Місіонерське служіння: святе покликання, славетна робота

“Після всього, що було сказано, найвеличніший і найважливіший обов’ язок—це проповідувати євангелію”.

З життя Джозефа Сміта

Протягом останніх кількох років, прожитих святими в Кертленді, багато членів Церкви і навіть деякі провідники стали відступниками. Церква, здавалося, переживала кризові часи. “У цьому стані речей,—писав пророк,—Бог відкривав мені, що дещо нове слід зробити заради спасіння Його Церкви”¹. Це “дещо нове” було одкровенням—послати місіонерів до Англії, щоб проповідувати там євангелію.

Гебер Ч. Кімбол, член Кворуму дванадцятьох, згадував: “Приблизно на початку червня 1837 р. пророк Джозеф прийшов до мене, коли я сидів … у храмі в Кертленді і тихо сказав мені: “Брате Гебер, Дух Господній прошепотів мені: “Нехай Мій слуга Гебер вирушає до Англії, і проголошує Мою євангелію, і відкриває двері спасіння тому народові”². Старійшина Кімбол був приголомшений думкою про таке започаткування: “Я відчував себе одним з найслабкіших слуг Бога. Я спитав Джозефа, що я маю казати, коли прибуду на місце; він сказав мені звертатися до Господа і Він буде керувати мною, говорячи через мене тим самим духом, що скеровує і його”³.

Пророк також передав покликання Орсону Гайду, Уілларду Річардсу і Джозефу Філдінгу в Кертленді, а також Айзеку Расселлу, Джону Снайдеру і Джону Гудсону в Торонто, Канада. Ці брати мали приєднатися до старійшини Кімбола на його місії в Англії. Зустрівшись у Нью-Йорку, вони вирушили до Великої Британії 1 липня 1837 р. на кораблі “Геррік”. Ця перша місія за межами Північної Америки привела до Церкви близько 2000 навернених за перший рік перебування місіонерів в Англії. Старійшина Кімбол радісно писав пророкові: “Богові слава, Джозефе, Господь з нами серед народів!”⁴

Друга апостольська місія до Британії, в якій брала участь більшість членів Кворуму дванадцятьох під керівництвом Бригама Янга, була скерована пророком з Наву. Вирушивши восени 1839 р., Дванадцятеро прибули до Англії у 1840 р. Там вони почали свої труди, завдяки яким до 1841 р. привели більше 6000 навернених до Церкви, здійснюючи Господнє обіцяння, що Він зробить “дещо нове” для спасіння Його Церкви.

Джозеф Сміт продовжував посилати місіонерів з Наву по всьому світі. Старійшина Орсон Гайд прибув до Англії у 1841 р. і пізніше продовжив призначену йому місію в Єрусалимі. Він мав з собою рекомендаційний лист від Джозефа Сміта, в якому підтверджувалося, що “подавець цих паперів є вірним і гідним священнослужителем Ісуса Христа і він є нашим посередником і представником в іноземних країнах, щоби … розмовляти зі священиками, правителями і старійшинами Юдеїв”⁵. Старійшина Гайд 24 жовтня 1841 р. став навколішки на єрусалимській Оливній горі і благав Небесного Батька посвятити й освятити ту землю “на збирання розсіяних залишків Юди, у відповідності до пророкувань святих пророків”⁶. Після цього старійшина Гайд вирушив до Німеччини, де він заклав перші підвалини для зростання Церкви в тій країні.

11 травня 1843 р. пророк покликав старійшин Еддісона Пратта, Ноа Роджерса, Бенджаміна Ф. Груарда та Ноултона Ф. Хенкса виконати місії на островах південної частини Тихого океану. Це була перша місія Церкви в цьому великому регіоні. Старійшина Хенкс помер на морі, але старійшина Пратт дістався Південних островів, де він навчав євангелії на острові Тубуаі. Старійшини Роджерс і Груард продовжили шлях до Таїті, де сотні людей були охрищені завдяки їхнім трудам.

Під проводом Джозефа Сміта святі йшли вперед, виконуючи Господню заповідь: “Ідіть по цілому світові, а в ті місця, куди ви не можете піти, надсилайте, щоб свідчення могло йти від вас по цілому світові до кожного створіння” (УЗ 84:62).

Учення Джозефа Сміта

Місіонерське служіння—це свята робота; віра, чеснота, старанність і любов дозволяють нам виконувати цю роботу

“Після всього, що було сказано, найвеличніший і найважливіший обов’язок—це проповідувати євангелію”⁷.

У грудні 1840 р. Джозеф Сміт написав членам Кворуму дванадцятьох та іншим провідникам священства, які служити на місії у Великій Британії: “Будьте певні, любі брати, що я не байдужий спостерігач того, що відбувається на лиці всієї землі; і серед прогресу загальнолюдських рухів жоден не є більш важливим, ніж славетна робота, якою ви зараз займаєтеся; отже я відчуваю певне занепокоєння щодо вас, щоб ви через свою чесноту, віру, старанність і милосердя вважали себе гідними між собою, для Церкви Христа і для вашого Батька Небесного, чиєю благодаттю вас покликано на таке святе покликання; щоб ви могли виконувати великий й відповідальний обов’язок, покладений на вас. І я можу запевнити вас, що ті відомості, які я отримую, дають мені задоволення, що ви не полишили своїх обов’язків; але ваша старанність і вірність були такими, що це дає вам право на [добрі] усмішки того Бога, чиїми слугами ви є, а також на добру волю святих по цілому світі.

Поширення євангелії по всій Англії є, безумовно, приємним; думки про це не можуть не викликати неординарні почуття в грудях тих, хто зносив спеку і тягарі [важких] днів, хто були твердими поборниками й палкими захисниками євангелії на початку [її відновлення], оточені найнесприятливішими обставинами, коли знищення загрожувало їй з усіх боків— наче величний корабель, який пройшов крізь бурю непошкоджений, і бриз розгортає вітрила, і він шляхетно простує своїм курсом крізь упокорені хвилі, більше, ніж будь-коли раніше впевнений у надійності своїх бортів та досвідченості й здібностях капітана, штурмана і команди. …

Любов—це одна з найголовніших рис Божества, і її мають випромінювати ті, хто прагне бути синами Божими. Людина, сповнена любов’ю Божою, не задовольниться благословеннями тільки своєї сім’ї, але прагнутиме сягнути цілого світу, прагнутиме благословити весь рід людський. Такими були ваші почуття, і це спонукало вас залишити приємності рідного дому, щоб ви могли бути благословенням для інших, хто є кандидатами на безсмертя, але є чужинцями для істини; і коли ви це робите, я молю, щоби найвибраніші благословення небес могли почити на вас”⁸.

Ми навчаємо простим істинам євангелії зі смиренням і лагідністю і уникаємо суперечок з іншими людьми з приводу їхніх віровчень

“О ви, старійшини Ізраїля, прислухайтеся до мого голосу; і коли вас посилають у світ проповідувати, кажіть ті речі, сказати які вас послано; проповідуйте і волайте голосно: “Покайтеся, бо царство небесне поруч; покайтеся і увіруйте в євангелію”. Проголошуйте перші принципи і дайте спокій таємницям, щоб вас не повалили. … Проповідуйте те, що Господь сказав вам проповідувати—покаяння і хрищення для відпущення гріхів”⁹.

“Я говорив і пояснював, що це марно—проповідувати світові про великі суди [Божі], але натомість слід проповідувати просту євангелію”¹⁰.

“Старійшини повинні йти вперед … в усій лагідності, серйозності та проповідувати Ісуса Христа розіп’ятого; не сперечатися з іншими стосовно їхньої віри, або релігійних систем, але тримати незмінний курс. Це я сказав як заповідь; і всі, хто не дотримуються її, накличуть на свої голови переслідування, а ті, хто дотримуються, завжди будуть сповнені Святого Духа; я проголошую це як пророцтво”¹¹.

“Якщо якісь двері відкриваються, щоби старійшини проповідували перші принципи євангелії, нехай вони не мовчать. Не лайте секти; не кажіть погано про їхні віровчення. Але проповідуйте Христа, розіп’ятого, любов до Бога і любов до людей; … щоби цим, якщо можливо, ми могли подолати забобони людей. Будьте лагідними і смиренними серцем, і нехай Господь Бог наших батьків буде з вами завжди”¹².

“Зверніть увагу на цей Ключ, і будьте мудрими заради Христа і заради ваших власних душ. Вас посилають не для того, щоби вас навчали, але щоб ви навчали. Нехай кожне слово буде приправлено благодаттю. Будьте уважними; будьте серйозними. Це день попередження, а не день багатослів’я. Чесно чиніть перед Богом і людьми. … Будьте чесними, відкритими і щирими в усіх ваших справах з людьми [див. УЗ 43:15; 63:58]”¹³.

Перш ніж Джордж А Сміт вирушив на місію у 1835 р., він зустрівся з пророком Джозефом Смітом—своїм кузеном. Джордж А Сміт записав: “Я зайшов побачитися з кузеном Джозефом. Він дав мені Книгу Мормона, потиснув мені руку і сказав: “Виголошуй короткі проповіді, молися коротко і проголошуй свої проповіді з серцем, сповненим молитви”¹⁴.

Ми навчаємо євангелії, як нас скеровує Дух

“Ми всі маємо проповідувати євангелію через силу і вплив Святого Духа; і жодна людина не може проповідувати євангелію без Святого Духа”¹⁵.

“Як апостол Павло казав, що для всіх він був усе, щоб спасти бодай деяких [див. 1 Коринтянам 9:22], то так мають чинити і старійшини останніх днів; і ми впевнені, що коли їх посилають у світ проповідувати євангелію і застерігати світ про суди, що прийдуть, і коли вони навчатимуть, скеровані Духом, згідно з одкровеннями Ісуса Христа, то вони будуть проповідувати істину успішно і без скарг. Таким чином у нас немає нової заповіді, але ми увіщуваємо старійшин і членів Церкви жити кожним словом, що виходить з вуст Божих [див. Матвій 4:4], щоб вони не втратили право на отримання тієї слави, що зберігається для вірних”¹⁶.

Пророк виступав на конференції, що проходила в жовтні 1839 р.: “Президент [Джозеф Сміт] продовжував давати старійшинам настанови щодо проповідування євангелії, і він підкреслив необхідність отримання Духу, щоб вони могли проповідувати через Святого Духа, посланого з небес; щоб вони були обережними в обговоренні тих питань, які не прояснено в слові Божому, бо це веде до вигадок і суперечок”¹⁷.

14 травня 1840 р. Джозеф Сміт написав з Наву старійшинам Орсону Гайду і Джону Е. Пейджу, які мали вирушити, щоб виконати певну місію в Святій Землі: “Не будьте збентеженими через велич цієї роботи; лише будьте смиренними й вірними, і тоді ви можете сказати: “Хто ти, горо велика? Перед Зоровавелем ти станеш рівниною” [див. Захарій 4:7]. Той, Хто розсіяв Ізраїль, обіцяв зібрати його; отже, якщо ви хочете бути корисними в цій великій роботі, Він обдарує вас силою, мудрістю, міццю та розумом, а також кожною [іншою] необхідною якістю; а ваш розум ставатиме все ширшим і ширшим, доки ви не зможете осягнути землю й небеса, сягнути вічності й побачити могутні дії Єгови у їх різноманітності й славі”¹⁸.

Ми шукаємо нагод навчати євангелії і свідчити про її істинність

Восени 1838р. Джозеф Сміт мандрував з єпископом Ньюелом К. Уітні з Кертленду, шт. Огайо, до східної частини Сполучених Штатів. 13 жовтня пророк написав Еммі Сміт з Нью-Йорка: “Коли я думаю про це велике місто, яке, наче Ніневія, не розрізняє правої руки від лівої, так, понад двісті тисяч душ, моє нутро сповнюється співчуттям до них, і я маю рішучість підняти свій голос у цьому місті, і нехай це буде в руках Бога, Який тримає все у своїх руках і Який не дозволить, щоби волосина з наших голів упала на землю непомітно. …

Я мав кілька розмов з людьми, і це принесло задоволення, а також з одним дуже приємним молодим джентльменом із Джерсі, обличчя якого було дуже серйозним. Він прийшов і сів поруч зі мною і почав розповідати мені про холеру, і я дізнався, що він заразився цією хворобою і ледве не вмер від неї. Він сказав, що Господь врятував його для якоїсь мудрої мети. Я скористався з цього і почав довгу розмову з ним. Він сприймав моє навчання з очевидним і великим задоволенням і поставився до мене з великою прихильністю. Ми розмовляли до пізнього вечора і вирішили відкласти бесіду на наступний день. Але в нього були деякі справи, і він затримався, аж доки корабель не був готовий до відплиття і мав відпливати. Він прийшов до мене і попрощався зі мною, і ми розсталися з великою неохотою”¹⁹.

Дружина Ньюела К. Уітні, Елізабет Енн, згадувала подорож свого чоловіка у 1832р. до східної частини Сполучених Штатів з Джозефом Смітом: “Мій чоловік подорожував з пророком Джозефом багатьма містами на сході країни, складаючи свідчення і збираючи кошти на побудову храму в Кертленді, а також, щоби придбати землі в шт. Міссурі. … Він сказав моєму чоловікові: “Якщо вони відкинуть нас, вони матимуть наше свідчення, бо ми напишемо його і залишимо на їхніх порогах і підвіконнях”²⁰.

У 1834 р. Джозеф Сміт проповідував у школі в м. Понтіак, шт. Мічиган. Едвард Стівенсон був там, і він згадував ту подію: “Це було на території тієї школи: двоє мормонських старійшин представили відновлену євангелію у 1833 р.; а в 1834 р. пророк Джозеф Сміт проповідував з такою силою, якої ніколи ще не бачили у цьому дев’ятнадцятому столітті. … Я дуже добре пам’ятаю багато слів цього юнакапророка, які він вимовляв з простотою, але з силою, що була невідпорною для всіх присутніх.

З піднятою рукою він сказав: “Я є свідком того, що Бог є, бо я бачив Його серед білого дня, молячись у тихому гаю навесні 1820 р.”. Він також свідчив, що Бог, Вічний Батько, вказуючи на окрему особу, подібну до Нього, сказав: “Це є мій Улюблений Син, слухай Його”. … О, як ці слова пронизали все моє єство, сповнивши мене невимовною радістю—я бачив Того, Хто, як Павло, апостол давніх часів, міг сміливо свідчити, що був у присутності Ісуса Христа! …

Було проведено кілька зборів, на яких до свідчення пророка додали свої свідчення—також надзвичайно цікаві—троє свідків Книги Мормона. Під час перебування в цій філії пророк свідчив, що йому було сказано організувати Церкву за зразком тієї, що її організував Ісус: з дванадцятьма апостолами, сімдесятниками, старійшинами, дарами і благословеннями, із ознаками, що з’являлися за цим, як це записано у шістнадцятому розділі євангелії від Марка. … “Як слуга Божий,—казав Джозеф,—я обіцяю вам, що якщо ви покаєтеся і будете охрищені на відпущення ваших гріхів, ви отримаєте Святого Духа”²¹.

Коли пророка в листопаді 1838 р. перевозили з ФарУеста, шт. Міссурі, до міста ув’язнення в Річмонді, шт. Міссурі, він знову навчав євангелії: “Нас відвідали кілька жінок і чоловік. Одна з жінок підійшла і дуже щиро запитала охоронців, хто з в’язнів є тим Господом, якому “мормони” поклоняються? Один з охоронців показав на мене з широкою посмішкою і сказав: “Ось він”. Жінка повернулася до мене і спитала, чи я проголошую себе Господом і Спасителем? Я відповів, що проголошую себе всього лише людиною і священнослужителем спасіння, якого Ісус Христос послав проповідувати євангелію.

Ця відповідь настільки здивувала жінку, що вона почала розпитувати про наше вчення, я виголосив проповідь для неї і для її супутників, а також для здивованих солдатів, які слухали з великою увагою, майже тамуючи подих, поки я викладав учення про віру в Ісуса Христа, і покаяння, і хрищення для відпущення гріхів з обіцянням Святого Духа, як записано в другому розділі Дій апостолів [див. Дії 2:38–39].

Жінка була задоволена, і вона дякувала Богові, і її чули солдати, і вона пішла, молячись, щоби Бог захистив і визволив нас”²².

Ден Джоунс згадував, що ввечері напередодні мученицької смерті пророка у Картеджській в’язниці сталося таке: “Джозеф склав сильне свідчення охоронцям про божественну достовірність Книги Мормона, відновлення євангелії, служіння ангелів та про те, що царство Боже було знову встановлено на землі, і за це його було кинуто до цієї в’язниці, а не за порушення жодного закону—Божого чи людського”²³.