Ставати спасителями на горі Сіон

“Яким чином вони стають спасителями на горі Сіон? Зводячи храми, будуючи христильні купелі і йдучи й виконуючи всі обряди … заради всіх своїх померлих пращурів”.

З життя Джозефа Сміта

Для членів Церкви в Наву в 40-х роках XIX ст. виконання роботи за своїх померлих родичів стояло в центрі уваги. Відколи в 1840 р. відбулися перші заступницькі хрищення в цьому розподілі євангелії, святі досліджували свої генеалогічні відомості про предків і багато з них входили в води хрищення заради своїх померлих близьких.

Спочатку хрищення за померлих виконувалися в р. Міссісіпі або прилеглих річечках. Але в 1841 р., коли святі планували будівництво храму в Наву, Господь проголосив: “Бо христильної купелі немає на землі, щоб вони, Мої святі, могли христитися за тих, хто помер—бо цей обряд належить Моєму дому і не може бути прийнятним для Мене, хіба що тільки в дні вашої бідності, в які ви не маєте змоги збудувати дім для Мене” (УЗ 124:29–30).

Вікарні хрищення в річках були припинені 3 жовтня 1841 р., коли пророк оголосив: “Більше не буде хрищень за померлих, доки обряд не стане виконуватися в домі Господа. Бо так каже Господь!” ¹ Святі негайно почали спорудження тимчасової дерев’яної купелі у щойно виритому підвалі храму в Наву. Купель, зроблена з вісконсинської сосни, покоїлася на спинах 12 дерев’яних волів. Вона була освячена 8 листопада на час, “доки храм не буде завершено, коли надійніша купель посяде її місце”². 21 листопада 1841 р. шість членів Кворуму дванадцятьох виконали хрищення за 40 померлих людей—перші хрищення за померлих, зроблені в купелі.

Перший досвід святих щодо хрищення за померлих навчив їх важливості ведення записів у Господній Церкві. Хрищення повірників у прилеглих річках виконувалися належною владою священства, але вони не записувалися офіційно. Внаслідок цього ті хрищення необхідно було переробити. 31 серпня 1842 р., у своєму зверненні пророк пояснив: “При хрищенні кожної людини за померлу присутнім мусить бути літописець, щоб він міг бути очевидцем, аби записати і свідчити про істинність і дійсність свого запису. … Отже, нехай запису і засвідченню хрищень за померлих віднині приділяється належна увага”³. Пророк широко висвітлював це питання в листі, якого написав святим наступного дня, а також в іншому листі від 6 вересня. Ці два листи тепер є розділами 127 і 128 Учення і Завітів.

У розділі 127 пророк записав такі настанови від Господа: “Коли хтось із вас христиться за ваших мертвих, нехай там буде літописець, і нехай він буде очевидцем ваших хрищень; нехай він чує власними вухами, щоб він міг істинно свідчити, каже Господь; щоб усе, що у ваших записах, могло також бути записано на небесах. … І ще, нехай усі записи зберігаються впорядковано, щоб їх можна було скласти в архіви Мого святого храму, щоб про них пам’ятали від покоління до покоління, каже Господь Саваот” (УЗ 127:6–7, 9).

Із тим, як святі просувалися в цій священній роботі, “незабаром стало очевидно, що в декого були довгі списки своїх померлих, за яких вони хотіли відслужити,—пригадував старійшина Джордж А. Сміт, член Кворуму дванадцятьох.— І це здавалося лише початком величезної роботи, і виявилося, що виконати всі обряди євангелії за сонми померлих є нелегким завданням. Дехто з Дванадцятьох запитували у Джозефа, чи не може бути коротшого способу священнослужіння за таку кількість людей. Джозеф відповів так: “Закони Господа непорушні; ми мусимо діяти в точності відповідно до того, що нам було відкрито. Нам не варто сподіватися виконати цю величезну роботу за померлих за короткий час”⁴.

Учення Джозефа Сміта

Учення про спасіння померлих проявляє велич мудрості і співчуття Бога

“Усі ті, хто не мав нагоди почути євангелію й прийняти служіння натхненної людини в плоті, мусять мати її пізніше—до того, як будуть остаточно суджені”⁵.

“У тому, що Бог має спасти померлих, дивного не більше, ніж у тому, що Він має підняти померлих.

Немає такого часу, коли духові надто пізно іти до Бога. В межах впливу благодаті, що прощає, є всі ті, хто не вчинив непростимого гріха, за який немає прощення ані в цьому світі, ані у світі прийдешньому. Існує спосіб визволити духи померлих—силою і повноваженням священства зв’язувати і розривати на землі. Це вчення постає для нас славетним, адже воно являє велич божественного співчуття і доброзичливість в масштабі плану спасіння людини.

Ця славетна істина також розрахована на те, щоб додати розуміння й підтримати душу за часів труднощів, тягарів і розпачу. Щоб проілюструвати це, уявімо двох чоловіків, братів, однаково розумних, освічених, чеснотливих і прекрасних, які ходять у праведності й за голосом совісті, наскільки вони здатні розрізнити свій обов’язок і брудний потік традицій чи заплямовану сторінку в книзі єства.

Один з них помирає, і його поховали, і він так і не дізнався про євангелію примирення; до іншого передано послання спасіння: він чує, приймає його і стає спадкоємцем вічного життя. Чи стане один учасником слави, а інший буде безнадійно відданий на вічні муки? Чи немає якоїсь можливості, що він уникне цього? Відповідь сектантського світу: “Ні!” …

Це вчення являє у прозорому світлі мудрість і милість Бога, Який підготував обряд для спасіння померлих, за яких христяться заступники, а імена мертвих записуються на небесах і їх судять відповідно до їхніх учинків у плоті. Це вчення було основною думкою у Священних Писаннях. Святі, які нічого не роблять заради своїх померлих родичів, цим ставлять під загрозу своє власне спасіння”⁶.

У грудні 1840р. Джозеф Сміт писав членам Кворуму дванадцятьох та іншим провідникам священства, які служили на місії у Великій Британії: “Я припускаю, що вчення про “хрищення за померлих” вже долетіло до ваших вух, стосовно якого у вас могли виникнути певні запитання. У цьому листі я не можу викласти всю інформацію, якої ви, можливо, шукаєте на цю тему, однак, … я скажу, що воно однозначно практикувалося давніми церквами; і Святий Павло намагався довести вчення про воскресіння, виходячи з цієї доктрини, і казав: “Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться?” [1 Коринтянам 15:29].

Публічно я вперше згадав про це вчення, коли проповідував на похороні брата Сеймура Брансона; і відтоді я давав Церкві загальні настанови стосовно цієї теми. Святі мають привілей христитися за тих своїх родичів, які померли. Я не вдаватимусь до подробиць на цю тему, але ви неодмінно побачите її послідовність і резонність; і вона представляє євангелію Христа, мабуть, більш масштабною, ніж дехто уявляв це собі”⁷.

Ми стаємо спасителями на Горі Сіон, коли виконуємо священні обряди за померлих

“Якщо ми, повноваженням Священства Сина Божого, можемо христити людину в ім’я Батька, Сина і Святого Духа для відпущення гріхів, то у нас так само є привілей виступати в ролі представників і христитися для відпущення гріхів за і ради наших померлих родичів, які не чули євангелії або повноти її”⁸.

“Біблія каже: “Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий і страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям” [Малахія 4:5–6].

Слово привернути тут слід було перекласти як зв’язати або запечатати. Але яка ж мета цієї важливої місії, або яким чином вона буде виконана? Має бути передано ключі, дух Іллі має прийти, євангелія має встановитися, святі Божі зібратися, Сіон має бути побудовано і святі прийдуть як спасителі на Горі Сіон [див. Овдій 1:21].

Але яким чином вони стають спасителями на горі Сіон? Зводячи храми, будуючи христильні купелі і йдучи й виконуючи всі обряди: хрищення, конфірмації, омовіння, помазання, висвячення і запечатання сил на їхніх головах заради їхніх пращурів, що померли, і викупляючи їх, щоб вони могли вийти у перше воскресіння і бути піднесеними до тронів слави разом з ними; це і є ланцюгом, що з’єднує серця батьків до дітей, і дітей—до батьків, що виконує місію Іллі. …

У святих небагато часу, щоб спасти і викупити своїх померлих, і зібрати своїх нині живих родичів, щоб і вони були спасенні, перш ніж земля буде покарана і нищівний вирок паде на світ.

Я б порадив усім святим іти і з усією силою збирати своїх нині живих родичів до храму, щоб вони могли бути запечатані і спасенні, щоб вони були готові до дня, коли ангел знищення вийде; і якщо навіть уся Церква з усією силою візьметься спасати своїх померлих, запечатувати своїх нащадків і збирати нині живих друзів, і не витрачати жодної хвилини на цей світ, вона навряд чи встигне здійснити це до того, як наступить ніч, коли ніхто не зможе працювати”⁹.

“Існує хрищення і т.д., які виконуються живими, і хрищення за мертвих, які померли без знання про євангелію. Не лише необхідно, щоб ви христилися за своїх померлих, але і щоб проходили всі обряди за них, як проходили їх і за себе. …

Повинно бути місце, куди всі народи сходитимуть час від часу, щоб отримати свої ендаументи; і Господь сказав, що це буде місцем для хрищення за померлих. Кожен чоловік, якого було охрищено і який належить до царства, має право христитися за тих, хто уже пішов з життя; і як тільки закон євангелії буде виконано тут їхніми друзями, які виступають замісниками для них, Господь там пошле виконавців, що звільнять їх. Людина може діяти як замісник за власних родичів; і так виконуються для них обряди євангелії, які були встановлені до заснування світу, і ми можемо христитися за тих, з ким нас зв’язує тісна дружба”¹⁰.

“Всі ті, хто помирають у вірі, вирушають у в’язницю духів і проповідують мертвим у плоті, але вони живі в дусі; і ті духи проповідують духам, [що перебувають у в’язниці,] що вони можуть жити по Божому в дусі, а люди священнослужитимуть за них у плоті; … і таким чином вони стають щасливими [див. 1 Петра 4:6]. Отже, ті, хто христяться за своїх померлих є спасителями на горі Сіон, і вони мусять прийняти свої омовіння і помазання за померлих, як і для самих себе”¹¹.

Бог поклав на нас величезний обов’язок—шукати своїх померлих

“Я відкрию вам очі стосовно померлих. Усе, що Бог у Своїй безмежній мудрості вважає за необхідне і належне відкрити вам, поки ми перебуваємо у смертному житті, стосовно наших смертних тіл, відкривається нам абстрактно, не у зв’язку з цією смертною скинією, але відкривається нашим духам саме так, наче в нас узагалі не було тіл; і ці одкровення, які спасуть нашу душу, спасуть і наші тіла. Бог відкриває це нам в контексті того, що тіло, або скинія, не розпадається навіки. Тому-то на нас лежить відповідальність, страшна відповідальність щодо наших померлих; бо всі духи, які не упокорилися євангелії в плоті, мусять або впокоритися їй в дусі, або ж бути засудженими. Серйозна думка! Страшна думка! Невже нічого не можна зробити? Невже без підготовки спасіння наших батьків і друзів, які померли, не маючи можливості прийняти приписи Сина Людини, є неможливим? …

Які обіцяння дані стосовно теми спасіння померлих? І якими особистостями мають вони бути, щоб спастися, хоч їхні тіла тліють і розкладаються в могилі? Коли Його заповіді вчать нас, то вчать з позиції вічності; бо Бог дивиться на нас, неначе ми у вічності; Бог перебуває у вічності і дивиться на все не так, як ми.

Найвеличнішим обов’язком, покладеним на нас Богом у цьому світі, є знаходити своїх померлих. Апостол каже: “Вони не без нас досконалість одержать” [див. Євреям 11:40]; бо необхідно, щоб сила запечатування була в наших руках, аби запечатувати своїх дітей і своїх померлих для повноти розподілу часів—розподілу, щоб здійснити обіцяння, дані Ісусом Христом до заснування світу, на спасіння людей.

Необхідно, щоб ті, хто були перед нами, і ті, хто прийдуть після нас, мали разом із нами спасіння; і так Бог поклав це як обов’язок на людину. Звідси, Бог сказав: “Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий і страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям” [Малахія 4:5–6]”¹².

Пророк Джозеф Сміт написав у листі до святих, згодом включеного до Учення і Завіти 128:15–18, 22, 24: “А тепер, мої улюблені браття і сестри, дозвольте мені запевнити вас, що ці принципи щодо мертвих і живих не можна легковажно обійти, оскільки вони стосуються нашого спасіння. Бо їхнє спасіння є необхідним і життєво важливим для нашого спасіння, як казав Павло стосовно батьків—що вони без нас досконалості не можуть одержати—так само і нас без наших мертвих не можна зробити досконалими.

І тепер, у зв’язку з хрищенням за мертвих, я дам вам ще одне посилання на Павла, 1-е до Коринтянам 15:29: Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться?

І ще у зв’язку з цією цитатою я дам вам посилання на одного з пророків, око якого було зосереджено на відновленні священства, на славах, які буде відкрито в останні дні і, особливо на цьому найславетнішому з усіх питань, яке належить до вічної євангелії, а саме, на хрищенні за мертвих; бо Малахія говорить в останньому розділі, віршах 5-му і 6-му: Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий і страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!

Я міг би дати ясніший переклад, але і цей, як він є, достатньо ясний, аби відповідати моїй меті. Досить знати в цьому випадку, що землю буде вражено прокляттям, якщо не буде міцного поєднання певного типу між батьками і дітьми у зв’язку з тим чи іншим питанням—і ось, що це за питання? Це—хрищення за мертвих. Бо нас без них не можна зробити досконалими, так само і вони без нас досконалості не можуть одержати. …

Нехай звеселяються ваші серця і радіють надзвичайно. Нехай земля зрине у співі. Нехай мертві виголошують гімни вічної хвали Царю Еммануїлу, Який призначив ще до заснування світу те, що дає нам змогу викупляти їх із в’язниці; бо в’язні вийдуть вільними. …

Отже, як Церква, і як народ, і як святі останніх днів, давайте принесемо Господу жертву в праведності; і давайте представимо в Його святому храмі, коли його буде закінчено, книгу, в якій вміщено записи про наших мертвих, яка буде гідна усякого прийняття”¹³.