Мученицька смерть: пророк запечатав своє свідчення вчасною кров’ю

“Він жив велично і загинув велично в очах Бога і свого народу”.

З життя Джозефа Сміта

Зима і весна 1843–1844 рр. були часом великої напруги в Наву, причиною чого були дедалі більші зусилля ворогів Джозефа Сміта знищити його і Церкву. Знаючи, що його земне священнослужіння невдовзі має завершитися, пророк часто зустрічався з членами Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав їх і передав необхідні для управління Церквою ключі священства. Ця підготовка досягла кульмінації на зборах з апостолами і кількома іншими близькими однодумцями в березні 1844 р. На цій надзвичайній нараді пророк доручив Дванадцятьом керувати Церквою після його смерті, пояснивши, що поклав на них усі обряди, повноваження і ключі, необхідні для цього. “Я перекладаю тягар і відповідальність керівництва цією Церквою зі своїх плечей на ваші,—проголосив він.—Отже розправте плечі й несіть цю ношу, як це личить чоловікам; тому що Господь збирається дати мені трохи відпочити”¹.

10 червня 1844 р. Джозеф Сміт, тоді мер Наву, і міська рада Наву видали розпорядження знищити видання Nauvoo Expositor і верстат, на якому воно друкувалося. Nauvoo Expositor була антимормонською газетою, яка обмовляла пророка та інших святих і закликала скасувати Хартію Наву. Представники міської влади боялися, що такі публікації приведуть до погромів. Внаслідок дій мера та міської ради чиновники Іллінойсу висунули пророку, його брату Гайруму та іншим представникам міської влади Наву необґрунтоване звинувачення в порушенні громадського спокою. Губернатор Іллінойсу Томас Форд наказав чоловікам прибути на суд до Картеджа, шт. Іллінойс, окружний адміністративний центр, і пообіцяв їм захист. Джозеф знав, що якщо поїде до Картеджа, його життя буде у великій небезпеці через погромників, що погрожували йому.

Вважаючи, що лише вони були потрібні зловмисникам, Джозеф і Гайрум вирішили поїхати на Захід, щоб врятувати своє життя. 23 червня вони перетнули р. Міссісіпі, але того ж дня брати з Наву знайшли пророка і сказали, що в місто увійдуть регулярні війська, якщо він не здасться владі в Картеджі. Пророк погодився на це, розраховуючи заспокоїти і владу, і погромників. 24 червня Джозеф і Гайрум Сміти попрощалися зі своїми сім’ями і виїхали з іншими представниками муніципальної влади Наву до Картеджа, добровільно здавшись окружній владі наступного дня. Коли братів на поруки звільнили від першого звинувачення, їх фіктивно звинуватили в державній зраді щодо штату Іллінойсу, заарештували і відвели до в’язниці Картеджа до слухання. Старійшини Джон Тейлор і Уіллард Річардс, єдині члени Дванадцятьох, які тоді не служили на місії, добровільно приєдналися до них.

27 червня 1844 р., у післяобідній час, ця невеличка група братів тихо і сумно сиділа у в’язниці. Один з них попросив старійшину Тейлора, який мав красивий тенор, заспівати для них. Мить по тому його голос зазвучав: “Я хочу вам розповісти про те, як майже кожен рік з’являвся на моїй путі той бідолашний чоловік”². Старійшина Тейлор пригадував, що цей гімн “надзвичайно відповідав нашим почуттям в той час, коли чотири наших духи були пригнічені, сумні й похмурі”³.

Невдовзі після п’ятої вечора велика група нападників штурмувала в’язницю, стріляючи зі зброї по чоловіках всередині. Брудна справа була зроблена за лічені хвилини. Першим поранили Гайрума Сміта, і він майже негайно помер. Старійшина Річардс чудом дістав лише одне неглибоке поранення, а старійшина Тейлор, хоч і дуже поранений, вижив і згодом став третім президентом Церкви. Пророк Джозеф побіг до вікна і був смертельно поранений. Пророк відновлення і його брат Гайрум запечатали своє свідчення власного кров’ю.

Учення Джозефа Сміта

Бог захищав Джозефа Сміта доки не бупа завершена його земна місія

У серпні 1842 р. Джозеф Сміт учив: “Наразі я відчуваю, що наскільки Господь Всемогутній зберігав мене до цього дня, так Він оберігатиме мене і надалі завдяки спільній вірі та молитвам святих доки я повністю не виконаю свою місію в цьому житті і так міцно установлю розподіл повноти священства в останні дні, що всі сили землі й пекла ніколи не здолають його”⁴.

У жовтні 1843 р. пророк казав: “Я кидаю виклик усьому світові: нехай знищать роботу Божу! І я пророкую, що вони ніколи не матимуть сили вбити мене, доки мою роботу не буде завершено і не буду готовий померти”⁵.

У травні 1844 р. пророк казав: “Бог завжди захищатиме мене, доки моя місія не буде виконана”⁶.

У червні 1844 р. пророк казав: “Я не переймаюся збереженням свого життя. Я готовий бути принесеним у жертву за цей народ; бо що можуть зробити наші вороги? Лише вбити тіло, і на цьому їхня сила закінчується. Стійте непохитно, друзі мої, ніколи не відступайте. Не прагніть врятувати своє життя, бо той, хто боїться померти за істину, втратить вічне життя. Тримайтеся до кінця, і ми воскреснемо і станемо подібні до Богів, і правитимемо в целестіальних царствах, князівствах і вічних владарюваннях”⁷.

Уранці 27 червня 1844 р., перебуваючи у в’язниці Картеджа, Джозеф Сміт нашвидкуруч написав листа Еммі Сміт: “Я надзвичайно покірний своєму жеребові, знаючи, що виправданий і що зробив усе найкращим чином. Передай мою любов дітям та всім моїм друзям; … а щодо зради, то я знаю, що ніколи нічого подібного не вчиняв, і вони не можуть довести навіть тіні її, тож не бійся, що це принесе нам якесь лихо. Нехай Бог благословить усіх вас! Амінь”⁸.

Перед смертю Джозеф Сміт передав Дванадцятьом апостолам усі ключі священства і владу, які Господь запечатав на ньому

Уілфорд Вудрафф, четвертий Президент Церкви, пригадував: “[Джозеф Сміт] провів останню зиму свого життя, три-чотири місяці, з Кворумом дванадцятьох, навчаючи їх. Це було не просто кілька годин, які він витратив, священно-служачи їм в обрядах євангелії; але він проводив з ними день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, навчаючи їх та кількох інших людей речам царства Божого”⁹.

Углфорд Вудрафф казав про збори Джозефа Смгта з апостолами в березні 1844 р.: “Я пам’ятаю останню промову, яку виголосив [Джозеф Сміт] незадовго до своєї смерті. … Він був на ногах десь три години. Кімната була наче наповнена поглинаючим вогнем. Його обличчя було ясним, наче бурштин, і він був убраний в силу Бога. Він виклав нам наш обов’язок. Він розгорнув перед нами повноту цієї величної Божої роботи; і, звертаючись до нас, він сказав: ”Брати, на моїй голові було запечатано кожний ключ, кожну силу, кожний принцип життя і спасіння, які Бог будь-коли давав будьякій людині, що будь-коли жила на лиці землі. І ці принципи, це священство і сила належать цьому великому й останньому розподілу, який Бог Небесний Своєю рукою встановив на землі. Нині,—сказав він, звертаючись до Дванадцятьох,—я запечатую на ваших головах кожний ключ, кожну силу і кожний принцип, які Господь запечатав на моїй голові”. І, продовжуючи, він сказав: “Я жив достатньо довго, аж до цього часу, і був серед цих людей і в великій роботі і справі викуплення. Я бажав дожити до дня, коли побачу завершення храму. Але я не доживу, щоб побачити його побудованим; але ви побачите його, ви побачите”. …

Сказавши нам це, він додав: “Я кажу вам: тягар цього царства тепер лежить на ваших плечах; ви маєте нести його по всьому світу, і якщо ви не робитимете це, то будете прокляті”¹⁰.

Члени Кворуму дванадцятьох записали: “Ми, [Дванадцятеро,] … були присутні на нараді наприкінці березня місяця минулого [1844] року, що відбулася в місті Наву. …

На цій нараді Джозеф Сміт перебував у дещо пригніченому дусі і скористався нагодою, щоб відкрити нам своє серце … : “Брати, Господь повеліває мені прискорити роботу, до якої ми залучені. Якась важлива подія повинна мати місце незабаром. Можливо, мене вб’ють мої вороги. І якщо так станеться, а ключі й сили, що є на мені, не будуть передані вам, то вони будуть втрачені з землі. Але якщо я лише перекладу їх на ваші голови, то нехай я паду жертвою закривавлених рук, якщо так допустить Бог, і тоді я відійду із задоволенням і спокоєм, знаючи, що мою роботу виконано і що закладено фундамент, на якому царство Бога буде піднято в цьому розподілі повноти часів.

Віднині обов’язок вести цю церкву мусить лягти на плечі Дванадцятьох, доки ви не призначите інших, що посядуть ваше місце. Вороги не зможуть убити вас усіх одразу, і якщо когось із вас буде вбито, ви можете покласти руки на інших і поповнити свій кворум. Так ця влада і ці ключі можуть триматися на землі”. …

Ми ніколи не забудемо його думки і його слова того дня. Промовивши так до нас, він продовжував крокувати вперед-назад, і сказав: “Тепер, коли я переклав тягар зі своїх плечей, я почуваюся легко, як корок. Я відчуваю себе вільним. Я дякую моєму Богові за це визволення”¹¹.

Парлі П. Пратт, один з членів Кворуму дванадцятьох, писав: “Цей величний і прекрасний чоловік перед своєю смертю відчув, що має час від часу скликати разом Дванадцятьох і навчати їх усьому, що стосується царства, обрядів й урядування Божого. Він часто казав, що закладає основу, а зведення споруди залишає для Дванадцятьох. Він казав: “Не знаю чому, але з якоїсь причини я змушений прискорити свою підготовку і дарувати Дванадцятьом усі обряди, ключі, завіти, ендаументи й запечатувальні обряди священства, і так показати їм модель всього, що стосується святилища [храму] і його ендаументу”.

Зробивши це, він надзвичайно радів, бо він казав, що “Господь готовий покласти тягар на ваші плечі і дати мені трохи відпочити; і якщо вони вб’ють мене,—продовжував він,—царство Бога котитиметься далі, а я вже закінчив ту роботу, що була покладена на мене, вручивши вам все необхідне для розбудови царства відповідно до бачення небес і способу, показаному мені з неба”¹².

Бригам Янг, другий Президент Церкви, учив: “Джозеф поклав на наші голови всі ключі й сили, що належать до апостольства, носієм яких він сам був, доки не був забраний, і жодна людина чи група людей не може стати між Джозефом і Дванадцятьма в цьому світі чи світі прийдешньому. Як часто Джозеф казав Дванадцятьом: “Я заклав основу, а ви мусите будувати на ній, бо на ваших плечах лежить царство”¹³.

Пророк Джозеф Сміт і його брат Гайрум жили велично і загинули велично за своє свідчення про євангелію

Джон Тейлор, коли служив членом Кворуму дванадцятьох, зробив проголошення, записане в Ученні і Завітах 135:1–6: “Запечатуючи свідчення цієї книги та Книги Мормона, ми повідомляємо про мученицьку смерть пророка Джозефа Сміта та патріарха Гайрума Сміта. їх було застрелено в Картеджській в’язниці 27 червня 1844 року біля п’ятої години пополудні бандою озброєної черні з розмальованими обличчями, числом від 150 до 200 чоловік. Гайрума було застрелено першим, і він повільно повалився, вигукнувши: Я помираю! Джозеф намагався вистрибнути з вікна і був застрелений, вигукнувши: Господи Боже мій! Уже в мертвих, у них з люттю стріляли і всадили в кожного по чотири кулі.

Джон Тейлор та Уіллард Річардс, двоє з Дванадцятьох, були єдиними, хто знаходився в кімнаті на той час; першого було тяжко поранено чотирма кулями, але він згодом видужав; другий, завдяки Божому провидінню, врятувався, що й в одязі не залишилося жодної дірки.

Джозеф Сміт, Пророк і Провидець Господа, зробив більше для спасіння людей у цьому світі, ніж будь-яка інша людина, окрім самого Ісуса. За короткий проміжок часу в двадцять років він явив світу Книгу Мормона, яку він переклав даром та силою Бога, і через нього її видали на двох континентах; він послав повноту вічної євангелії, яку вміщено в неї, до чотирьох частин світу; він явив одкровення і заповіді, з яких складається ця книга Учення і Завітів, та багато інших мудрих документів і настанов для блага дітей людських; він зібрав багато тисяч святих останніх днів, заснував велике місто і залишив славу та ймення, які не знищити. Він жив велично і загинув велично в очах Бога і свого народу; і як більшість з Господніх помазаників у давнину, запечатав свою місію і свої діяння своєю власною кров’ю; і так само його брат Гайрум. У житті вони були нерозлучні, і в смерті їх не розділено!

Коли Джозеф вирушав до Картеджа віддати себе так званим вимогам закону, за два чи три дні до його вбивства, він сказав: “Я йду, як ягня на заклання; але я спокійний, наче літній ранок; моя совість чиста від провин перед Богом і перед усіма людьми. Я помру безвинним, і про мене ще скажуть—його було вбито холоднокровно”.—Того ж ранку після того, як Гайрум приготувався до подорожі,—чи слід сказати, на заклання?—так, бо так це й було—він прочитав наступний абзац, ближче до кінця дванадцятого розділу Етера в Книзі Мормона, і загнув сторінку на цьому місці:

“І сталося, що я молився Господові, аби Він дав Іновірцям благодать, щоб вони мали милосердя. І сталося, що Господь сказав мені: Якщо вони не мають милосердя, це не мас для тебе значення, бо ти був вірним; ось чому твій одяг буде очищено. І тому, що ти бачив свою слабкість, тебе буде зроблено настільки сильним, що будеш ти сидіти на місці, яке Я приготував в оселях Мого Батька. І ось я… прощаюся з Іновірцями, так, і також з моїми братами, яких я люблю, до тих пір, коли ми зустрінемося перед місцем суду Христа, де всі люди будуть знати, що мій одяг не заплямований вашою кров’ю. [Етер 12:36–38]. Заповідачі тепер мертві, і їхній заповіт тепер в силі.

Гайруму Сміту виповнилося сорок чотири в лютому 1844 року, а Джозефу Сміту виповнилося тридцять вісім у грудні 1843 року; і відтепер їхні імена будуть числитися серед мучеників за віру; і читачеві з кожного народу нагадуватимуть, що принесення—заради спасіння занепалого світу—Книги Мормона і цієї книги Учення і Завітів Церкви коштувало найкращої крові дев’ятнадцятого століття; і якщо вогонь може спалити зелене дерево заради слави Бога, то з якою легкістю він спалить сухі дерева, щоб очистити виноградник від гнилі. Вони жили для слави; вони загинули для слави; і слава є їхньою вічною винагородою. З віку у вік переходитимуть їхні імена до нащадків, як самоцвіти для освячених”¹⁴.

Джозеф Сміт виконав свою земну місію і запечатав свідчення вчасною кров’ю

Бригам Янг казав: “Хоча ворог мав силу вбити нашого пророка, цебто вбити його тіло, хіба він не виконав усе, що бажав у своєму серці виконати за свого життя? Виконав, я твердо знаю про це”¹⁵.

Бригам Янг також учив: “Хто визволяв Джозефа Сміта з рук його ворогів до дня його смерті? Бог. Хоч він опинявся на межі смерті знову і знову, і, на думку людей, він не міг бути врятованим—не було жодного шансу врятуватися. Коли він був у в’язниці в Міссурі, і вже ніхто не думав, що він колись вирветься з їхніх рук, у мене була віра, подібна до віри Авраама, і я сказав братам: “Як живий Господь Бог, він вирветься з їхніх рук”. І хоч він пророкував, що не доживе до сорока років, ми все-таки плекали надію, що це пророцтво не здійсниться і він буде вічно з нами. Ми думали, що наша віра подовжить його життя, але ми помилялися: зрештою він пав як мученик за свою релігію. Я сказав: “Все правильно; тепер свідчення в повній силі; він запечатав його своєю кров’ю”¹⁶.

Уілфорд Вудрафф свідчив: “У мене особливі відчуття щодо його смерті й того, яким чином було забрано його життя. Я гадав, що якби … Джозеф тільки забажав, то міг би прокладати піонерам шлях до Скелястих гір. Але відтоді я повністю змирився з фактом, що це відповідало програмі, це вимагалося від нього як від голови цього розподілу—що він мусив запечатати своє свідчення власною кров’ю і вирушити звідси до духовного світу, маючи ключі цього розподілу, щоб відкрити місію, що нині виконується, з проповідування євангелії в “духовній в’язниці”¹⁷.

Джозеф Ф. Сміт, шостий Президент Церкви, учив: “Чого нас навчає мученицька смерть [Джозефа і Гайрума Смітів]? Великого уроку, що “де заповіт, там має відбутися смерть заповітника” (Євреям 9:16), щоб заповіт мав чинність. Більше того, що кров мучеників справді є насінням Церкви. Господь дозволив цю жертву, щоб свідчення тих чеснотливих і праведних чоловіків стояло як обвинувачення проти збоченого і неправедного світу. Крім того, вони були взірцем прекрасної любові, про яку говорить Викупитель: “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Іван 15:13). Саме цю чудову любов вони виявили до святих і до світу; бо обидва усвідомлювали і висловлювали свої переконання перед дорогою до Картеджа, що ідуть на власну погибель. … Їхня мужність, їхня віра, їхня любов до людей були безмежними, і вони віддали все, що мали, за свій народ. Така відданість і любов не залишили сумнівів у серцях тих, хто ходив у супроводі Святого Духа, що ці гідні й віддані чоловіки справді були вповноваженими слугами Господа.

Їхня мученицька смерть завжди була натхненням для людей Господа. Вона допомагала їм в особистих випробуваннях, надихала мужність, щоб триматися курсу праведності, знати істину і жити за нею, і святі останніх днів, які прийняли величні істини, що їх Бог відкрив через Свого слугу, Джозефа Сміта, завжди мусять зберігати її у священній пам’яті”¹⁸.

Джордж Альберт Сміт, восьмий Президент Церкви, казав: “Джозеф Сміт виконав свою місію; і коли настав час, що він зустрівся лицем до лиця зі смертю, сказав: “Я йду, як ягня на заклання, але я спокійний, наче літній ранок, моя совість чиста від провин перед Богом і перед усіма людьми. Якщо вони заберуть моє життя, я помру безвинним, і моя кров волатиме з землі про відплату, і про мене ще скажуть—його було вбито холоднокровно” [див. УЗ 135:4]. Він не боявся постати перед приємним місцем суду нашого Батька Небесного і дати відповідь за свої діла в тілі. Він не боявся постати перед звинуваченням, висунутим проти нього, що він обманював людей і несправедливо поводився з ними. Він не боявся наслідків його земної місії, і фінального тріумфу роботи, знання про божественну сутність якої він мав і за яку віддав власне життя”¹⁹.

Гордон Б. Хінклі, п’ятнадцятий Президент Церкви, свідчив: “[Джозеф Сміт] був настільки впевненим у справі, яку очолював, настільки впевненим у своєму божественному покликанні, що поставив їх вище за цінність власного життя. Знаючи про наближення своєї смерті, він підкорив себе тим, хто віддав його беззахисного в руки погромників. Він запечатав своє свідчення кров’ю життя”²⁰.