Мир Христа руйнує ворожнечу
Коли наше життя сповнено любов’ю Христа, ми сприймаємо розбіжності з лагідністю, терпінням і добротою.
Мої дорогі брати і сестри, під час проведення стрес-тесту з фізичним навантаженням зростає навантаження на серце. Серця, які здатні впоратися з ходьбою, можуть стикнутися з труднощами, якщо доведеться бігти вгору. Таким чином, стрес-тест може виявити основне захворювання, яке інакше не проявляється. Після цього будь-які виявлені недуги можна лікувати, перш ніж вони спричинять серйозні проблеми у щоденному житті.
Пандемія COVID-19 дійсно була глобальним стрес-тестом! Цей тест показав суперечливі результати. Було розроблено безпечні та ефективні вакцини1. Медики, вчителі, всі, хто надає допомогу, та інші люди принесли героїчні жертви—і продовжують це робити. Багато людей виявили щедрість і доброту—і далі так роблять. Разом з тим стали очевидними основні недоліки. Постраждали соціально незахищені люди—і продовжують страждати. Слід виявляти підтримку і вдячність тим, хто працює над подоланням цих глибинних суспільних нерівностей.
Пандемія—це також духовний стрес-тест для Церкви Спасителя та її членів. Результати такі ж неоднозначні. Наші життя були благословенні служінням у “вищий і святіший спосіб”2, навчальним планом За Мною йдіть та зосередженим на домівці і підтримуваним Церквою навчанням євангелії. У ці складні часи багато людей надавали співчутливу допомогу і приносили втішення—і досі це роблять3.
Однак у деяких випадках духовний стрес-тест показав схильність до суперечок і розбрату. Це говорить про те, що нам потрібно працювати, щоб змінити наші серця і стати єдиними як істинні учні Спасителя. Це не новий виклик, але він є нагальним4.
Коли Спаситель відвідав нефійців, Він навчав: “І не буде сперечань між вами … Той, в кому є дух суперечок, не від Мене, але від диявола, який є батьком суперечок, і він підбурює серця людей сперечатися із злістю, один з другим”5. Коли ми сперечаємося із злістю один з одним, Сатана сміється, а Бог небес плаче6.
Сатана сміється, а Бог плаче принаймні з двох причин. По-перше, суперечки послаблюють наше колективне свідчення світові про Ісуса Христа і викуплення, що приходить через Його “заслуги, … милість, і благодать”7. Спаситель сказав: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! … По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”8. Також вірно і навпаки—всі пізнають, що ми не є Його учнями, якщо ми не виявляємо любов одне до одного. Суперечки або ворожість9 підривають Його роботу останніх днів, коли щось з цього є серед Його учнів10. По-друге, суперечки є духовно нездоровими для нас особисто. Вони позбавляють нас миру, радості і спокою, а також зменшують нашу здатність відчувати Дух.
Ісус Христос пояснив, що Його вчення не в тому, щоб “підбурювати серця людей на злість один проти одного; але [Його] вчення у тому, щоб з цим було покінчено”11. Якщо я легко ображаюся або відповідаю на розбіжності в поглядах злістю чи засудженням, я “провалюю” духовний стрес-тест. Цей провалений тест не означає, що я безнадійний. Скоріше це вказує на те, що мені потрібно змінитися. І це слід взяти до уваги.
Після того, як Спаситель відвідав Американський континент, серед людей панувала єдність; “не було суперечок по всій землі”12. Ви думаєте, що серед людей була єдність, тому що вони всі були однакові чи тому що у них не було різниці в поглядах? Я так не думаю. Натомість суперечки і ворожість зникли завдяки тому, що вони поставили своє учнівство у Спасителя вище за все інше. Їхні відмінності блідли в порівнянні зі спільною любов’ю до Спасителя, і вони перебували в єдності як “спадкоємц[і] царства Бога”13. В результаті—“не могло бути щасливішого народу …, [який] було створено рукою Бога”14.
Єдність вимагає зусиль15. Вона розвивається, коли ми плекаємо Божу любов у наших серцях16 і зосереджуємося на нашій вічній долі17. Нас єднає наша спільна первозданна сутність як дітей Бога18 і наша відданість істинам відновленої євангелії. Відповідно і наша любов до Бога, і наше учнівство в Ісуса Христа спонукають виявляти до людей щиру турботу. Ми цінуємо розмаїття якостей, поглядів і талантів інших людей19. Якщо ми не в змозі поставити наше учнівство в Ісуса Христа вище особистих інтересів і поглядів, нам слід переглянути наші пріоритети і змінитися.
Ми можемо бути схильні сказати: “Звичайно ми можемо мати єдність—якщо тільки ви погодитеся зі мною!” Але краще буде запитати так: “Що я можу робити для зміцнення єдності? Яким чином я можу допомогти цій людині наблизитися до Христа? Що я можу зробити, аби зменшити суперечки та розбудовувати співчутливу і турботливу церковну спільноту?”
Коли наше життя сповнено любов’ю Христа20, ми сприймаємо розбіжності з лагідністю, терпінням і добротою21. Ми менше переймаємося власними почуттями і більше турбуємося про почуття ближнього. Ми прагнемо пом’якшувати і об’єднувати22. Ми не вдаємося у “суперечки про погляди”, не засуджуємо тих, з ким не погоджуємося, і не намагаємося давати їм привід для спотикання23. Натомість ми вважаємо, що ті, з ким ми незгодні, діють якомога краще, виходячи зі свого життєвого досвіду.
Моя дружина займалася юридичною практикою більше 20 років. Як адвокат вона часто працювала з тими, хто відстоював явно протилежні погляди. Але вона навчилася не погоджуватися без вияву грубості або злісті. Вона могла сказати адвокату супротивної сторони: “Я бачу, що ми не досягнемо згоди у цьому питанні. Я вас ціную. І поважаю вашу думку. І я розраховую на таку ж прихильність з вашого боку”. Часто це сприяло вияву спільної поваги і навіть дружніх стосунків попри розбіжності.
Навіть колишні вороги можуть об’єднатися у своєму учнівстві у Спасителя24. У 2006 році я побував на освяченні храму в Гельсінкі, Фінляндія, на вшанування мого батька та моїх дідуся і бабусі, які були серед перших навернених до Церкви у Фінляндії. Протягом десятиліть фіни, зокрема і мій тато, мріяли про храм у Фінляндії. На той час храмовий округ охоплював Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву, Білорусь і Росію.
Під час освячення я дізнався щось несподіване. Перший день роботи храму був виділений російським членам Церкви для виконання храмових обрядів. Важко пояснити, яке велике це викликало здивування. Протягом століть Росія і Фінляндія вели багато воєн. Мій батько з недовірою і неприязню ставився не лише до Росії, а й до всіх росіян. Він емоційно висловлював такі почуття, і вони були типовими у прояві ворожнечі Фінляндії до Росії. Він знав напам’ять епічні поеми, в яких описувалися хроніки війни між фінами і росіянами у ХІХ столітті. Його досвід під час Другої світової війни, коли Фінляндія та Росія знову були ворогами, ніяк не змінив його поглядів.
За рік до освячення храму у Гельсінкі, Фінляндія, храмовий комітет, до складу якого входили лише члени Церкви з Фінляндії, зустрівся для обговорення планів щодо освячення. Під час зборів хтось зауважив, що святі з Росії їхатимуть кілька днів, щоб побувати на освяченні і, мабуть, сподіватимуться отримати свої храмові благословення перед тим, як повернутися додому. Голова комітету, брат Свен Еклунд, запропонував, щоб фіни зачекали трішки довше, аби росіяни могли бути першими членами Церкви, які виконуватимуть храмові обряди у храмі. Усі члени комітету погодилися. Вірні фіни-святі останніх днів погодилися чекати своїх храмових благословень, щоб поступитися російським святим.
Президент території, який був присутнім на тих зборах храмового комітету, старійшина Денніс Б. Ноеншвандер, пізніше написав: “Я ніколи не був більш гордим за фінів, ніж тоді у ту мить. Складну історію стосунків Фінляндії зі своїм східним сусідом … і їхній захват від того, що у них нарешті є [храм], збудований на їхній власній землі—усе було відкладено. Дозвіл, наданий росіянам першими увійти до храму, [був] виявом любові і жертви”25.
Коли я розповів про цю доброту своєму батькові, його серце розтануло і він заплакав, що траплялося вкрай рідко з таким стоїчним фіном. Відтоді і до своєї смерті, яка сталася через три роки по тому, він ніколи не сказав нічого негативного про Росію. Натхнений прикладом своїх співвітчизників—фінів, мій батько, попри всі інші міркування, зробив вибір—насамперед бути учнем Ісуса Христа. Фіни залишилися фінами; росіяни—росіянами; жодна з груп не відмовилася від своєї культури, історії чи досвіду, щоб позбутися ворожнечі. Це їм було не потрібно. Натомість вони вирішили зробити своє учнівство в Ісуса Христа своїм найвищим пріоритетом26.
Якщо їм це вдалося, вдасться і нам. Ми можемо привнести наш спадок, культуру і досвід у Церкву Ісуса Христа. Самуїл не соромився свого ламанійського походження27, так як і Мормон не приховував того, що він—нефієць28. Але кожен із них першочерговим для себе вважав своє учнівство у Спасителя.
Якщо ми не єдині, ми не Його29. Я запрошую нас бути відважними в тому, щоб ставити любов до Бога і учнівство у Спасителя вище за всі інші міркування30. Дотримуймося завіту, який є невід’ємною складовою нашого учнівства—завіту бути єдиними.
Наслідуймо приклад святих по всьому світу, яким вдається ставати учнями Христа. Ми можемо покластися на Ісуса Христа, Який є “наш[им миром], що … зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, [Своєю спокутною жертвою]”31. Наше свідчення світові про Ісуса Христа буде зміцнено, і ми будемо залишатися духовно здоровими32. Я свідчу: якщо ми будемо “уникати суперечок” і ставати “одного розуму з Господом у любові і об’єднані з Ним у вірі”, Його мир буде з нами33. В ім’я Ісуса Христа, амінь.