Тверді та непохитні у вірі в Христа

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Аби завзято продовжувати бути твердим і непохитним у вірі в Христа, необхідно, щоб євангелія Ісуса Христа проникла у душу і серце людини.

З історії Старого Завіту ми дізнаємося про послідовні періоди часу, коли діти Ізраїлю шанували свій завіт з Єговою і поклонялися Йому і коли вони ігнорували цей завіт і поклонялися ідолам або Ваалові¹.

Час правління Ахава був одним з таких періодів відступництва у північному царстві Ізраїлю. Одного разу пророк Ілля сказав царю Ахаву зібрати людей Ізраїлю, а також пророків або священників Ваала на горі Кармель. Коли люди зібралися всі разом, Ілля сказав їм: “Чи довго ви будете скакати на двох галузках? [або іншими словами “Коли ви вирішите раз і назавжди?”] Якщо Господь Бог, ідіть за Ним, а якщо Ваал ідіть за ним! Та не відповів йому народ ані слова”². Отже Ілля наказав, щоб пророки Ваала і він зарізали по молодому бичку та поклали їх на дрова кожен на свій олтар, але “огню не покладуть”³. Потім сказав: “І ви покличете ім’я бога вашого, а я покличу Ім’я Господа. І станеться, той Бог, що відповість огнем, Він Бог! І відповів той народ та й сказав: Це добре слово!”⁴

Ви пам’ятаєте, що священники Ваалові з галасом годинами зверталися до свого неіснуючого бога, щоб той послав вогонь на бичка, “та не було ані голосу, ані відповіді, ані слуху”⁵. Коли настала черга Іллі, він відбудував розбитий олтар Господа, поклав на нього дрова та жертвенного бичка, а потім наказав облити все це водою, не раз, а три рази. Не залишилося сумніву, що не він, ніяка інша людська сила не могла запалити вогонь.

“І сталося в час принесення хлібної жертви, що підійшов пророк Ілля та й сказав: Господи, Боже Авраамів, Ісаків та Ізраїлів! Сьогодні пізнають, що Ти Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом. …

І спав Господній огонь, та й пожер цілопалення, і дрова, і каміння, і порох, і вилизав воду, що в рові…

І побачили це всі люди, та й попадали на обличчя свої й говорили: Господь, Він Бог, Господь, Він Бог!”⁶

Сьогодні Ілля міг би сказати:

Або Бог, наш Небесний Батько, існує, або ні, але, якщо Він існує, поклоняйтеся Йому.
Або Ісус Христос---Син Бога, воскреслий Викупитель людства, або ні, але, якщо так і є, йдіть за Ним.
Або Книга Мормона---слово Бога, або ні, але, якщо це так, тоді “[будьмо ближче до Бога, вивчаючи і] твердо дотримуючись її заповідей”⁷.
Або Джозеф Сміт бачив Небесного Батька та Сина і розмовляв з Ними того весняного дня 1820 року, або ні, але, якщо так, тоді йдіть за мантією пророка, який має ключі запечатування, які я, Ілля, передав йому.

Під час останньої генеральної конференції Президент Рассел М. Нельсон проголосив: “Вам немає потреби гадати, що є істинним [див. Мороній 10:5]. Вам непотрібно гадати, кому можна без ризику довіритися. Через особисте одкровення ви можете отримати власне свідчення про те, що Книга Мормона є словом Бога, що Джозеф Сміт є пророком і що це Церква Господа. Незалежно від того, що можуть казати або робити інші люди, ніхто й ніколи не може забрати свідчення, яке народилося у вашому серці й розумі про те, що є істинним”⁸.

Коли Яків обіцяв, що тим, хто шукає Божої мудрості, Він “всім дає просто, та не докоряє”,⁹ він також попереджував:

“Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.

Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа.

Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх”¹⁰.

З іншого боку, наш Спаситель був досконалим прикладом постійності. Він сказав: “Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби”¹¹. Обміркуйте ці описання чоловіків і жінок у Писаннях, які подібно до Спасителя, були твердими та непохитними:

Їх “було навернено до істинної віри; і вони не відступали від неї, бо були твердими, стійкими і непохитними, бажаючи з усією старанністю виконувати заповіді Господа”¹².

“Їхня думка тверда, і вони покладають свою надію на Бога постійно”¹³.

“І ось, ви самі знаєте, бо ви були свідками цього, що всі ті з них, кого приведено до пізнання істини … Отже, всі ті з них, які прийшли до цього, ви знаєте самі, що вони стійкі і непохитні у вірі і в тому, чим їх було зроблено свободними”¹⁴.

“І вони перебували [непохитними] в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах”¹⁵.

Аби завзято продовжувати бути твердим і непохитним у вірі в Христа, необхідно, щоб євангелія Ісуса Христа проникла у душу і серце людини, це означає, що євангелія стає не просто одним з багатьох аспектів, що впливає на життя людини, але тим, що визначає його або її життя і характер. Господь каже:

“І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті.

І духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати.

І … станете ви народом Мені, а Я буду вам Богом!”¹⁶

Це завіт, який ми складаємо під час нашого хрищення і храмових обрядів. Однак дехто ще не прийняв повністю євангелію Ісуса Христа у своє життя. Хоча, як Павло каже, що вони були “поховані з [Христом] хрищенням”, вони все ще не розуміють ту частину, “як воскрес Христос із мертвих … , так щоб … ми стали ходити в обновленні життя”¹⁷. Євангелія ще не визначає їх. Вони ще не зосереджені на Христі. Вони вибирають, яких вчень і заповідей вони будуть дотримуватися і де і коли вони служитимуть у Церкві. На противагу, через чітке дотримання своїх завітів ті, хто “є вибраними за завітом”¹⁸ уникають обману і залишаються твердими у вірі в Христа.

Більшість з нас зараз знаходяться між соціально мотивованою участю у євангельських ритуалах з одного боку і всепоглинаючим подібним до Христового зобов’язанням волі Бога з іншого боку. Десь у цьому просторі хороша новина євангелії Ісуса Христа увійшла у наше серце й заволоділа нашою душею. Можливо, це не станеться миттєво, але ми всі повинні рухатися у напрямку цього благословенного стану.

Це важко, але дуже важливо залишатися твердими і непохитними, коли ми бачимо себе очищеними “в горні страждань”,¹⁹ щось, рано чи пізно, з’являється у всіх у нас у нашому смертному житті. Без Бога ці темні періоди часу супроводжуються занепадом духа, відчаєм та навіть гіркотою. З Богом спокій замінює біль, мир замінює сум’яття, а надія замінює сум. Залишаючись твердими у вірі в Христа, ми отримаємо Його підкріплювальну благодать, підтримку²⁰. Він перетворить випробування на благословення і, як сказав Ісая, “замість попелу да[сть] їм оздобу”²¹.

Дозвольте мені розповісти про три приклади, які я особисто знаю:

Є жінка, яка страждає від виснажливої хронічної хвороби, що продовжується, незважаючи на медичне лікування, благословення священства та піст і молитви. Однак її віра у силу молитви та реальність Божої любові до неї не зменшується. День за днем (а іноді годину за годиною) вона продовжує служити у своєму покликанні у Церкві і разом зі своїм чоловіком піклуватися про свою молоду сім’ю, усміхаючись, як тільки може. У неї є глибоке співчуття до інших, очищене її власним стражданням, і вона часто забуває про себе, служачи іншим. Вона залишається непохитною, і люди відчувають себе щасливими поряд з нею.

Чоловік, який виріс у Церкві, служив місіонером повного дня і одружився з чудовою жінкою, здивувався, коли дехто з його братів і сестер почали критикувати Церкву та пророка Джозефа Сміта. Через деякий час вони залишили Церкву і намагалися переконати його зробити те саме. Як часто це стається у таких випадках, вони завалили його розповідями, аудіозаписами та відео, які виробили опоненти, більшість з яких були невдоволеними колишніми членами Церкви. Його брати і сестри сміялися з його віри, кажучи йому, що він був довірливим і введеним в оману. У нього не було відповідей на всі їхні твердження, і його віра почала слабшати під діями невблаганної опозиції. Він обмірковував, чи йому слід припинити відвідувати церкву. Він говорив зі своєю дружиною. Він говорив з людьми, яким довіряв. Він молився. Коли він все це обмірковував у складному емоційному стані, він згадав випадки, коли відчував Святого Духа і отримував через Духа свідчення про істинність. Він зробив висновок: “Якщо я чесний з собою, я маю визнати, що Дух торкнувся мене більше ніж один раз і свідчення Духа справжнє”. У нього з’явилося поновлене відчуття щастя і миру, яке він поділяє зі своєю дружиною і дітьми.

Чоловік і дружина, які постійно і щасливо слідували у своєму житті порадам Братів, були засмучені труднощами, які виникли у них при бажанні мати дітей. Вони витратили значні фінансові заощадження, працюючи з компетентними медичними професіоналами, і через деякий час були благословенні сином. Однак, на жаль, приблизно через рік, з немовлям стався нещасний випадок, у якому ніхто не був винним, але воно опинилося у напівкоматозному стані зі значними ушкодженнями мозку. Хлопчик отримав найкращий догляд, але лікарі не могли передбачити, яким буде його стан у майбутньому. Дитина, над якою це подружжя так старанно працювало і про яку молилося, щоб вона прийшла у цей світ, у певному сенсі була забрана, і вони не знають, чи коли-небудь їх син повернеться до них. Зараз вони докладають всіх зусиль, піклуючись про життєво необхідні потреби немовля, і у той самий час виконуючи всі свої обов’язки. У цей надзвичайно складний період вони звернулися до Господа. Вони покладаються на “насущний хліб”, що отримують від Нього. Їм допомагають співчутливі друзі та сім’я, і їх зміцнюють благословення священства. Вони стали ближчими одне до одного, їхній союз, мабуть, зараз глибше і більш завершений, ніж міг би бути в іншому випадку.

23 липня 1837 року Господь дав одкровення Томасу Б. Маршу, який був на той час президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів. У ньому сказане наступне:

“І молись за своїх братів з Дванадцятьох. Повчай їх гостро заради Мого імені, і нехай повчають їх за всі їхні гріхи, і будь вірним Моєму імені переді Мною.

І після їхніх спокус і багатьох бідувань, ось, Я, Господь, простягну руку до них, і якщо вони не закамʼяніють серцями своїми і не затвердіють шиями своїми проти Мене, їх буде навернено, і Я зцілю їх”²².

Я вірю, що принципи, які згадані у цих віршах, стосуються всіх нас. Спокуси і бідування, через які ми проходимо, та будь-яке випробування, яке Господь вважає за потрібне, щоб ми пройшли, можуть вести до нашого повного навернення та зцілення. Але це стається, якщо, і лише якщо, ми не закамʼяніємо серцями своїми і не затвердіємо шиями своїми проти Нього. Якщо ми залишаємося твердими і непохитними, не зважаючи на те, що може статися, ми досягнемо навернення, про яке говорив Спаситель, коли сказав Петру: “Ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою”,²³ навернення, такого повного, що не може бути загубленим. Обіцяне зцілення---це очищення і освячення наших поранених гріхами душ, яке робить нас святими.

Я згадую про пораду наших матерів: “Їжте овочі, вони---корисні”. Наші матері праві, й у контексті непохитності у вірі “їсти овочі” означає постійно молитися, бенкетувати щоденно Писаннями, служити і поклонятися у церкві, щотижня гідно приймати причастя, любити вашого ближнього і щодня брати на себе свій хрест у слухняності Богові²⁴.

Завжди пам’ятайте про обіцяння доброго майбутнього, і зараз, і потім, для тих, хто тверді та непохитні у вірі в Христа. Пам’ятайте “про вічне життя і про радість святих”²⁵. “О всі ви, хто чистий серцем, підніміть свої голови і отримайте приємне слово Бога, і бенкетуйте Його любовʼю; бо ви можете це, якщо ваш розум твердий, навіки”²⁶. В ім’я Ісуса Христа, амінь.