Найвеличніше надбання
Усі ми маємо прийти до Христа, виявляючи безкомпромісну відданість Його євангелії.
У Писаннях є розповідь про багатого молодого управителя, який, швидко наблизившись до Ісуса, упав перед Ним на коліна і абсолютно щиро запитав Учителя: “Що робити мені, щоб вічне життя вспадкувати?” Навівши довгий перелік заповідей, яких цей юнак віддано дотримувався, Ісус повелів йому, щоб той розпродав усі свої статки, віддав виручені кошти бідним, узяв свого хреста і йшов вслід за Ним. Від прямоти цього повеління у молодого управителя—хоч той і був у дорогих сандалях—похололи ноги з переляку, і він відійшов зажурившись, бо, як сказано у Писанні, “великі маєтки він мав”1.
Безперечно, це важлива застережна розповідь про використання статків та потреби бідних. Але, зрештою, це розповідь про щиру, цілковиту відданість божественному обов’язку. Незалежно від того, є у нас багатства чи ні, усі ми маємо прийти до Христа, виявляючи таку ж безкомпромісну відданість Його євангелії, яка очікувалась від цього юнака. Кажучи мовою сучасної молоді, ми маємо “викладатися на всі 100 відсотків”2.
У своєму характерно незабутньому творі К.С. Льюїс уявляє, як Господь каже нам щось приблизно таке: “Мені не потрібно … твого часу [або] … твоїх грошей [чи] … твоєї праці. [Але] Мені потрібний ти. [Те дерево, яке ти обрізуєш]. Я не хочу відрізати гілку тут, гілку там. Я хочу повалити все дерево. [І цей зуб]. Я не хочу свердлити [його], або ставити на нього коронку, [або пломбувати його]. [Я] хочу вирвати його. [Насправді я хочу, щоб ти передав мені] все своє природне “я”. … [І] замість цього Я дам тобі нове я. Насправді, я дам тобі Самого Себе—Моя воля стане [твоєю волею]”3.
Усі, хто промовлятиме на цій генеральній конференції, казатимуть тими чи іншими словами те, що Христос сказав цьому багатому юнакові: “Прийди до свого Спасителя. Прийди остаточно і щиро. Візьми свого хреста, яким би важким він не був, і йди вслід за Ним”4. Вони казатимуть це, знаючи, що у Божому царстві не може бути ні роботи впівсили, ні зупинок після початку, ні поворотів назад. Відповідь Ісуса тим, хто попросив дозволу поховати батька, який помер, або принаймні попрощатися з іншими членами сім’ї, була вимогливою і недвозначною. Він сказав: “Зостав це іншим”. “Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства”5. Коли нас просять виконати щось важке, навіть те, що суперечить бажанням нашого серця, пам’ятайте, що наша відданість справі Христовій має бути найвищою у нашому житті. Хоча Ісая запевнює нас, що спасіння доступне “без срібла … і без платні”6,—і це так—ми повинні бути готові до того, як сказав Т.С. Еліот, що за нього доведеться заплатити “не менш, ніж усе”7.
Звичайно, у всіх нас є якісь звички чи недоліки або щось у біографії, що може стримувати нас від цілковитого духовного занурення в цю роботу. Але Бог є нашим Батьком, і Він виключно добре прощає і забуває гріхи, які ми полишили, можливо, тому, що ми даємо Йому так багато приводів практикуватися в цьому. У будь-якому випадку божественна допомога доступна кожному з нас повсякчас, коли ми відчуємо, що маємо змінити свою поведінку. Бог змінив Саулові “серце на інше”8. Єзекіїль закликав увесь давній Ізраїль поcкидати з себе своє минуле і “створ[ити] собі нове серце та нового духа”9. Алма закликав до “могутньої зміни”10, яка спричинить зростання душі, а Сам Ісус навчав, що “коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства”11. Очевидно, що можливість змінитися і жити на більш піднесеному рівні завжди була одним з дарів Бога для тих, хто цього прагне.
Друзі, нині ми бачимо всілякі розділення людей на групи і між собою, на ще більше розділення всередині цих груп, розділення на онлайн-спільноти і розділення за політичними ознаками, з більш ніж достатньою ворожістю, якої вистачить на всіх. Можливо нам слід запитати себе, чи не є “вище і святіше”12 життя, перефразовуючи слова Президента Рассела М. Нельсона, чимось, чого ми можемо прагнути? І, роблячи це, нам буде добре пригадати той вражаючий період часу в Книзі Мормона, коли люди, що жили тоді, поставили це запитання і відповіли на нього так ствердно:
“І сталося, що не було суперечок серед усього народу, по всій землі … через любов Бога, яка жила в серцях людей.
І не було ані заздрощів, ані розбрату, ані … ніякої похітливості; і певно не могло бути щасливішого народу серед усіх людей, яких було створено рукою Бога.
Не було ані розбійників, ані вбивць, не було також Ламанійців, і ніяких інших -ійців; але були вони всі як один дітьми Христа і спадкоємцями царства Бога.
І якими благословенними були вони!”13
Яким же є рецепт досягнення цього умиротвореного, щасливого життя? Він наведений там, у тексті, одним реченням: “Любов Бога … жила в серцях людей”14. Коли любов Бога задає тон для всього нашого життя, для наших стосунків одне з одним і, зрештою, для наших почуттів до всього людства, тоді старі розмежування, обмежувальні ярлики та штучні поділи починають зникати і збільшується мир. Саме це і сталося в нашому прикладі з Книги Мормона. Більше не було ані Ламанійців, ані Яківців, ані Йосипівців, ані Зорамійців. Взагалі не було ніяких -ійців. Люди стали використовувати лише одну назву, яка відображала їхню піднесену сутність. Там говориться, що всі вони стали відомі, як “діти Христа”15.
Звичайно, ми говоримо тут про першу велику заповідь, дану людству—любити Бога щиро, беззастережно або безкомпромісно, тобто всім своїм серцем, могутністю, розумом і силою16. Так виявляти любов до Бога—це перша велика заповідь у Всесвіті. Але перша велика істина у Всесвіті полягає в тому, що Бог любить нас так само—щиро, беззастережно або безкомпромісно, всім Своїм серцем, могутністю, розумом і силою. І коли ці величні сили з Його серця і з наших сердець взаємодіють без обмежень, відбувається справжній вибух духовної, моральної сили. Тоді, як писав Тейяр де Шарден, “вдруге в історії світу людина винаходить вогонь”17.
Саме тоді і, насправді, лише тоді, ми можемо ефективно виконувати другу велику заповідь так, щоб це не було поверхнево чи несерйозно. Якщо ми настільки любимо Бога, щоб постаратися бути цілковито відданими Йому, Він дасть нам здібність, спроможність і волю любити наших ближніх та самих себе, і дасть нам знати, як це робити. Можливо, тоді ми зможемо сказати ще раз: “Не могло бути щасливішого народу серед усіх людей, яких було створено рукою Бога”18.
Брати і сестри, я молюся про те, щоб ми досягли успіху там, де багатий юнак зазнав невдачі, щоб ми взяли на себе хрест Христа, чого б це не вимагало, як би це не було важко і якою б не була ціна. Я свідчу, що коли ми обіцяємо йти за Ним, то по дорозі, можливо, нам самим у той чи інший спосіб доведеться витерпіти терновий вінець і невблаганний римський хрест. Яким би заможним не був наш молодий управитель, він не був настільки багатим, щоб заплатити за можливість уникнути цих символів, і також не можемо й ми. Заради благословення, яким є отримання найвеличнішого з усіх надбань—дару вічного життя, нас просять дуже мало—продовжувати йти вслід за Первосвященником нашого віросповідання, нашою Світовою Зірницею, нашим Заступником і Царем. Я свідчу разом з маловідомим Амалекієм, який жив у давнину, що кожен з нас має “[віддати всю свою] душу як жертвоприношення Йому”19. Про таку рішучу, непохитну відданість ми співаємо:
Милий Боже, моє серце Ти візьми і любов’ю й добротою
Його ніжно огорни. …
Запечатай Його, Боже.
В Своїм Царстві в небесах20.
У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.