Із силою Бога у великій славі
Шанування нами завітів озброює нас праведністю і силою Бога у великій славі.
Я молюся, щоб Святий Дух наставляв і надихав усіх нас, коли ми разом будемо обдумувати дивовижну роботу зі спасіння і піднесення у цьому розподілі повноти часів.
Перше відвідування Джозефа Сміта Моронієм
Приблизно через три роки після Першого видіння, увечері 21 вересня 1823 року, молодий Джозеф Сміт молився, щоб отримати прощення своїх гріхів і дізнатися про своє положення і достоїнство перед Богом1. Біля його ліжка з’явився чоловік, назвав Джозефа по імені і проголосив, що “він вісник, посланий … з присутності Бога, і що його ім’я Мороній”. Він пояснив, “що Бог призначив [Джозефу] роботу”2, а потім проінструктував його стосовно появи Книги Мормона. Показовим є те, що у повідомленні Моронія тема Книги Мормона була однією з перших.
Книга Мормона—це ще одне свідчення про Ісуса Христа, і вона є важливим знаряддям для навернення в останні дні. Ми ділимося євангелією, щоб запросити всіх прийти до Ісуса Христа3, отримати благословення відновленої євангелії та витерпіти до кінця з вірою у Спасителя4. Допомогти людям відчути могутню зміну серця5 і поєднати себе з Господом завдяки священним завітам і обрядам—ось що є основним завданням при проповідуванні євангелії.
Дана Моронієм настанова Джозефу Сміту стосовно Книги Мормона стала початком роботи зі спасіння і піднесення для людей по цей бік завіси в цьому розподілі повноти часів.
Продовжуючи давати настанови Джозефу, Мороній далі процитував уривок з книги Малахії у Старому Завіті, з деяким відхиленням від викладу мовою, що використовувалася у Біблії короля Джеймса:
“Ось, Я відкрию вам священство рукою Іллі-пророка перед настанням великого і страшного дня Господнього.
… І він посадить у серця дітей обіцяння, дані батькам, і серця дітей повернуться до їхніх батьків, Бо без цього всю землю буде спустошено вщент за Його пришестя”6.
Ми будуємо храми, щоб мати святі місця, де можуть бути укладені священні завіти і виконані священні обряді, необхідні для спасіння і піднесення людської сімʼї—як для живих, так і за померлих. Саме з Моронієвої настанови Джозефу Сміту щодо надзвичайно важливої ролі Іллі та величезного значення влади священства поширилася робота зі спасіння і піднесення по цей бік завіси і розпочалася в нашому розподілі робота за померлих по той бік завіси.
Коротко кажучи, те, чого у вересні 1823 року Мороній навчав про Книгу Мормона та місію Іллі, стало доктринальною основою для роботи зі спасіння і піднесення по обидва боки завіси.
Учення пророка Джозефа Сміта
Уроки, які Джозеф Сміт засвоїв від Моронія, позначилися на кожному аспекті його священнослужіння. Наприклад, на урочистому зібранні, яке відбулося в Кертлендському храмі 6 квітня 1837 року, Пророк проголосив: “Після всього, що було сказано, найвеличніший і найважливіший обов’язок—це проповідувати євангелію”7.
Майже рівно через сім років потому, 7 квітня 1844 року, Джозеф Сміт виголосив проповідь, яка тепер відома як промова на похороні Кінга Фоллета. У тому зверненні він проголосив: “Найвеличнішим обов’язком, покладеним на нас Богом у цьому світі, є знаходити своїх померлих”8.
Але як може і проповідування євангелії, і знаходження своїх померлих бути єдиним найвеличнішим обов’язком і єдиною найвеличнішою відповідальністю, які Бог поклав на нас? Я вважаю, що пророк Джозеф Сміт в обох твердженнях наголошував на такій фундаментальній істині: завіти, які укладаються під час отримання обрядів, що виконуються владою священства, можуть поєднати нас з Господом Ісусом Христом і є самою суттю роботи зі спасіння і піднесення по обидва боки завіси.
Місіонерська робота і храмова та сімейно-історична робота доповнюють одна одну і є взаємоповʼязаними аспектами однієї величної роботи, що зосереджена на священних завітах і обрядах, які дають нам можливість отримати силу божественності у своєму житті і, зрештою, повернутися у присутність Небесного Батька. Отже обидва твердження Пророка, які спочатку можуть здаватися суперечливими, насправді вказують на фокусну точку цієї величної роботи останніх днів.
Зв’язок зі Спасителем через завіти й обряди
Спаситель сказав:
“Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм.
Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!”9
Ми беремо на себе Спасителеве ярмо, коли дізнаємося про священні завіти й обряди, гідно укладаємо ці завіти й отримуємо ці обряди та шануємо їх. Ми надійно приєднуємося до Спасителя і поєднуємося з Ним, коли віддано памʼятаємо ті взяті на себе зобов’язання і робимо усе, що в наших силах, щоб жити, виконуючи їх. І цей зв’язок з Ним є джерелом духовної сили в усі періоди нашого життя.
Завітний народ Господа
Я пропоную вам замислитися над благословеннями, обіцяними послідовникам Ісуса Христа, які дотримуються своїх завітів. Наприклад, Нефій “побачив церкву Агнця Божого [в останні дні], і кількісно вона була невеликою, … [святі] Бога також поширил[и]ся по всьому лицю землі; і їхні володіння … були невеликими”10.
Він також “побачив, як сила Агнця Божого сходила на святих церкви Агнця, і на завітний народ Господа, … і були вони озброєні праведністю і силою Бога у великій славі”11.
Слова “озброєні праведністю і силою Бога у великій славі”—це не просто чудова ідея або приклад прекрасної мови Писань. Скоріше це—благословення, які є очевидними в житті незліченних послідовників Господа в останні дні.
Виконуючи свої завдання як член Кворуму Дванадцятьох Апостолів, я буваю по всьому світу. І я був благословенний можливістю зустрічатися з багатьма вами й отримати від вас незабутні уроки. Я свідчу, що сьогодні завітний народ Господа дійсно озброєний праведністю і силою Бога у великій славі. Я був свідком того, як виявлялися віра, сміливість, бачення перспективи, наполегливість і радість, які є непосильними для смертної людини,—але які може дати лише Бог.
Я був свідком того, як праведність і сила Бога у великій славі приходили через завіти й обряди в життя молодого члена Церкви, який був частково паралізований після жахливої автомобільної аварії. Я зустрівся й поговорив з цією стійкою душею, коли позаду вже залишилися виснажливі місяці одужання та пристосування до нового способу життя з обмеженою здатністю рухатися. Під час нашої розмови я спитав: “Чого це допомогло тобі навчитися?” Відповідь була негайною: “Я не сумую. Я не злюся. І все буде добре”.
Я був свідком того, як праведність і сила Бога у великій славі приходили через завіти й обряди в життя нових охрищених і конфірмованих членів Церкви. Ці навернені прагнули навчатися й служити, однак часто не були впевнені в тому, як позбутися старих звичок і вкорінених традицій, та все ж вони з радістю ставали “співгорожан[ам]и святим, і домашні[ми] для Бога”12.
Я був свідком того, як праведність і сила Бога у великій славі приходили через завіти й обряди в життя однієї сімʼї, в якій турботливо доглядали подружжя й одного з батьків, які були смертельно хворі. Ці доблесні послідовники описували часи, коли їхня сімʼя почувала себе зовсім самотньою,—і часи, коли вони знали, що рука Господа піднімала і зміцнювала їх. Ця сімʼя висловлювала щиру вдячність за важкі життєві труднощі, які дозволяють нам зростати й ставати більш схожими на нашого Небесного Батька і нашого Викупителя, Ісуса Христа. Бог допомагав цій сімʼі і благословляв її присутністю Святого Духа і зробив їхню домівку таким же священним місцем прихистку, як і храм.
Я був свідком того, як праведність і сила Бога у великій славі приходили через завіти й обряди в життя однієї сестри, яка страждала через розлучення. Її духовні та емоційні страждання були обтяжені почуттям несправедливості, викликаним порушенням завітів з боку її чоловіка і розривом їхнього шлюбу. Їй хотілося, щоб була справедливість і відповідальність.
Борючися з усім тим, що випало їй, ця віддана жінка дізнавалася і розмірковувала про Спокуту Спасителя набагато більше, ніж будь-коли у своєму житті. Поступово глибше розуміння викупительної місії Христа зросило її душу—Його страждання за наші гріхи, а також наш біль, слабкість, розчарування й муку. І вона відчула натхнення поставити собі гостре запитання: “Якщо за всі ті гріхи вже було сплачено, то чи будеш ти вимагати, щоб ця ціна сплачувалася двічі? Вона усвідомила, що вимагати цього було б і несправедливо, і немилосердно.
Ця жінка дізналася, що поєднання зі Спасителем через завіти й обряди може зцілити рани, нанесені неправедними вчинками іншої людини, яка так виявила свою свободу вибору, і дати їй можливість знайти сили простити й отримати мир, милість і любов.
Обіцяння і свідчення
Обіцяння і благословення завіту є можливими лише завдяки нашому Спасителю, Ісусу Христу. Він запрошує нас звертатися до Нього13, прийти до Нього14, навчитися від Нього15 і пов’язати себе з Ним16 через завіти й обряди Його відновленої євангелії. Я свідчу й обіцяю, що шанування завітів озброює нас праведністю і силою Бога у великій славі. І я свідчу, що живий Господь Ісус Христос—наш Спаситель. Про ці істини я з радістю свідчу у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.