“Бог буде з тобою на віки вічні”: пророк у в’язниці Ліберті

“У Його всемогутнє ім’я ми, як добрі воїни, сповнені рішучості витерпіти до кінця”.

З життя Джозефа Сміта

1 грудня 1838 р. пророка Джозефа Сміта, його брата Гайрума та інших братів перевели з Річмонда, шт. Міссурі, де вони сиділи в дерев’яному будинку, до в’язниці Ліберті, шт. Міссурі. Там вони залишалися більше чотирьох місяців в очікуванні судових слухань за облудними звинуваченнями, що були наслідком переслідувань у шт. Міссурі. У цей час членів Церкви виганяли з їхніх домівок у шт. Міссурі їхні переслідувачі, завдаючи їм великих страждань. Випробування святих були джерелом великого занепокоєння пророка і його супутників під час цього довгого ув’язнення.

В’язниця Ліберті була розділена на верхню кімнату і підвальне приміщення площею приблизно 14 кв. футів, де утримували в’язнів. Пророк так описував їхнє становище: “Нас тримають під сильною охороною вдень і вночі у в’язниці з подвійними стінами й дверима, обмеженими у свободі совісті. Годують нас мало, несмачно і дають завжди те саме; ми не маємо права готувати для себе; ми змушені спати на підлозі на соломі, і теплих ковдр у нас нема; і коли ми розпалюємо вогнище, то змушені постійно сидіти в диму. Судді з сумом казали нам кілька разів, що вони знають, що ми невинні і повинні бути звільнені, але вони не наважуються вчинити з нами згідно з законом, бо вони бояться погромників”¹.

У кімнаті стеля така низька, що стояти в ній, не зігнувшись, було неможливо, а Елекзендер Макре, один з в’язнів, казав, що їжа була “дуже поганою, настільки гидкою, що ми не могли їсти, аж поки голод не змушував”².

Мерсі Філдінг Томпсон, член Церкви, що відвідала братів у в’язниці, пізніше писала: “Не можу описати мої почуття, коли охоронець впустив нас і зачинив за нами двері. Ми не могли не відчувати жах, усвідомлюючи, що нас замкнули в цій темній і зловісній ямі, що підходила б лише для найгірших злочинців; але там ми побачили Джозефа, пророка,—людину, обрану Богом у розподілі повноти часів, щоб тримати ключі Його царства на землі, з силою зв’язувати і розв’язувати, як буде скеровувати Бог,—і цю людину тримали у мерзотній в’язниці, і причина була лише в тому, що він проголошував, що Бог надихнув його встановити Його церкву серед людей”³.

Поки пророк був у в’язниці, його дружина Емма змогла відвідати його лише тричі. Єдиним іншим способом спілкування було листування. 4 квітня 1839 р. Пророк писав: “Дорога і люба моя дружино! Зараз вечір четверга; я сиджу, а сонце сідає, і ми дивимося на це крізь ґрати цієї сумовитої тюрми, і я пишу тобі, щоб розповісти, як тут зі мною. Вже минуло, я думаю, п’ять місяців і шість днів, як я перебуваю цілодобово під вартою, за стінами, ґратами і рипучими залізними дверима темної, брудної і гнітючої в’язниці. Тільки Бог знає, що я відчуваю, пишучи цього листа. Те, про що думається в таких умовах, не передати ні на папері, ні вимовити, і ангели не опишуть і не змалюють цього тому, хто ніколи не переживав того, що пережили ми. … Ми покладаємося на руку Єгови і ні на що більше, [сподіваючись] на звільнення”⁴.

З в’язниці Ліберті пророк також писав листи святим, висловлюючи свою любов до них і свою віру в те, що Бог буде завжди підтримувати тих, хто довіряє Йому. Більшість з наведеного далі матеріалу взято з листа до членів Церкви від 20 березня 1839 р., в якому вміщено поради пророка святим, його звернення до Бога і відповіді Бога на його молитви. Частини цього листа пізніше стали розділами 121, 122 і 123 Учення і Завітів.

Учення Джозефа Сміта

Жодні бідування не можуть відокремити нас від любові Бога і товаришування між собою

“Ваш покірний слуга, Джозеф Сміт мол., в’язень заради Господа Ісуса Христа і заради святих, взятий і утримуваний силою і владою погромників, під нищівним царюванням його “превосходительства” губернатора Лілбурна Боггза, перебуваючи разом із товаришами по ув’язненню і улюбленими братами Калебом Болдуїном, Лайманом Уайтом, Гайрумом Смітом і Елекзендером Макре, посилаю вам усім вітання⁵. Нехай благодать Бога Батька і нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа почине на вас усіх і залишається з вами назавжди. Нехай знання примножиться в вас милістю Божою. І нехай віра і благочестя, знання і помірність, терпіння і порядність, а також братерська доброта і милосердя перебуватимуть і ряснітимуть в вас, щоб ви не були ні в чому ні порожніми, ні безплідними [див. 2 Петра 1:5–8].

Бо оскільки ми знаємо, що більшість з вас добре знає про кривди, і нестерпну несправедливість, і жорстокість до нас; отже, нас зробили в’язнями на підставі облудних обвинувачень в усіх можливих злочинах і кинули до в’язниці, замкнувши за товстими стінами, оточивши сильною вартою, які постійно і невтомно, наче сам диявол, наглядають за нами, спокушаючи і розставляючи пастки для людей Божих:

Отже, ніжно улюблені брати, нам натомість більше хочеться виявляти своє право на ваше товариство і вашу любов. Бо наші обставини розраховані на те, щоби збуджувати наші духи до священного згадування усього, і ми думаємо, що ваші—також, і, отже, що нічого не може відділити нас від любові до Бога і від товаришування між собою [див. Римлянам 8:39]; і що всі ці різновиди злочестивості і жорстокості, які ми на собі зазнали, лише допоможуть зв’язати наші серця разом і запечатати їх разом в любові.

Нам немає потреби казати вам, що нас утримують в узах без причини, так само, як вам немає потреби казати нам: “Нас вигнано з наших домівок без причини і нас били без причини”. Ми з вами розуміємо, що якби жителі штату Міссурі дали святим спокій і якби вони бажали миру так сильно, як ми, то у штаті донині панував би тільки мир і спокій; ми б не були у цьому пеклі, … де ми змушені чути ніщо інше, як богохульні лайки і спостерігати богохульні сцени, і пияцтва, і лицемірства, і розпусти всякого роду. І знову ж таки, плач сиріт і вдів не підіймався би до Бога проти них. І невинна кров не заплямувала би прапор Міссурі. … Це історія горя; сумна розповідь; так, печальна розповідь; надто багато розповідати, надто багато, щоби це бачити; надто багато для людської істоти. …

[Наші переслідувачі] роблять це зі святими, які нічого поганого їм не зробили, які є невинними і чеснотними; які любили Господа Бога свого, і які були ладні залишити все заради Христа. Про це жахливо розповідати, але все це воістину правда. Необхідно, щоби спокуси прийшли, але горе тим, через кого вони приходять [див. Матвій 18:7]”⁶.

Бідування тривають лише короткий час; якщо ми витерпимо добре, нас буде піднесено в присутності Божій

“О Боже, де Ти? І де те шатро, що покриває Твоє сховище? Як довго рука Твоя буде стримуватися й око Твоє, так, чисте око Твоє буде дивитися з вічних небес на образи Твого народу і Твоїх слуг, а Твоє вухо будуть пронизувати їхні волання?

Так, о Господи, як довго їм терпіти ці образи і незаконні утиски, поки Твоє серце пом’якшиться до них і Твоя утроба пройметься співчуттям до них?

О Господи Боже Всемогутній, творець неба, землі, і морів, і всього, що в них є, Хто контролює й підкоряє диявола і темне і безпросвітне владарювання Шеолу—простягни Свою руку; нехай Твоє око прозирне; нехай Твоє шатро буде знято; нехай Твоє сховище більше не буде покрито; нехай Твоє вухо нахилиться; нехай Твоє серце пом’якшиться і Твоя утроба зворушиться співчуттям до нас. Нехай Твій гнів буде запалено проти наших ворогів; і в люті Твого серця Своїм мечем помстися за наші образи. Згадай Своїх святих, що страждають, о Боже наш; і Твої слуги радітимуть у Твоєму імені навіки. …

Мій сину, мир душі твоїй; твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час; І тоді, якщо ти витерпиш це достойно, Бог піднесе тебе на висоту; ти святкуватимеш перемогу над усіма своїми ворогами”⁷. [Абзаци в цьому підрозділі також знаходяться в УЗ 121:1–8].

Божа сила перевищує будь-яке зло, а істини євангелії зрештою переможуть

“Дозвольте мені сказати вам, брати, що невігластво, забобони та фанатизм, що знаходяться там, де їм не місце, часто сягають у цій Церкві процвітання, наче дощовий потік з гір, що забруднює найпрозоріший, кришталево чистий струмок каламуттю, і багнюкою, і брудотою, заліплюючи все, що до цього було чистим, і все разом котиться одним змішаним потоком; але час заспокоює хвилі; і хоч нас наразі несе серед бруду цього потопу, наступна хвиля, вірогідно, у плині часу, може принести нас до джерела кришталево чистого— чистого, наче сніг; а брудота, топляки й сміття залишатимуться позаду в процесі очищення.

Як довго можуть проточні води залишатися нечистими? Яка сила може зупинити небеса? Перешкоджати Всемогутньому проливати знання з небес на голови святих останніх днів—усе одно, що людині спромогтися простерти свою кволу руку, щоб зупинити річку Міссурі, коли вона тече у своєму звичному руслі, або повернути її проти течії. [Цей абзац також знаходиться в УЗ 121:33].

І що таке [губернатор Лілбурн У.] Боггз чи його зграя вбивць, як не верби, що пускають коріння в воду і вловлюють топляки? Казати, що вода—це не вода, оскільки гірські потоки несуть бруд і паплюжать криштальний струмок, хоч пізніше роблять його ще чистішим, ніж раніше; або ж казати що полум’я—це не полум’я, оскільки його може загасити потік—це все одно, що казати, що нашу справу програно через ренегатів, брехунів, священиків, крадіїв і вбивць, які є однаково невідривними від своїх ремесел і заповідей і які проливають … на наші голови зі своєї духовної злочестивості на високих місцях і зі своїх диявольських фортець потік каламуті, багнюки й брудоти.

Ні! Борони Боже! Пекло може проливати свою лють, наче полум’яну лаву з Везувію, або Етни, або з найжахливішої з полум’яних гір; але “мормонізм” встоїть. Вода, вогонь, істина і Бог—усе це реальності. Істина—це “мормонізм”. Бог є його творцем. Він—наш щит. Через Нього ми отримали наше народження. Його голос покликав нас до розподілу Його Євангелії на початку повноти часів. Через Нього ми отримали Книгу Мормона; і через Нього ми живемо донині; і через Нього житимемо далі, якщо це буде для нашої слави; і в Його Всемогутньому імені ми маємо рішучість витерпіти випробування до кінця, як добрі воїни. …

Ви пізнаєте самі, ще до того, як ви прочитаєте це, а якщо не пізнаєте, то зможете пізнати, що стіни і кайдани, двері, й рипучі дверні петлі, і наполовину залякані до смерті охоронці та тюремники … розраховані у самій своїй природі на те, щоби зробити душу чесної людини сильнішою за сили пекла. …

Ми ваші брати і товариші у стражданнях, в’язні заради Ісуса Христа і Євангелії, а також заради надії на славу, яка перебуває в нас”⁸.

Спаситель розуміє усі наші страждання, і Він буде з нами на віки вічні

Господь утішав пророка такими словами: “Кінці землі питатимуть про твоє ім’я, і нерозумні глузуватимуть з тебе, і пекло скаженітиме проти тебе; тоді як чисті серцем, і мудрі, і шляхетні, і доброчесні шукатимуть невпинно поради, і повноваження, і благословень з-під твоєї руки, і твій народ ніколи не буде повернуто проти тебе свідченням зрадників. І хоч їхній вплив увергне тебе в біду, і кине за ґрати та стіни, тебе буде утримано в честі; і пройде короткий час, і твій голос серед твоїх ворогів буде жахливішим за лютого лева через твою праведність; і твій Бог стане біля тебе на віки вічні.

Якщо тебе покликано пройти крізь страждання; якщо ти в небезпеці серед лжебратів; якщо ти в небезпеці серед грабіжників; якщо ти в небезпеці на суші чи на морі; якщо проти тебе висуватимуть усілякі облудні звинувачення; якщо твої вороги нападають на тебе; якщо вони відривають тебе від твоїх батька і матері, братів і сестер; і якщо з витягненим мечем відривають тебе з обійм твоєї дружини, і від твого нащадка, і твій старший син, хоч йому тільки шість років, схопиться за твою одежу і скаже: Батьку мій, батьку мій, чому ти не можеш залишатися з нами? О мій батьку, що ці люди збираються зробити з тобою?—і якщо тоді його відштовхнуть від тебе мечем, і тебе потягнуть у в’язницю, і твої вороги ходитимуть крадькома навколо тебе, наче вовки за кров’ю ягняти; і якщо тебе буде кинуто в яму чи в руки вбивць, і вирок смерті буде винесено тобі; якщо тебе буде скинуто в глибину; і якщо великі хвилі, що здіймаються, вчинятимуть змову проти тебе; якщо шалені вітри стануть твоїми ворогами; якщо небеса збиратимуть темноту, і всі елементи з’єднаються, аби заступити шлях; і над усе, якщо самі щелепи пекла широко розкриють свою пащу на тебе, знай, сину Мій, що все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо.

Син Людини спустився нижче всього цього. Хіба ти вищий за Нього?

Отже, тримайся свого шляху, і священство залишиться з тобою, бо межі їм установлено, вони перетнути не можуть. Твої дні відомі, і твої літа не буде скорочено; отже не бійся того, що може зробити людина, бо Бог буде з тобою на віки вічні”⁹. [Абзаци в цьому підрозділі можна також знайти в УЗ 122:1–9].

Тихий, негучний голос нашіптує втіху нашим душам у ширинах суму й бідувань

Невдовзі після того, як пророку було дозволено звільнитися від своїх поневолювачів у шт. Міссурі, він згадував те, що відчував протягом ув’язнення: “Протягом того часу, коли я був у руках моїх ворогів, я мушу сказати, що хоч і відчував велику тривогу за мою сім’ю й друзів, з якими поводилися настільки не по-людському, і яких так ображали, … у тому, що стосувалося особисто мене, я почувався абсолютно спокійним, і віддався волі мого Небесного Батька. Я знав, що я не винний і святі не винні, що ми не зробили нічого, щоби заслужити таке ставлення від рук наших утискувачів. Отже, я міг дивитися на того Бога, в руках Якого життя всіх людей і Який часто рятував мене від брами смерті, шукаючи визволення; і попри те, що кожна перспектива звільнення здавалася повністю закритою, і що смерть дивилася мені в лице, і що моє знищення—вже вирішене питання, якщо казати про [рішення] людські, але від моменту першого в’їзду до їхнього табору я відчував упевненість у тому, що я з моїми братами і наші сім’ї буде звільнено.

Так, Той тихий, негучний голос, який так часто нашіптував втіху моїй душі у глибинах суму й бідувань давав мені гарний настрій і обіцяв звільнення, і це давало мені велике заспокоєння. І хоч язичники біснувалися і люди уявляли марні речі, Господь Саваот, Бог Якова, був моїм притулком; і коли я волав до Нього в день неспокою, Він визволяв мене [див. Псалми 45:8; 49:15 ]; і за це я кличу мою душу і все, що в мені, щоби благословляти й хвалити Його святе ім’я. Бо хоч “у всьому [мене тиснули], та не [потиснений був я]; у важких обставинах, але не [впадав] у розпач. Переслідуваний, але не полишений; повалений, та не погублений”. [Див. 2 Коринтянам 4:8–9.]”¹⁰