Міцно стояти у життєвих бурях

“Стійте міцно, о ви, святі Божі, протримайтеся ще трохи, і бурі життя пройдуть, і вас буде винагороджено тим Богом, Чиїми слугами ви є”.

З життя Джозефа Сміта

Уночі 24 березня 1832 р. Джозеф Сміт довго не лягав, доглядаючи свого 11-місячного сина Джозефа, який захворів на кір. Сім’я Сміт тоді жила в будинку Джона Джонсона в Гайрамі, шт. Огайо. Пророк нарешті пішов лягати на складане ліжко, коли з дюжину чи більше погромників напідпитку вдерлися в будинок. Пророк згодом описував події тієї жахливої ночі:

“Погромники ударом відчинили двері, вмить оточили ліжко, … і перш, ніж я отямився, розлючена банда виносила мене з дверей на руках. Я відчайдушно виривався, намагаючись визволитися, коли вони силою тягнули мене надвір, але зміг звільнити лише ногу, якою штовхнув одного з чоловіків, і він упав на сходах дверей. Мене знов негайно затисли, і вони поклялися, … що вб’ють мене, якщо я не буду смирним, і це змусило мене заспокоїтися. …

Потім вони схопили мене за горло і тримали, доки я не знепритомнів. Я отямився, коли вони пройшли повз мене, і побачив у 150 метрах від будинку старійшину Рігдона, розпластаного на землі; його волочили, тримаючи за п’яти. Я гадав, що він мертвий. Я почав благати їх, кажучи: “Ви проявите милість і збережете мені життя, сподіваюся”. На що вони відповіли: “Проси у свого Бога допомогти, від нас милості не чекай”.

Порадившись, погромники “погодилися не вбивати мене,—розповідав пророк,—а добряче мене відлупцювати й подряпати, порвати сорочку і брюки і залишити нагим. Вони побігли і принесли відро дьогтю, коли один з них, вилаявшись, закричав: “Вимажмо дьогтем йому рота!”, і вони спробували засунути мені в рот лопатку з дьогтем; я крутив головою так, що їм це не вдалося, і тоді вони вигукнули: “Не крути головою, ми пригостимо тебе дьогтем”. Потім вони спробували заштовхнути мені в рот пляшечку і розбили її об мої зуби. Увесь мій одяг був розірваний, окрім коміра сорочки, а один з чоловіків напав на мене і пошкрябав тіло нігтями, неначе скажена кішка. …

Потім вони залишили мене, і я спробував піднятися, але впав знову. Я витер з вуст дьоготь, щоб легше було дихати, і через якийсь час сили стали повертатися до мене, і я піднявся і побачив два вогника. Я вирушив до одного з них і побачив, що то був будинок батька Джонсона. Коли я підійшов до дверей, … дьоготь на мені створював враження, немов я весь у крові, і коли мене побачила моя дружина, то подумала, що я розірваний на шматки, і знепритомніла. …

Мої друзі всю ніч зшкрябували і змивали дьоготь, відчищали і омивали моє тіло, і на ранок я був знову готовий одягтися”.

Навіть після такої розправи, пророк був непохитним у виконанні своїх обов’язків перед Господом. Наступного дня був День суботній. “Люди зібралися у звичний час для богослужінь,—писав пророк,—і серед них також були ті погромники. З тілом подряпаним і побитим, я проповідував зібранню як завжди, і після обіду того ж дня охристив трьох осіб”¹. Син Джозефа та Емми, Джозеф, хворіючи на кір, помер через п’ять днів після нападу погромників через переохолодження у ту темну ніч.

Уілфорд Вудрафф, четвертий Президент Церкви, казав: “Господь сказав Джозефу, що випробує його, чи залишиться він вірним завіту, чи ні, навіть до смерті. Він випробовував його. І хоча Джозефу довелося протистояти всьому світу і зрадництву нещирих друзів, хоча все його життя було сценою негараздів, неспокою і турбот, все ж, під час всіх випробувань, ув’язнень, нападів погромників і ворожості, через які він пройшов, він був завжди вірний своєму Богові”².

Учення Джозефа Сміта

Послідовники Ісуса Христа будуть випробувані й мусять довести свою відданість Богові

“Безпеки не існує, окрім як під рукою Єгови. Більше ніхто не може спасти, і Він теж не спасе, якщо ми не доведемо свою відданість Йому в найтяжчих скорботах. Бо той, хто хоче випрати свій одяг у крові Агнця, мусить пройти крізь страждання [див. Об’явлення 7:13–14], так, найбільші випробування”³.

“Доля кожної людини в руках справедливого Бога, і Він ні до кого не буде несправедливим; і одне я можу сказати напевне: ті, хто житимуть побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані [див. 2 Тимофію 3:12]; і перш, ніж їхній одяг вибілиться в крові Агнця, очікується, як каже Іван Богослов, що вони пройдуть через велике горе [див. Об’явлення 7:13–14]”⁴.

“Люди мають страждати, щоб вони могли прийти на гору Сіон і бути піднесеними над небесами”⁵.

Надзвичайно страждаючи у в’язниці Ліберті взимку 1838–1839 рр., Джозеф Сміт писав членам Церкви: “Улюблені брати, ми кажемо вам, що оскільки Бог сказав, що хоче мати випробуваний народ, що хоче перечистити їх, як золото [див. Малахія 3:3], ми гадаємо, що настав час, коли Він обрав суворе випробування, яким випробовував нас; і ми гадаємо, що якщо ми знесемо його безпечно і збережемо віру, то це буде ознакою для цього покоління, цілком достатньою, щоб залишити їх без виправдання; і ми також гадаємо, що це буде випробуванням нашої віри, рівноцінним до Авраамового, і що давнім не доведеться гордитися собою перед нами в день Суду, немов вони були покликані на тяжчі страждання,—ми зможемо бути нарівні з ними”⁶.

“Випробування лише дадуть вам знання, необхідні, щоб зрозуміти стародавніх. Зі свого боку, мені здається, що я ніколи не був би таким, яким є зараз, якби не переніс ту несправедливість, яку переніс. Усе йде на благо тим, хто любить Бога [див. Римлянам 8:28]”⁷.

Джон Тейлор, третій Президент Церкви, казав: “Я чув, як пророк Джозеф сказав, звертаючись одного дня до Дванадцятьох: “Вам доведеться пройти крізь різноманітні випробування. І вам настільки ж необхідно бути випробуваними, як і Аврааму та іншим людям Божим, і (каже він) Бог випробовуватиме вас, і Він візьме вас і перевірить кожну нить вашого серця, і якщо ви не витримаєте цього, ви не годитеся для успадкування целестіального царства Бога”. … У Джозефа Сміта було мало спокійних місяців після того як він отримав істину, і врешті-решт його вбили у в’язниці Картеджа”⁸.

Бог підтримає і благословить тих, хто довірятиме Йому в часи випробувань

“Сила євангелії дозволить нам вистояти і знести з терпінням великі випробування, які сиплються на нас з усіх боків. … Чим більші переслідування, тим більші дари Бога Його Церкві. Так, все буде на благо тим, хто готовий покласти своє життя заради Христа”⁹.

“Моя єдина надія і впевненість у тому Богові, Який дав мені існування, в Якому вся сила, Який нині переді мною і перед очами Якого моє серце завжди оголене. Він Мій утішитель, і Він не зрадить мене”¹⁰.

“Я знаю, Кому довіряю; я стою на скелі; повені не можуть повалити мене, ні, вони не повалять”¹¹.

Коли пророк полишив в’язницю Ліберті, то так розповідав про свої переживання: “Дякувати Богові, ми вільні. І хоча декому з наших улюблених братів довелося запечатати кров’ю своє свідчення і померти мучениками за справу істини,

Недовгим, хоч і гірким, був їхній біль,

Нескінченною є їхня радість.

Не сумуймо, як ті, “що надії не мають” [див. 1 Солунянам 4:13]; швидко наближається час, коли ми побачимо їх знову і радітимемо разом, не боячись злодіїв. Так, тих, хто спали у Христі, приведе Він із Собою, коли прийде прославитися у Своїх святих і на захоплення всіх віруючих, але принесе відплату Своїм ворогам і всім, хто не корилися євангелії.

У той час серця вдів і безбатченків будуть втішені, і кожна сльоза буде витерта з їхніх облич. Випробування, через які їм довелося пройти, підуть їм на благо і підготують їх до товариства тих, хто вийшов з великого горя і виправ свої одежі і вибілив їх у крові Агнця. [Див. Римлянам 8:28; Об’явлення 7:13–14, 17]”¹².

Пророк написав такий лист до святих 1 вересня 1842 р., що згодом було включено до Учення і Завітів 127:2: “А щодо небезпек, через які мене покликано пройти, вони здаються мені такими незначними, оскільки заздрість та гнів людський були моїм звичним жеребом в усі дні мого життя. … Глибокі води—ось де я маю звичку плавати. Це все стало моїм другим єством; і я відчуваю, як Павло, що пишаюся стражданнями; бо до цього дня визволяв мене від них усіх Бог моїх батьків і визволятиме мене відтепер; бо дивіться й знайте, я святкуватиму перемогу над усіма своїми ворогами, бо Господь Бог сказав це”¹³.

Праведні не ремствують у випробуванні, але дякують Богові за Його милості

5 грудня 1833 р. пророк написав керівникам Церкви, що очолювали святих, переслідуваних у Міссурі: “Не забувайте утримуватися від ремствувань на справи Божі з Його створіннями. Вас іще не піддано таким випробуванням, які були в давніх пророків і апостолів. Пригадайте Даниїла, трьох дітей єврейських [Шедраха, Мешаха і Авед-Неґо], Єремію, Павла, Степана та багатьох інших, всіх і не згадаєш, яких каменували, розпилювали, спокушали, вбивали мечем і які ходили в овечих і козлячих шкурах, в нужді, вражені, мучені, яких світ не був вартий. Вони блукали в пустелях і в горах, ховалися в проваллях і печерах земних, однак, усі вони одержали засвідчення вірою [див. Євреям 11:37–39]; і в усіх цих стражданнях вони раділи, що багато з них вважалися гідними прийняти переслідування заради Христа.

Ми не знаємо через що нас покличуть пройти, перш ніж Сіон буде викуплено і встановлено, тому нам неодмінно потрібно жити близько до Бога і завжди перебувати в суворій слухняності всім Його заповідям, щоб наше сумління було чистим від переступів проти Бога і людей. …

Ми покладаємося на Бога і ми сповнені рішучості, за Його благодаттю, підтримувати справу і залишитися відданими до кінця, щоб бути увінчаними целестіальною славою та увійти в покій, підготовлений для дітей Божих”¹⁴.

Через п’ять днів пророк написав до провідників Церкви і святих у Міссурі: “Будьмо вдячними за те, що у нас все настільки добре, наскільки є, і що ми ще живі, і, можливо, у Бога приготовлено велике добро для нас у цьому поколінні, яке Він може дати нам, щоб ми ще прославили Його ім’я. Я радий, що більше ніхто не зрікся віри; я молюсь Богові в ім’я Ісуса, щоб усі ви зберегли віру до кінця”¹⁵.

Запис у щоденнику пророка за 1 січня 1836 р.: “Настав початок нового року, моє серце переповнене вдячністю Богові за те, що Він зберіг моє життя і життя моєї сім’ї, в той час як закінчився ще один рік. Ми були підтримані і збережені в оточенні злочестивого і збоченого покоління, піддані всім стражданням, спокусам і смуткові, що притаманні людському життю; за це я бажаю упокорити себе, так би мовити, до пилу й праху перед Господом”¹⁶.

Про своє видужання від хвороби в червні 1837 р. пророк сказав: “Це один з багатьох випадків, коли мене від здорового стану несподівано підводили до краю могили, і так само раптово повертали, за що моє серце переповнюється вдячністю до мого Небесного Батька, і я з новою силою присвячую себе і всі свої сили Його служінню”¹⁷.

Упевненість в сичі, мудрості й любові Бога допоможе нам не впадати у відчай в часи випробувань

“Усі складнощі, які можуть стати на нашому шляху і стануть на ньому, необхідно долати. Хоч душа може бути виснаженою, серце пониклим, руки опущеними, ми мусимо не зупинитися—має бути вольове рішення”¹⁸.

“З упевненістю в силі, мудрості й любові Бога святі змогли пройти крізь найжахливіші умови, і дуже часто, коли перед людським розумом поставала сама тільки смерть, коли знищення здавалося неминучим, тоді проявлялася сила Божа, Його слава відкривалася і надходило визволення; і святі, як і діти Ізраїля, які вийшли із землі єгипетської і йшли через Червоне море, співали гімни хвали Його святому імені”¹⁹.

“Я знаю, що хмари розсіються, і царство Сатани лежатиме в руїнах з усіма своїми чорними задумами, і що святі вийдуть, як золото, сім разів випробуване у вогні, зроблені досконалими у стражданнях і спокусах, і що благословення небес і землі примножаться на їхніх головах; і нехай Бог дарує це заради Христа!”²⁰

“Стійте міцно, о ви, святі Божі, протримайтеся ще трохи, і бурі життя пройдуть, і вас буде винагороджено тим Богом, Чиїми слугами ви є і Який належно оцінить всі ваші муки і страждання заради Христа і євангелії. Ваші імена передаватимуться нащадками як імена святих Божих”²¹.

Джордж А Сміт, який служив радником Президента Бришма Янш, отримав таку пораду від пророка Джозефа Сміта, коли йому дуло особливо важко: “Він сказав мені, що я ніколи не повинен впадати у відчай, які б труднощі не оточували мене. Якби я потонув у найглибшій впадині Нової Шотландії і на мене звалилися всі Скелясті гори, мені не варто було б розчаровуватися, але триматися, проявляти віру і мужність, і тоді б я нарешті вибрався на верхівку цієї груди”²².

Лише за кілька днів до вбивства пророка, коли він і святі знали, що його життя в небезпеці, Джозеф узяв Абрахама С. Ходжа за руку і сказав: “Брате Ходж, нехай станеться те, що станеться; не зрікайся віри, і все буде добре”²³.