Доблесні в справі Христа

“Я люблю справу Христову”.

З життя Джозефа Сміта

у жовтні 1838 р. конфлікт між святими, що жили у північній частині штату Міссурі, та місцевими погромниками й міліцією досяг критичної точки. 27 числа того місяця губернатор штату Міссурі Лілбурн У. Боггз віддав ганебний наказ командувачу міліції штату: “З мормонами слід поводитися як з ворогами і їх необхідно винищувати або виганяти зі штату, якщо необхідно для громадського блага. Неможливо описати їхні беззаконня”¹. Через три дні велика група озброєної міліції отаборилася поблизу Фар-Уеста, шт. Міссурі, де було розташовано управління Церкви, і стала готуватися до нападу на місто.

Серйозно занепокоєні безпекою святих останніх днів, Джозеф Сміт та інші провідники Церкви погодилися зустрітися 31 жовтня з офіцерами міліції, щоби вести мирні переговори. Однак коли пророк і його супутники, наближалися до табору міліції, їх раптово заарештували. Тоді їх привели до табору, де змусили лежати всю ніч на холодній землі під крижаною зливою, у той час як охоронці кричали на них і проклинали. Коли офіцери вирішили взяти полонених до Індепенденсу, шт. Міссурі, Джозеф і його супутники стали умовляти, щоб їм дозволили побачитися з сім’ями.

“Я знайшов дружину і дітей в сльозах,—писав пророк,—вони боялися, що нас застрелили ті, хто поклявся позбавити нас життя, що вони мене більше не побачать. … Хто може зрозуміти мої почуття в той час, коли мене ось так відірвали від дружини і я залишив її в оточенні потвор у людській подобі, а також і моїх дітей, не знаючи, хто буде задовольняти їхні потреби; у той час як мене далеко увозять від них, аби мої вороги могли знищити мене, коли їм заманеться. Дружина плакала, діти притулялися до мене, аж доки їх не відірвали від мене охоронці”².

Після короткого перебування під вартою в Індепенденсі пророка та кількох інших провідників Церкви перевезли до Річмонду, шт. Міссурі, де їх тримали під посиленою охороною у старому дерев’яному будинку, прикутих одне до одного ланцюгами. Пророк залишався ув’язненим у Річмонді тижні три, а потім його перевели до в’язниці Ліберті, шт. Міссурі. Хоч обставини були несприятливими, пророк написав Еммі невдовзі після прибуття до Річмонду: “Ми в’язні в ланцюгах і під сильною вартою за справу Христову і ні за яку іншу справу. … Брат [Джордж У.] Робінсон прикутий до мене; у нього вірне серце і здоровий глузд. Далі брат [Лайман] Уайт, ще далі брати [Сідні] Рігдон, [Гайрум] Сміт, Парлі [П. Пратт], Амаса [Лайман]—і таким чином ми скуті разом і ланцюгами, і узами вічної любові. Ми в доброму гуморі і радіємо, що нас визнано гідними зазнати переслідувань заради Христа”³.

Одного холодного, тягучого вечора чоловіки лежали на підлозі далеко за північ і не могли заснути, бо охоронці похвалялися своїми нещодавніми нападами на святих, у тому числі грабунками, гвалтуваннями і вбивствами. Старійшина Парлі П. Пратт згадував: “Я слухав це, і мені було бридко, я був шокований, це був жах, і мене настільки сповнив дух обуреної справедливості, що я ледве втримався від того, щоби не підскочити на ноги і докорити охоронцям, але я нічого не казав Джозефу чи комусь іншому, хоча я лежав поруч з ним і бачив, що він не спав. Раптом він підвівся на ноги і сказав голосом грому чи ревучого лева, вимовивши, наскільки я можу згадати, такі слова:

“МОВЧАТИ! … В ім’я Ісуса Христа я забороняю вам і наказую вам мовчати; я більше і хвилини не житиму, слухаючи такі слова. Припиніть ці розмови, інакше або ви помрете, або я помру ЦІЄЇ МИТІ!”

Вони замовкли. Він стояв на весь зріст у грізній величі. Закутий в ланцюги, без зброї; спокійний, незворушний, з гідністю ангела, він дивився на охоронців, які опустили свою зброю або покидали її на підлогу; і коліна в них тремтіли, і вони, відступивши в кут або схиляючись перед його ногами, просили вибачення, і вони втихомирилися аж до зміни варти”⁴.

Учення Джозефа Сміта

Доблесні щиро роблять усе, що можуть, навіть у важкі часи

У вересні 1839 р., коли святі починали важку роботу, будуючи місто Наву, шт. Іллійнос, Пророк написав одному члену Церкви в Кертленд, шт. Огайо: “Щодо ситуації в Церкві тут, наші справи йдуть настільки добре, наскільки цього можна очікувати. … Тут уже зібралася велика кількість сімей; і ми чекаємо, що прибуватимуть нові, особливо після того, як з’ясувалося, що рівень захворюваності тут не вищий за звичайний, попри випробування, які в нас були, і труднощі, які нам випали. Розраховуючи, як ми це робимо, на милість і силу Бога, ми сподіваємося наполегливо виконувати кожну добру і корисну роботу, навіть до кінця, щоб коли прийде час і нас буде оцінено, щоб не виявилося, що нам чогось бракує”⁵.

У вересні 1842 р. пророк Джозеф Сміт казав наступне у листі до святих, пізніше записаному в Ученні і Завітах 128:19-22: “І що ж ми чуємо в євангелії, яку отримали? Голос радості! Голос милості з небес; і голос істини від землі; радісну новину для мертвих; голос радості для живих і мертвих; втішну новину великої радості. … Брати, хіба ми не будемо рухатися вперед у такій великій справі? Ідіть вперед, а не назад. Сміливіше, брати; і вперед, вперед, вперед до перемоги! Нехай ваше серце радіє і буде надзвичайно радісним”⁶.

Пророк сказав стосовно прогресу Церкви у 1831 р.: “Було абсолютно очевидним, що Господь давав нам сил пропорційно роботі, яку слід було виконувати, і міць у відповідності до тієї боротьби, яку ми мали вести, а також благодать і допомогу, залежно від наших потреб”⁷.

Доблесні люблять справу Христову і намагаються розвивати Христові якості

“Я люблю справу Христову—справу чесноти, чистоти і праведного, неухильного поводження і святої ходи”⁸.

“Я вірю в те, що слід вести чеснотне, праведне і святе життя перед Богом і відчуваю, що це мій обов’язок—переконувати всіх людей, яких я можу переконувати, чинити те саме, щоб вони покинули чинити зле і навчилися творити добро, щоб вони зупинили свої гріхи праведністю”⁹.

“Зміцнюючи нашу віру, додаючи кожну добру якість, що прикрашає дітей благословенного Ісуса, ми можемо молитися, коли слід молитися; ми можемо любити ближніх, як самих себе, і бути вірними в бідуваннях, знаючи, що нагорода за це буде більшою в царстві небес. Яка втіха! Яка радість! Дозвольте мені жити життям праведника, і нехай моя нагорода буде нагородою праведника! …

Праведність має бути метою святих в усьому, і коли буде видано [Учення і Завіти], вони дізнаються, що від них чекають великих справ. Творіть добро і чиніть праведно з оком, єдиноспрямованим до слави Божої, і ви пожнете вашу нагороду, коли Господь буде відплачувати кожному за його труди. … В ім’я Ісуса Христа ми закликаємо вас жити гідно благословень, які приходять після багатьох бідувань, щоби наситити душі тих, які залишилися вірними до кінця”¹⁰.

“Віднині нехай істина і праведність переважає і рясніє в вас; і в усьому будьте помірні; уникайте пияцтва, лайки і всіх богохульних слів, усього, що є неправедним і несвятим; також ворожнечі, і ненависті, і заздрощів, і будь-якого несвятого бажання. Будьте чесними одне з одним, бо, здається, що декому цього бракує, і дехто був немилосердним, виявляючи жадібність. … Таких Бог ненавидить—і вони отримають свою міру суму, коли повернеться велике колесо, бо воно котиться, і ніхто не зможе завадити. Сіон житиме, хоч здається, що він мертвий”¹¹.

“Як людині, що надзвичайно сильно бажає спасіння людям, дозвольте мені нагадати всім вам, щоб ви прагнули з правед ною ретельністю до чесноти, святості і дотримання заповідей Господніх. Будьте добрими, будьте мудрими, будьте справедливими, будьте щедрими; і понад усе, будьте милосердними, завжди зайнятими добрими справами. І нехай здоров’я, мир і любов Бога, нашого Батька, і благодать Ісуса Христа, нашого Господа, будуть з вами і залишатимуться з вами усіма, і це молитва вашого відданого брата і друга у вічній Євангелії”¹².

“Будьте лагідними і скромними, праведними і чистими; відплачуйте добром за зло. … Будьте смиренними і терплячими в усіх обставинах життя; тоді ми матимемо більш славетний тріумф”¹³.

“Ми бажаємо увіщувати наших братів із сміливістю—бути смиренними і сповненими молитви, ходити як справжні діти світла і своєї доби, щоб вони могли мати благодать витримати кожну спокусу і здолати кожне зло у гідне ім’я нашого Господа Ісуса Христа”¹⁴.

Доблесні прагнуть стати кращими в цьому житті

“Роздуми про те, що кожний має отримати згідно зі своєю старанністю і наполегливістю, виявленими у винограднику Господньому, мають надихати кожного, кого покликано бути священнослужителем цих радісних новин, так покращувати свій талант, щоб він міг отримати інші таланти, щоб, коли Господар сяде приймати звіт про поведінку Своїх слуг, можна було почути: “Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!” [Матвій 25:21] …

Жодні інші аргументи не повинні відволікати нас від того, щоб ми показували себе гідними в очах Божих, у відповідності до його божественних вимог. Люди нерідко забувають, що вони залежать від небес у кожному благословенні, яке їм дозволено мати, що за кожну можливість, дану їм, вони будуть звітувати. Ви знаєте, брати, що коли господар у притчі Спасителя про управителів скликав до себе своїх слуг, він дав їм кілька дарів, які належало покращувати, поки він буде у від’їзді, а коли він повернувся, він покликав їх дати звіт [див. Матвій 25:14–30]. Так воно є і зараз. Наш Господар у від’їзді на короткий час, і в кінці Він покличе кожного, щоб вислухати звіт; і там, де було дано п’ять талантів, буде вимагатися десять; а того, хто не покращив у собі нічого, буде викинуто, як невигідного слугу, у той час як вірні отримають вічну шану. Отже, ми палко благаємо, щоби благодать нашого Батька почила на вас через Ісуса Христа, Його Сина, щоб ви могли не слабшати в годину спокуси і не бути переможеними в часи переслідування”¹⁵.

“Після цього навчання ви будете відповідати за ваші власні гріхи; це бажана шана, щоб ви ходили так перед нашим Небесним Батьком, щоб спастися; ми всі відповідаємо перед Богом за те, як покращували те світло й мудрість, що їх дав нам наш Господь, щоби ми могли спасатися”¹⁶.

Доблесні вірно терплять до кінця, і вони отримають вінець целестіальної слави

“Наша довіра—в Бозі, і ми маємо рішучість через Його благодать підтримувати справу і залишатися вірними до кінця, щоб ми могли бути увінчані вінцями целестіальної слави і ввійти в покій, підготовлений для дітей Божих”¹⁷.

“Змагайтеся добрим змагом віри, щоб ви могли отримати вінець, який зберігається для тих, хто терпить до кінця свого випробування [див. 2 Тимофію 4:7–8]. Отже міцно тримайтеся за те, що ви отримали так рясно з рук Божих, щоб, коли часи відпочинку прийдуть, ви могли [побачити, що] працювали недаремно, але щоб ви могли відпочити від усіх ваших трудів і мати повноту радості в царстві Божому”¹⁸.

“Неможливо бути занадто добрими. Терпіння—небесна риса, послушність—шляхетна, прощення—милостиве, а піднесення—божественне; і той, хто залишається вірним до кінця, в жодному разі не втратить своєї нагороди. Добра людина витерпить усе до кінця, щоби шанувати Христа, і навіть відмовиться від цілого світу і всього, що в світі, щоби спасти свою душу”¹⁹