості і сили, виховуючи дітей. Однак, коли батьки проявляють віру, відверто і з любов’ю навчаючи дітей, і роблячи все, що можуть, аби допомогти їм просуватися вперед, вони отримують більшу надію, що насінини, які вони саджають, проростуть в серцях і розумі їхніх дітей.

Мойсей добре розумів фундаментальну потребу постійно навчати. Він радив: “І пильно навчиш [цих слів] синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш”⁹.

Ми стоїмо на колінах поруч з нашими дітьми під час сімейної молитви, ми дбаємо про них через наші зусилля провести значущі сімейні читання Писань, ми терпеливо, з любов’ю дбаємо про них, коли разом проводимо домашній сімейний вечір, і ми хвилюємося за них, коли приватно молимося на колінах до небес. О, як же ми прагнемо, щоб насінини, які ми саджаємо, проросли в серцях і розумі наших дітей.

Я вірю, що питання полягає не в тому, чи наші діти “розуміють це” під час нашого навчання, наприклад, коли вони намагаються читати Писання або проводити домашній сімейний вечір або відвідувати спільний захід та інші церковні збори. Питання полягає не в тому, чи в такі моменти вони розуміють важливість тих заходів, а в тому, чи ми, як батьки, проявляємо достатньо віри, аби слідувати пораді Господа старанно жити, навчати, напучувати і встановлювати очікування, натхнені євангелією Ісуса Христа. Це зусилля, мотивоване нашою вірою---нашим віруванням, що одного дня насінини, посаджені в молоді роки, проростуть і почнуть пускати пагони і зростати.

Те, про що ми говоримо, те, що ми проповідуємо і чого навчаємо визначає те, що станеться з нами. Коли ми встановлюємо корисні традиції, які навчають доктрині Христа, Святий Дух свідчить про істинність нашого послання і підживлює насінини євангелії, посаджені глибоко в серцях наших дітей нашими зусиллями протягом усього шляху. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.