Організація та доля істинної і живої Церкви

“Про долю цієї Церкви і царства ви знаєте не більше, ніж дитя, яке сидить на колінах своєї матері. Ви не розумієте її. … Ця Церква заповнить Північну і Південну Америку—вона заповнить увесь світ”.

З життя Джозефа Сміта

Улипні 1829 р. пророк Джозеф Сміт завершив переклад Книги Мормона. “Коли переклад було майже закінчено,—казав пророк,—ми поїхали до Пальміри, округа Вейн, шт. Нью-Йорк, зареєстрували авторські права і домовилися з паном Егбертом Б. Грандіном про друк 5 тисяч примірників за 3 тисячі доларів”¹. Егберт Б. Грандін був молодим чоловіком, на рік молодшим від Джозефа Сміта, власником друкарні в Пальмірі. Він щойно придбав новий верстат, технологія якого значно прискорювала процес друку. Пророкові пощастило знайти друкаря в сільській місцевості Пальміри, який би зміг надрукувати великий наклад такої немаленької за обсягом книги як Книга Мормона. Друк Книги Мормона був великим і затратним проектом, тому Мартін Гарріс заставив пану Грандіну свою ферму як запоруку оплати витрат на друк.

Наприкінці літа 1829 р. Джозеф Сміт, Мартін Гарріс і декілька інших зустрілися в друкарні, щоб перевірити верстку титульної сторінки Книги Мормона—першої сторінки, підготовленої до друку. Коли пророк заявив, що задоволений тим, як сторінка виглядає, друк пішов повним ходом. Уся робота закінчилася приблизно за сім місяців, і 26 березня 1830 р. примірники книги стали доступні загалу.

Коли робота з перекладу й видання Книги Мормона була завершена, Джозеф Сміт перейшов до організації Церкви. В одкровенні, що зараз викладено в розділі 20 Учення і Завітів, Господь повідомив пророку “точну дату, коли за Його волею і повелінням ми повинні знову організувати Його Церкву на землі”². Цією датою було 6 квітня 1830 р.

“Ми … розповіли нашим братам,—казав пророк,—що отримали повеління організувати Церкву, і заради цього ми зустрілися в будинку пана Пітера Уітмера старшого (загалом нас було шестеро) у вівторок, шостого квітня, в рік нашого Господа одна тисяча вісімсот тридцятий”³ Приблизно 60 чоловік зібралися в будинку Уітмерів у Фейетті, шт. Нью-Йорк, вщерть заповнивши дві кімнати будинку. Шестеро присутніх чоловіків назвалися засновниками нової Церкви згідно із законом Нью-Йорку: пророк Джозеф Сміт, Олівер Каудері, Гайрум Сміт, Пітер Уітмер молодший, Сем’юел Сміт та Девід Уітмер⁴.

Хоча на початку Церква була дуже маленькою, Джозеф Сміт мав пророче відчуття її величної долі. Уілфорд Вудрафф пригадував, як на зборах священства в Кертленді, шт. Огайо, в квітні 1834 р., пророк намагався розбудити братів до усвідомлення майбутнього царства Божого на землі:

“Пророк послав за всіма, хто мали священство, щоб зібратися в маленькому дерев’яному приміщенні місцевої школи. То був крихітний будинок площею, мабуть, футів 14. Але він вміщав усе священство Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, яке на той час було в місті Кертленді. Коли ми зібралися, пророк запросив старійшин Ізраїля разом з ним свідчити про цю роботу. Коли вони закінчили, пророк сказав: “Брати, мене надихнули і багато чого навчили ваші сьогоднішні свідчення, але я хочу сказати вам перед Господом, що про долю цієї Церкви і царства ви знаєте не більше, ніж дитя, яке сидить на колінах своєї матері. Ви не розумієте її”. Я був доволі здивований. Він сказав: “Сьогодні ви бачите тут лише жменьку священства, але ця Церква заповнить Північну і Південну Америку—вона заповнить весь світ”⁵.

Учення Джозефа Сміта

Істинна Церква Ісуса Христа була організована Джозефом Смітом в розподіл повноти часів

Джозеф Сміт розповідав про перебіг зборів, що відбулися 6 квітня 1830 р. з метою організації Церкви: “Відкривши збори урочистою молитвою до нашого Небесного Батька, ми, згідно з попереднім повелінням, звернулися до наших братів, чи згодні вони прийняти нас як своїх учителів у справах Царства Бога і чи згодні вони продовжити й бути організованими у Церкву згідно із заповіддю, яку ми отримали. Ці кілька пропозицій вони підтримали одностайно.

Тоді я поклав руки на Олівера Каудері й висвятив його в старійшини “Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”, після чого він висвятив мене також у чин старійшини названої Церкви. Потім ми взяли хліб, благословили і преломили його, а також вино, благословили його і пили з ними. Після цього ми поклали руки на кожного присутнього члена Церкви, щоб вони могли отримати дар Святого Духа й бути конфірмованими членами Церкви Христа. Святий Дух рясно пролився на нас: хтось пророкував, поки всі ми славили Господа і надзвичайно раділи. …

Потім ми перейшли до покликання й висвячення деяких інших братів на різні чини священства, як нам підказував Дух, а після радісних миттєвостей свідчень і відчуття сил і благословень Святого Духа на нас через благодать Божу, даровану нам, ми розійшлися з чудовим відчуттям, що нині кожен з нас є визнаним Богом членом “Церкви Ісуса Христа”, встановленої відповідно до заповідей і одкровень, даних Ним у ці останні дні, а також відповідно до порядку Церкви, записаного в Новому Завіті”⁶.

Після першої генеральної конференції Церкви, що пройшла у Фейетті, шт. Нью-Йорк, 9 червня 1830 р., було прислужено причастя, кілька людей були конфірмованими у члени Церкви, інші висвячені в чини у священстві, а на святих був пролитий Святий Дух. Пророк Джозеф Сміт записав: “Такі сцени, як оця, розраховані, щоб надихнути наші серця невимовною радістю й наповнити трепетом і благоговінням до Всемогутньої Істоти, Чиєю благодаттю нас було покликано стати знаряддям у принесенні дітям людським прекрасних благословень, які в цей час проливаються на нас. Залучитися до такого ж самого порядку, якого дотримувалися святі апостоли давнини, усвідомлювати важливість і святість цих справ, свідчити і відчувати всім єством такі ж славетні прояви сил священства, дари і благословення Святого Духа і милість і поблажливість милостивого Бога так, щоб коритися вічній євангелії нашого Господа Ісуса Христа, яка має створити в нас почуття захопленої вдячності й надихнути новим горінням та енергією у [служінні] справі істини”⁷.

Христова Церква організована відповідно до порядку Божого

“Христос був главою Церкви, наріжним каменем, духовною скелею, на якій була побудована Церква, і ворота пекла не переможуть її [див. Матвій 16:18; Ефесянам 2:20]. Він побудував Царство, вибрав апостолів і висвятив їх у Мелхиседекове священство, давши силу виконувати обряди євангелії”⁸.

“Христос “настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів” [Ефесянам 4:11]. А як були обрані апостоли, пророки, пастори, вчителі і благовісники? Через пророцтво (одкровення) і покладанням рук—через божественне спілкування і призначений небесами обряд, через посередництво священства, організоване відповідно до порядку Божого, через божественне призначення”⁹.

“[Книга Мормона] розповідає, що наш Спаситель явив Себе на цьому [американському] континенті після Свого воскресіння, що Він насадив тут євангелію в її повноті, і рясності, і силі, і благословенні, що у них були апостоли, пророки, пастори, вчителі і євангелісти: той же порядок, те ж священство, ті ж обряди, дари, сили і благословення, які були на східному континенті”¹⁰.

“Євангеліст—це патріарх. … Коли б Церква Христа не встановлювалася на землі, має бути патріарх на благо потомства святих, як було з Яковом, коли він давав патріарше благословення своїм синам”¹¹.

Уложення віри 1:6: “Ми віримо в той самий устрій, що був у первинній Церкві, а саме: в апостолів, пророків, пасторів, учителів, євангелістів і так далі”¹².

Церкву ведуть Перше Президентство, Кворум Дванадцятьох Апостолів і Кворуми сімдесятників

“Я твердо вірю в пророків і апостолів, де наріжним каменем є Ісус Христос, і говорю як той, хто має повноваження серед них, а не як книжники”¹³.

“Президенти, або [Перше] Президентство, стоять над Церквою; і одкровення про задуми і волю Божу щодо Церкви повинні приходити через Президентство. Це порядок небес і сила і привілей [Мелхиседекового] священства”¹⁴.

“У чому особлива важливість покликання цих дванадцятьох апостолів, відмінна від інших покликань або чинів у Церкві? … Вони є дванадцятьма апостолами, яких покликано в чин мандрівної вищої ради, який має головувати над церквами святих. … Вони мають тримати ключі цього служіння, щоб відчиняти двері царства небесного всім народам і проповідувати євангелію кожному створінню. Це влада, повноваження і сила їхнього апостольства”¹⁵.

Орсон Пратт, який служив у Кворумі Дванадцятьох Апостолів, казав: “Господь … повелів, щоб був організований цей Кворум Дванадцятьох Апостолів, чиїм завданням буде проповідувати євангелію народам, спочатку іновірцям, а потім і Юдеям. Священство було скликане разом після будівництва Кертлендського храму, і, звертаючись до дванадцятьох апостолів, пророк Джозеф сказав, що вони здобули апостольство з усіма приналежними йому силами, так само як і давні апостоли”¹⁶.

Уілфорд Вудрафф, четвертий Президент Церкви, казав: “Джозеф покликав дванадцятьох апостолів. Хто вони були? Господь сказав йому: “Дванадцять—це ті, хто побажають узяти на себе Моє ім’я з щирими намірами в серці. І якщо вони бажають узяти на себе Моє ім’я з щирими намірами в серці, їх покликано йти по цілому світові проповідувати Мою євангелію кожному створінню”. [УЗ 18:27–28]. … Коли пророк Джозеф організував Кворум Дванадцятьох Апостолів, він навчав їх принципу єдності. Він дав їм зрозуміти, що вони мусять бути одного серця і одного розуму, і вони мусять повністю взяти на себе ім’я Христа, і що якщо Бог повелить їм щось зробити, вони муситимуть іти і робити це”¹⁷.

“Сімдесятники мають складати мандруючі кворуми, іти по всій землі, куди б їх не покликали піти дванадцятеро апостолів”¹⁸.

“Сімдесятники не покликаються, щоб служити при столах, [див. Дії 6:1–2], … але щоб проповідувати євангелію, розбудовувати [церкви] і висвячувати інших, які не належать до цих кворумів, головувати над [церквами], а саме первосвящеників. Дванадцятеро також повинні … нести ключі царства всім народам і відчиняти їм двері до євангелії, і покликати сімдесятників іти за ними і допомагати їм”¹⁹.

Сичи зча можуть прагнути знищити Церкву, аче “жодна нечиста рука не може зупинити прогрес цієї роботи”

“Від дня організації Церкви Христа … 6 квітня 1830 року ми мали радість спостерігати за поширенням істини в різних частинах нашої країни попри те, що її вороги, не покладаючи рук, прагнули зупинити її поступ і відвернути її розвиток. Нехай нечисті й підступні люди збираються, щоб знищити невинних, … але славетна євангелія у своїй повноті поширюється і щодня здобуває прихильників, і ми молимося Богові, щоб так і тривало, щоб додавалися сонми таких, які будуть навічно спасенними”²⁰.

“Прапор Істини було піднято; жодна нечиста рука не може зупинити прогрес цієї роботи. Нехай вирують переслідування, нехай об’єднуються погромники, нехай збираються армії, нехай зводиться наклеп, але істина Божа просуватиметься сміливо, благородно і незалежно, доки не проникне на кожний континент, відвідає кожний край, пронесеться кожною країною і зазвучить у кожному вусі, доки цілі Бога не буде досягнуто і Великий Єгова не скаже, що роботу виконано”²¹.

“І знову, іншу притчу Спаситель подав їм, натякаючи, що Царство має бути встановлено до або під час врожаю. І в ній ідеться: “Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так, що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його”. [Матвій 13:31–32]. Ми можемо чітко побачити, що цей образ символізує Церкву, коли вона появиться в останні дні. Дивіться, Царство Небесне уподібнено до нього. Що саме уподібнено?

Візьмімо Книгу Мормона, яку чоловік взяв і сховав у своєму полі, забезпечивши її своєю вірою, щоб вона проросла в останні дні, або в належний час. Уявімо, як вона проростає з землі, як дійсно вважається, з найменшого з усіх насіннячка, але вона розпускається, так, височить з могутніми гілками і богоподібною величчю, доки як і гірчичне насіння, не стає найбільшим з усіх трав. І це істина, і вона дала паростки і виросла з землі, і праведність починає з небес визирати [див. Псалми 84:12; Мойсей 7:62], і Бог посилає Свої сили, дари і ангелів, щоб кублитися в віттях її.

Царство небесне—як те зерно гірчичне. Дивіться, хіба тоді не це Царство небесне піднімає голову в останні дні у величі свого Бога, а саме Церква святих останніх днів, немов непохитна, непорушна скеля посеред великої безодні, незахищена від бур й ураганів Сатани, яка досі стояла твердо і все ще тримає удар велетенських хвиль утисків, які женуть ураганні вітри облудності, що тоне, і які обрушувалися і досі обрушуються і піняться на нездоланних хвилерізах, підштовхувані подвоєною люттю ворога праведності?”²²

У молитві під час освячення Кертлендського храму, записаній згодом в Ученні і Завітах 109:72–76, пророк Джозеф Сміт сказав: “Згадай усю Свою Церкву, о Господи, з усіма їхніми сім’ями й усіма їхніми близькими родичами, з усіма їхніми хворими та стражденними, з усіма бідними й лагідними на землі; щоб царство, яке Ти встановив не руками, могло стати великою горою і наповнити всю землю; щоб Твоя Церква могла вийти з пустині темряви і засяяти повсюди, чиста, як місяць, ясна, як сонце, і грізна, як військо з прапорами; і щоб була прикрашена, як наречена, для того дня, коли Ти знімеш завісу з небес і зробиш так, що гори розтопляться у Твоїй присутності, і долини піднесуться, вибоїсті місця стануть гладенькими; щоб Твоя слава могла наповнити землю; щоб коли сурма зазвучить для мертвих, нас було піднято у хмарі зустріти Тебе, щоб ми завжди могли бути з Господом; щоб наш одяг міг бути чистим, щоб нас могло бути зодягнуто у мантії праведності, з пальмовим віттям у наших руках і вінцями слави на головах, і щоб ми могли пожати вічну радість за всі наші страждання”²³.

Кожен з нас несе обов’язок зміцнювати Церкву і робити свою частку роботи в розбудові царства Божого

“Справа Божа—це спільна справа, в успіху якої всі святі однаково зацікавлені. Усі ми є членами однієї організації і всі є причасниками одного духа, і всі охрищені одним хрищенням і маємо однаково славетну надію. Просування справи Божої і розбудова Сіону є справою одного настільки ж, наскільки є справою і іншого. Єдина різниця в тому, що одного покликають до одного обов’язку, а іншого—до іншого, бо “коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться, і око не може сказати вуху: “Ти мені непотрібне”; або голова ногам: “Ви мені непотрібні”. Інші думки, різні інтереси, особисті задуми повинні бути забуті в спільній справі заради інтересу всієї справи [див. 1 Коринтянам 12:21, 26]”²⁴.

“Брати і сестри, будьте праведними, будьте старанними, боріться за віру, раз дану святим [див. Юди 1:3]; нехай кожен чоловік, кожна жінка і дитина усвідомлять важливість цієї роботи і поводяться так, ніби її успіх залежить виключно від їхніх зусиль; нехай всі матимуть інтерес у ній і збагнуть, що живуть у день, бачення якого надихало царів, пророків і праведників тисячі років тому, бачення якого надихало в них найрадісніші слова і найпіднесеніші пісні, і змушувало їх говорити з дивовижним захопленням слова, що записані в Писаннях; і незабаром нам доведеться вигукнути мовою натхнення:

“Господь знову привів Сіон,

Господь викупив Свій народ, Ізраїль” [УЗ 84:99]”²⁵.

Уілфорд Вудрафф пригадував, що Джозеф Сміт проголосив перед членами Дванадцятьох, які в 1839р. вирушали на місію до Великої Британії: “Що б з вами не сталося, розправте плечі, і зносьте це, і завжди підтримуйте і захищайте інтереси Церкви і Царства Божого”²⁶.