Стосовно психічного здоров’я
Дозвольте мені поділитися кількома спостереженнями, зробленими мною, коли наша сім’я стикалася з випробуваннями.
Хоча наша сім’я й насолоджувалася рясними благословеннями, радісно просуваючись шляхом завітів, на нашому шляху поставали і надзвичайно високі гори. Я хочу поділитися дуже особистим досвідом, який стосується психічних захворювань. Зокрема таких, як клінічна депресія, висока тривожність, біполярний афективний розлад, синдром порушення активності та уваги—а іноді й поєднання усіх разом. Я розповідатиму про цей особливий досвід з дозволу тих, хто мав до нього відношення.
За час свого служіння я зустрів сотні окремих осіб і сімей з подібним досвідом. Інколи я задумуюся над тим, чи не є згадуваною в Писаннях “спустошувальн[ою] хвороб[ою], що вкриває землю, також і психічні захворювання1. Вони поширені по всьому світу, присутні на кожному континенті та серед людей усіх культур і вражають усіх—молодих, літніх, багатих і бідних. Вони не оминули й членів Церкви.
Водночас наша доктрина вчить нас прагнути ставати схожими на Ісуса Христа і вдосконалюватися в Ньому. Наші діти співають: “На Господа схожим бути бажаю я”2. Ми бажаємо бути досконалими, навіть такими досконалими, якими є наш Небесний Батько та Ісус Христос3. Оскільки наявність психічних захворювань може не вписуватися в наше бачення набуття досконалості, дуже часто люди уникають про них говорити. Внаслідок цього є надто багато невігластва, надто багато мовчазних страждань і надто багато відчаю. Багато людей відчувають себе приголомшеними, бо не відповідають тому, що їм видається нормою, і помилково вважають, що їм нема місця в Церкві.
Щоб боротися з цим хибним уявленням, важливо пам’ятати, що “Спаситель любить кожну дитину Свого Батька. Він повністю розуміє біль і страждання багатьох людей, які живуть з широким спектром проблем з психічним здоров’ям. Він зніс “муки, і страждання, і спокуси всякого роду; … [взявши] на Себе муки і хвороби Свого народу” (Алма 7:11; курсив додано; див. також Євреям 4:15–16; 2 Нефій 9:21). Оскільки Він розуміє усі страждання, Він знає, як “[перев’язати зламаних серцем]” (Лука 4:18; див. також Ісая 49:13–16)”4. Наявність проблем часто вказує на потребу в додаткових засобах і підтримці, а не на ваду характеру.
Дозвольте мені поділитися кількома спостереженнями, зробленими мною, коли наша сім’я стикалася з випробуваннями.
Перше: багато людей будуть сумувати з нами; вони не засуджуватимуть нас. У зв’язку з тяжкими нападами панічних атак, тривоги і депресії наш син повернувся з місії додому вже через чотири тижні після початку служіння. Нам, його батькам, було важко справлятися з розчаруванням і смутком, адже ми так багато молилися про його успіх. Як і всі батьки, ми хочемо, аби наші діти бути успішними і щасливими. Місія мала би стати важливим етапом розвитку для нашого сина. Нас також непокоїло, що ж можуть подумати інші люди.
Наш син, хоч ми цього й не знали, був набагато більш приголомшений своїм поверненням додому. Зауважте, що він любив Господа і хотів служити, але не зміг цього зробити з причин, які йому самому було важко усвідомити. Незабаром він став відчувати цілковиту безнадію і боровся з глибоким почуттям провини. Він більше не відчував себе прийнятим; натомість він духовно онімів. Він був охоплений думками про смерть, які постійно виникали у нього.
Перебуваючи у такому ірраціональному стані, наш син вірив, що єдине, що залишилося зробити—це позбавити себе життя. Щоб врятувати його, знадобилась допомога Святого Духа і легіону ангелів по обидва боки завіси.
Поки він боровся за своє життя і упродовж цього неймовірно тяжкого періоду, наші родичі, провідники приходу, члени Церкви і друзі докладали особливих зусиль, щоб підтримати нас і служити нам.
Я ніколи ще не відчував такого рясного вияву любові. Я ніколи ще так сильно і так особисто не відчував, що означає співчувати тим, хто потребує співчуття. Наша сім’я завжди буде вдячна за цю підтримку.
Я не можу описати незліченні чудеса, якими супроводжувалися ці події. На щастя, наш син вижив, але йому знадобилося багато часу і багато медичної допомоги, терапевтичної підтримки і духовної турботи, щоб він міг зцілитися і прийняти те, що його люблять, цінують і що він потрібний.
Я усвідомлюю, що не всі подібні випадки закінчуються як наш. Я сумую з тими, хто занадто рано втратив близьких людей і залишився нині з почуттям смутку, а також запитаннями без відповідей.
Моє наступне спостереження: нам, батькам, може бути важко виявляти проблеми наших дітей, але ми повинні навчатися це робити. Як ми можемо відрізнити труднощі, пов’язані з нормальним розвитком, від ознак захворювання? Ми, батьки, маємо священний обов’язок допомагати нашим дітям справлятися з життєвими проблемами; однак не всі ми є фахівцями з питань психічного здоров’я. Тим не менш, нам потрібно піклуватися про наших дітей, допомагаючи їм навчитися бути задоволеними своїми щирими зусиллями, коли вони прагнуть виправдати відповідні очікування. Кожен з нас знає завдяки нашим особистим недолікам, що духовне зростання—це постійний процес.
Зараз ми розуміємо, що “не існує якоїсь простої панацеї, що допоможе залишатися емоційно та психічно здоровими. У нас будуть стреси та неспокій, оскільки ми живемо у занепалому світі й маємо занепале тіло. Крім того, є багато інших факторів, що можуть сприяти появі психічних захворювань. Яким би не був наш психічний та емоційний стан, корисніше буде зосереджуватися на своєму зростанні, ніж зациклюватися на недоліках”5.
Для мене з дружиною те єдине, що завжди допомагало нам—це залишатися якомога ближче до Господа. Озираючись назад, зараз ми бачимо, як Господь терпеливо навчав нас у часи великої непевності. Його світло скеровувало нас крок за кроком у найтемніші часи. Господь допоміг нам усвідомити, що цінність однієї душі є набагато важливішою у вічному плані за будь-яке земне завдання або досягнення.
Повторюю: набуваючи знань про психічні захворювання, ми тим самим готуємо себе допомагати собі та іншим, хто може страждати на них. Відкрите і чесне обговорення одне з одним допоможе привернути до цієї важливої теми увагу, на яку вона заслуговує. Зрештою, володіння інформацією передує натхненню і одкровенню. Ці проблеми, які надто часто не помічають, можуть виникнути у будь-кого, а коли ми з ними стикаємося, то вони здаються нам нездоланними.
Одним з першого, про що нам потрібно дізнатися, є те, що нас безперечно не залишено на самоті. Я запрошую вас вивчати тему психічного здоров’я в розділі “Допомога для життя” у додатку “Євангельська бібліотека”. Навчаючись, ви зможете більше розуміти, більше сприймати, більше співчувати і більше любити. Це може пом’якшити трагедію, водночас допомагаючи нам розвивати і мати здорові очікування та здорові стосунки.
Моє останнє спостереження: нам потрібно постійно пильнувати одне за одним. Нам потрібно любити одне одного і менше засуджувати—особливо, коли наші очікування не виправдовуються відразу. Нам слід допомагати нашим дітям і молоді відчувати любов Ісуса Христа у своєму житті, навіть коли їм важко особисто відчувати любов до самих себе. Старійшина Орсон Ф. Уітні, який служив членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, радив батькам, як допомогти потомству, у якого є проблеми: “Моліться за своїх … дітей, вірте в них”6.
Я часто задумувався над тим, що означає підтримувати їх вірою. Я думаю, що маються на увазі прості вияви любові, лагідності, доброти і поваги. Це означає дозволяти їм розвиватися у їхньому власному темпі та свідчити, щоб допомогти їм відчувати любов Спасителя. Для цього нам потрібно більше думати про них і менше думати про себе або інших. Зазвичай це означає менше говорити і більше, набагато більше слухати. Ми повинні любити їх, довіряти їм і часто хвалити їх за зусилля, які вони докладають, щоб досягти успіху і бути вірними Богу. І, зрештою, нам слід робити все що нам під силу, щоб залишатися ближчими до них—так само, як ми залишаємося ближчими до Бога.
Усі ви, хто особисто страждає від психічних захворювань—ретельно дотримуйтеся ваших завітів, навіть якщо ви можете й не відчувати Божу любов у даний час. Робіть усе, на що спроможні, а потім “стій[те] спокійно …, щоб побачити Боже спасіння і руку Його, яку буде явлено”7.
Я свідчу, що Ісус Христос—наш Спаситель. Він знає нас. Він любить нас і Він чекатиме на нас. Упродовж випробувань нашої сім’ї, я пізнав, наскільки близько Він поруч. Його обіцяння істинні:
Не бійсь, Я з тобою, журливим не будь.
Я Бог, і Господь твій, і Слово, і Путь.
Не дам тобі впасти, зміцню тебе Я. …
Рука допоможе всевладна Моя.
Знаючи, наскільки міцним є наш фундамент, завжди радісно проголошуймо:
І тих, що ідуть до Ісусових ніг,
Ворожій руці не віддам Я повік.
І душу, що йде крізь пекельну пітьму, …
Ніколи, ніколи не кину саму”8.
В ім’я Ісуса Христа, амінь.