Любов Бога
Наш Батько і наш Викупитель благословили нас, давши заповіді, і виконуючи Їхні заповіді, ми повніше й глибше відчуваємо Їхню досконалу любов.
Наш Небесний Батько любить нас безмірно і досконало1. У Своїй любові Він створив план—план викуплення і щастя,—щоб відкрити для нас усі ті можливості й усю ту радість, які ми бажаємо отримати, аж до тієї міри всього, що Він має і Ким Він є2. Для досягнення цього Він навіть волів пожертвувати Своїм Улюбленим Сином, Ісусом Христом, щоб Той став нашим Викупителем. “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”3. Ось такою є чиста любов Батька: вона поширюється на всіх, і в той же час є особистою для кожного.
Ісус Христос має до нас таку ж саму досконалу любов, як і Небесний Батько. Батько, спершу розробивши Свій великий план щастя, запропонував комусь одному стати Спасителем, щоб викупити нас—і це було невідʼємною частиною того плану. Ісус добровільно запропонував Себе: “Ось Я, пошли Ти мене!”4 Спаситель “не робить нічого, крім того, що на благо світові; бо Він так любить світ, що навіть віддав Своє власне життя, щоб привернути всіх людей до Себе. Отже, Він нікому не заповідав, що вони не зможуть скуштувати від Його спасіння”5.
Коли ми молимося Батькові в імʼя Христа, ця божественна любов буде приносити нам велику втіху і впевненість. Ніхто з нас не є для Них чужинцем. Нам потрібно без вагань звертатися до Бога, навіть коли ми відчуваємо себе недостойними. Ми можемо покладатися на милість і заслуги Ісуса Христа, щоб бути почутими6. І якщо ми перебуваємо в Божій любові, то все менше й менше залежимо від того, щоб хтось скеровував нас.
Любов Бога не виправдовує гріх; натомість вона пропонує Викуплення
Оскільки Божа любов є всеохопною, дехто каже про неї як про “безумовну”, і, на їхню думку, вони можуть вважати, що Божі благословення є “безумовними” і що спасіння є “безумовним”. Але вони не є безумовними. Можна почути, як хтось каже: “Спаситель любить мене просто таким, як я є”, і це справді так. Однак Він не може взяти жодного з нас у Своє царство просто такими, якими ми є, “бо ніщо нечисте не може перебувати там, або перебувати в Його присутності”7. Спершу наші гріхи повинні бути усунені.
Якось професор Хʼю Ніблі зауважив, що царство Бога не може встояти, якщо в ньому є поблажливе ставлення до найменшого гріха: “Найменша пляма зіпсутості означає, що інший світ не буде ні нетлінними, ні вічним. Найнезначніший недолік у будівлі, інституції, кодексі чи характері невідворотно стане фатальним у довгостроковій перспективі вічності”8. Заповіді Бога є “суворими”9, тому що Його царство і жителі цього царства можуть вистояти лише за умови, що постійно відкидають зло і вибирають добро, без жодного винятку10.
Старійшина Джеффрі Р. Холланд зауважив: “Ісус ясно розумів, що багато хто в нашій сучасній культурі, здається, забуде, що існує разюча різниця між заповіддю прощати гріх (а Він мав безмежну здатність робити це) і засторогою—не потурати гріху (чого Він не робив жодного разу)”11.
Та все ж незважаючи на наші теперішні недоліки, ми все ж можемо мати надію отримати “імʼя і положення”12, місце в Його Церкві і в целестіальному царстві. Господь, ясно заявивши, що Він не може виправдати чи не помітити гріх, запевнює нас:
“Проте, того, хто кається й виконує заповіді Господа, буде прощено”13.
“Так, і скільки Мої люди каятимуться, стільки Я прощатиму їм їхні гріхи проти Мене”14.
Покаяння і божественна благодать вирішують дилему:
“Памʼятайте також слова, які Амулек сказав Зизромові в місті Аммонійга; бо він сказав йому, що Господь дійсно прийде, щоб викупити Свій народ, але Він прийде не для того, щоб викупити їх в їхніх гріхах, а для того, щоб викупити їх від їхніх гріхів.
І в Нього є сила, дана Йому від Батька, щоб викупити їх від їхніх гріхів через покаяння; отже, Він послав Своїх ангелів проголосити новину про умови покаяння, яке силою Викупителя приносить спасіння їхнім душам”15.
За умови покаяння Господь може помилувати, не грабуючи справедливість, і “Бог не перестає бути Богом”16.
Як ви знаєте, шлях світу—протистояти Христу, тобто приймати “все, тільки не Христа”. Те, що відбувається в наші дні, дуже нагадує описане у Книзі Мормона: харизматичні особистості прагнуть неправедного володарювання над іншими людьми, прославляють сексуальну вседозволеність і заохочують до накопичення багатств як цілі нашого існування. Їхні філософії виправдовують скоєння “маленького гріха”17 або навіть багатьох гріхів, однак жодна з них не може запропонувати викуплення. А воно приходить тільки через кров Агнця. Найкраще, що може запропонувати натовп, який стоїть на позиціях: “будь-що, крім Христа” або “будь-що, тільки не покаяння”,—це безпідставне твердження, що гріх не існує або якщо він і існує, то зрештою він не має жодних наслідків. Не думаю, що цей аргумент буде вагомим на Останньому суді18.
Нам не слід домагатися неможливого, стараючись якимось чином виправдати свої гріхи. А з іншого боку, нам не слід домагатися неможливого, стараючись усунути наслідки гріха лише завдяки своїм заслугам. Наша релігія—це не релігія виправдання і не релігія перфекціонізму, це релігія викуплення—викуплення завдяки Ісусу Христу. Якщо ми серед тих, хто розкаюється, то Його Спокутою наші гріхи прибиті цвяхами до Його хреста і “Його бичуванням ми зцілені”19.
Палка любов пророків відображає любов Бога
Мене давно вже вражає ця палка любов пророків Бога, і я відчував її в їхніх застереженнях проти гріха. Не бажання звинуватити спонукає їх. Бо їхнє справжнє бажання—відображати любов Бога; дійсно, це і є любовʼю Бога. Вони люблять тих, до кого їх послано служити, ким би вони не були і якими б вони не були. Так само як і Господь, Його слуги не хочуть, щоб хтось страждав від болю за гріх чи неправильний вибір20.
Алму було послано проголошувати послання про покаяння і викуплення народу, який ненавидів, готовий був переслідувати, піддавати тортурам і навіть вбивати віруючих у Христа, зокрема й Алму. Та все ж він любив їх і прагнув їхнього спасіння. Алма, проголосивши народу Аммонійги про Спокуту Христа, благав: “І ось, мої браття, я бажаю з глибин мого серця, так, з великою тривогою, що викликає біль, щоб ви прислухалися до моїх слів, і відкинули свої гріхи, … щоб ви могли бути піднесеними в останній день і увійти до [Божого] покою”21.
Президент Рассел М. Нельсон сказав: “І це саме так, бо ми щиро піклуємося про всіх Божих дітей, проголошуючи їм Його істину”22.
Бог любить вас; а ви Його любите?
Любов Батька і Сина виявляються ще і в тому, що Вони надіються й сподіваються на нас. Знову ж таки, як навчав Президент Нельсон: “Божі закони мотивуються винятково Його безмежною любов’ю до нас і Його бажанням того, щоб ми стали тими, ким ми можемо стати”23.
Оскільки Вони люблять вас, то не хочуть, щоб ви залишилися, “просто такими, як ви є”. Оскільки Вони люблять вас, то хочуть, щоб ви були радісними й успішними. Оскільки Вони люблять вас, то хочуть, щоб ви покаялися, бо це є шляхом до щастя. Однак це ваш вибір—Вони шанують вашу свободу вибору. Вам слід вибрати любити Їх, служити Їм, виконувати Їхні заповіді. І тоді Вони можуть більш рясно благословити вас, а також сильніше любити вас.
Основне Їхнє сподівання щодо нас—це щоб ми також любили. “Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!”24 Як написав Іван: “Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!”25
Колишній президент Початкового товариства Джой Д. Джоунс згадувала, що коли вони з чоловіком були ще молодим подружжям, їх покликали відвідувати сім’ю, яка протягом багатьох років не ходила до церкви, і служити їй. Уже при першому їхньому відвідуванні негайно стало ясно, що їм не раді. Після інших невдалих спроб і багатьох щирих молитов та роздумів брат і сестра Джоунс отримали відповідь на запитання, чому вони відвідували цю сімʼю і служили їй, ось в цьому вірші з книги Учення і Завіти: “Люби Господа Бога твого всім своїм серцем, усією своєю могутністю, розумом і силою; і в імʼя Ісуса Христа служи Йому”26. Сестра Джоунс сказала:
“Ми усвідомили, що щиро намагалися служити цій сім’ї і служити єпископу, але нам слід було спитати себе, чи дійсно ми служили внаслідок відчуття любові до Господа. …
Ми почали з радістю очікувати на зустрічі з цією сім’єю завдяки нашій любові до Господа [див. 1 Нефій 11:22]. Ми робили це для Нього. Він зробив так, що боротьба вже не була боротьбою. Після багатьох місяців нашого стояння біля дверей, ця сім’я почала нас впускати. Зрештою, разом ми почали регулярно молитися і проводити ненав’язливі євангельські обговорення. Зав’язалася тривала дружба. Ми поклонялися Йому і любили Його, виявляючи любов до Його дітей”27.
Визнаючи, що Бог любить нас досконалою любовʼю, кожний з нас може спитати себе: “А як же люблю Бога я? Чи може Він розраховувати на мою любов, як я розраховую на Його?” Чи буде гідним прагнення жити так, щоб Бог міг любити нас не лише всупереч нашим невдачам, але також і тому, якими ми стаємо? О як би Він міг сказати про вас і про мене, як Він сказав, наприклад, про Гайрума Сміта: “Я, Господь, люблю його за цілісність його серця”28. Памʼятаймо ж висловлене з добротою застереження Івана: “Бо то любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі”29.
Справді, Його заповіді не є тяжкими—зовсім навпаки. Ними позначено шлях зцілення, щастя, миру й радості. Наш Батько і наш Викупитель благословили нас, давши заповіді, і виконуючи Їхні заповіді, ми повніше й глибше відчуваємо Їхню досконалу любов30.
Рішення для наших часів, коли дедалі більше стає суперечок,—любов Бога. Сказано, що упродовж золотого віку описаної в Книзі Мормона історії, який настав після священнослужіння Спасителя, “не було суперечок на цій землі, через любов Бога, яка жила в серцях людей”31. Якщо ми прагнемо в Сіон, то нам слід памʼятати обіцяння, написане в Обʼявленні: “Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в [святе] місто!”32
Я свідчу про реальність нашого Небесного Батька і нашого Викупителя, Ісуса Христа, та про Їхню постійну, невмирущу любов. В ім’я Ісуса Христа, амінь.