Викуплення померлих

“Великий Єгова … знає ситуацію живих і мертвих, і Він зробив усе необхідне для їх викуплення”.

З життя Джозефа Сміта

Ще на початку свого священнослужіння пророк Джозеф Сміт пережив подію, яка допомогла йому підготуватися до того дня, коли було відкрито вчення про викуплення померлих. У листопаді 1823 р. Алвін Сміт, найстарший син Люсі Мак Сміт і Джозефа Сміта ст., раптово захворів і лежав при смерті. Алвіну було 25 років, він був сильним і розумним молодим чоловіком, і його важка праця була великим внеском до фінансової стабільності сім’ї. Його матір описувала його як “юнака винятково благочестивої вдачі”, чиї “шляхетність і щедрість” благословляли тих, хто був поруч з ним, “кожну годину його життя”¹.

Знаючи, що помирає, Алвін скликав своїх братів і сестер і поговорив з кожним із них. Джозефу, якому було майже 18 років і який ще не отримав золотих пластин, Алвін сказав: “Я хочу, щоби ти був гарним хлопцем і робив усе, що в твоїх силах, щоби отримати літописи. Будь вірним в отриманні вказівок і дотриманні кожної заповіді, переданої тобі. Твій брат Алвін мусить тепер залишити тебе, але пам’ятай приклад, яким він був для тебе, і будь хорошим прикладом для дітей, молодших за тебе”².

Коли Алвін помер, сім’я попросила пресвітеріанського священика в Пальмірі, шт. Нью-Йорк, священнослужити на його похороні. Оскільки Алвін не належав до громади того священика, у своїй проповіді він проголосив, що Алвін не може бути спасенним. Уільям Сміт, молодший брат Джозефа, згадував: “[Той священик] … проголосив з великою переконаністю, що [Алвін] пішов до пекла, оскільки Алвін не належав до церкви, але він був хорошим хлопцем, і моєму батькові не сподобалося це”³.

У січні 1836 р., через багато років після смерті Алвіна, Джозеф Сміт мав видіння целестіального царства, в якому він побачив, що Алвін, як і його мати і батько, свого часу успадкують це царство. Джозеф “дивувався, як це так, що [Алвін] отримав успадкування в цьому царстві, оскільки він пішов з життя до того, як Господь простяг Свою руку, щоб зібрати Ізраїль вдруге, і його не було хрищено на відпущення гріхів” (УЗ 137:6). Тоді голос Господа прийшов до Джозефа, проголошуючи:

“Усі, хто померли, не пізнавши цієї євангелії, хто прийняв би її, якби їм було дозволено залишитися, будуть спадкоємцями целестіального царства Бога; також усі, хто помиратиме відтепер, не пізнавши її, хто прийняв би її усім своїм серцем, будуть спадкоємцями цього царства. Бо Я, Господь, судитиму всіх людей згідно з бажаннями їхніх сердець” (УЗ 137:7–9).

15 серпня 1840 р. пророк Джозеф Сміт проповідував на похороні в Наву, і вперше на людях він виклав учення про спасіння померлих. Як згадує Саймон Бейкер, який був там присутній, пророк почав з того, що засвідчив, що “євангелія Ісуса Христа несе втішні новини великої радості”. Він прочитав майже повністю 1 Коринтянам 15 і пояснив, що “апостол звертався до людей, які розуміли хрищення за померлих, бо воно серед них практикувалося”. Тоді він проголосив, що “люди тепер можуть діяти заради своїх друзів, що відійшли з цього життя, і що план спасіння розрахований на те, щоби спасти всіх тих, хто бажає підкоритися вимогам закону Божого”⁴.

Через місяць після того виступу на похороні, пророк відвідав свого батька, який сильно захворів і був при смерті. Пророк обговорив з батьком учення про хрищення за мертвих, і думки батька Сміта повернулися до свого любого сина Алвіна. Батько Сміт попросив, щоби робота за Алвіна була виконана “негайно”. Лише за кілька хвилин до своєї смерті він сказав, що бачив Алвіна⁵. В кінці 1840 р. на радість всій сім’ї Смітів Гайрум виконав обряд хрищення за свого брата Алвіна.

Учення Джозефа Сміта

Бог любить усіх Своїх дітей і буде судити всіх людей відповідно до закону, який вони отримали

“Великі плани Бога щодо спасіння роду людського дуже мало розуміє те самопроголошенно “мудре й розумне” покоління, у якому ми живемо. Різними й суперечливими є точки зору людей на план спасіння, [вимоги] Всемогутнього, необхідні приготування до небес, стан і умови існування духів померлих, а також щастя чи нещастя, що є наслідком праведного чи нечестивого життя,—у відповідності до їхніх різного розуміння чесноти і пороку. …

У той час, як одна частина людства в немилості судить і засуджує іншу, Величний Батько всесвіту дивиться на всю сім’ю людей поглядом батька і турбується про неї, як батько; він дивиться на людей як на своїх нащадків і не має тих зумовлених почуттів, які полонять дітей людських, і він “наказує сходити сонцю Своєму над злими і над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних”. [Матвій 5:45]. Він тримає вудила суду в Своїх руках; Він є мудрим Законодавцем, і Він судитиме всіх людей не за вузькими, егоїстичними поняттями людей, але “у відповідності до справ вдіяних у тілі— добрих чи злих”, незалежно від того, де ці справи було вчинено—в Англії, в Америці, в Іспанії, Туреччині чи Індії. Він судитиме їх “не відповідно до того, чого в них немає, а відповідно до того, що в них є”; ті, хто жив без закону, будуть суджені без закону, а ті, хто мав закон, будуть суджені за тим законом. Нам не треба сумніватися в мудрості й розумності Великого Єгови; Він вділяє суд або милість всім народам відповідно до їхнього достоїнства, засобів набуття розуму, законів, якими вони керуються, їхніх засобів отримання точної інформації, і відповідно до Своїх неосяжних планів стосовно людського роду; і коли плани Божі буде явлено і завісу майбутнього піднято, ми всі зрештою змушені будемо сповідати, що Суддя всієї землі чинив правильно [див. Буття 18:25]”⁶.

“Бог судить людей відповідно до того, як вони використовували те світло, яке Він дав їм”⁷.

“Люди будуть відповідати за те, що в них було, а не за те, чого в них не було. … Відповідно до всього світла і розуму, переданих їм їхнім благодійним Творцем (багато їх було чи небагато), їх будуть справедливо судити, і … від них вимагається бути послушними і покращувати в собі ті чи інші риси тільки на підставі того, що їм було дано, бо не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що виходить з вуст Божих”⁸.

Спаситель, Ісус Христос, надає можливість прощення і визволення і живим, і мертвим

“Доля християнських народів після смерті є предметом застосування всієї мудрості й усіх талантів філософів і провісників, і загально прийнятною точкою зору є та, що доля людини визначається під час смерті і не може бути змінена, що вона стає або вічно щасливою, або вічно нещасною; що якщо людина помирає не пізнавши Бога, вона має бути навічно засудженою, без жодного пом’якшення свого покарання, полегшення болю або найменшої надії на визволення у плині нескінченних віків. Яким би ортодоксальним цей принцип не був, ми знайдемо, що він не узгоджується з тим, про що свідчать Святі Писання, бо наш Спаситель каже, що всі гріхи і все блюзнірство буде прощено людям; але блюзнірство на Святого Духа не буде прощено ні в цьому світі, ні у світі прийдешньому, очевидно, показуючи, що є гріхи, які можуть бути прощені у світі прийдешньому, хоча гріх проти Святого Духа не може бути прощеним [див. Матвій 12:31–32; Марк 3:28–29].

Також Петро, говорячи про нашого Спасителя, каже, “Він і духам, що в в’язниці були, зійшовши, звіщав; вони колись непокірливі були, як їх Боже довготерпіння чекало за Ноєвих днів” (1 Петра 3:19–20). Отже тут ми маємо описання того, що наш Спаситель проповідував духам у в’язниці— духам, що були ув’язнені від днів Ноя; і що Він проповідував їм? Що вони мають залишатися там? Безумовно ні! Нехай свідчить Його власне проголошення. “Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених”. (Лука 4:18). Ісая писав про це—“Щоб очі відкрити незрячим, щоб вивести в’язня з в’язниці, а з темниці тих мешканців темряви!” (Ісая 42:7). З цього можна дуже ясно побачити, що Він не тільки пішов їм проповідувати, але й визволяти, або виводити їх з в’язниці. …

Великий Єгова бачив усі пов’язані з землею події, що стосувалися плану спасіння, ще до того, як земля почала існувати, або ще до того, як “ранкові зорі співали разом” від радості [Йов 38:7]; минуле, теперішнє та майбутнє було і є для Нього одним вічним “зараз”; Він знав про падіння Адама, про нечестя допотопних людей, про глибину нечестя людського роду, про їхню слабкість і міць, їхню силу і славу, відступництва, злочини, праведність і нечестя; Він бачив падіння людини і її викуплення; Він знав план спасіння і показував його; Він знав про ситуацію всіх народів і їхню долю; Він повелівав усьому згідно з радою Своєї власної волі; Він знає ситуацію живих і мертвих, і він зробив усе можливе для їх викуплення, згідно з різними обставинами і законами царства Божого, у цьому світі чи у світі прийдешньому”⁹.

Бог є досконало справедливим і милостивим до всіх людей—живих і мертвих

“Те, як дехто уявляє собі справедливість, суд і милість Бога, є надто нерозумним, щоби до цього додумалася розумна людина: наприклад, звичайною для багатьох наших ортодоксальних священиків є ідея про те, що якщо людина не є, в їхньому розумінні, наверненою, то коли вона в цьому стані помирає, то має вічно залишатися в пеклі без жодної надії. Безконечні роки мук мають проходити і ніколи, ніколи, ніколи не мати кінця; однак це вічне нещастя часто є наслідком найдрібнішої випадковості. Те, що у священика розірвався шнурок, або порвалося пальто, або те, що людина проживає в певному місці, стає опосередкованою причиною прокляття людини або причиною того, що вона не спасенна.

Я уявляю випадок, який не назвати екстраординарним: двох осіб, які були однаково злочестивими, які нехтували релігією, одночасно забирає з життя хвороба; одній з них поталанило і її відвідав богомолець, і вона була навернена за кілька хвилин до смерті; інша особа послала за трьома різними богомольцями—за кравцем, за шевцем і за бляхарем; бляхареві треба було припаяти ручку до каструлі, кравцеві треба було терміново обмітати отвір для ґудзика на пальті, а шевцеві—поставити заплатку на чиїсь чоботи; ніхто з них не зміг прийти вчасно, та особа померла і пішла до пекла: і одного з них піднесено на лоно Авраамове, і він сидить у присутності Бога і насолоджується вічним, безперервним щастям, а другий, не кращий за нього, тоне у вічному проклятті, незмінно нещасний і в безнадійному розпачі, тому що комусь треба було полагодити чобіт, обмітати отвір для ґудзика чи припаяти ручку до каструлі.

Плани Єгови не є такими несправедливими, твердження святих писань не є такими [ілюзорними], і план спасіння роду людського не є настільки несумісним із здоровим глуздом; на подібні речі Бог подивився б із суворим невдоволенням, ангели б сховали свої обличчя в соромі, і кожна чеснотна, розумна людина з відразою відвернулася б від цього.

Якщо людські закони вділяють кожній людині те, що вона заслужила, і карають всіх винуватців згідно з їхніми злочинами, безумовно, Господь не буде жорстокішим за людину, бо Він є мудрим законником і Його закони та їх відправа є справедливішими за людські закони та відправу, і Його рішення є досконалішими за рішення людські; і як людина судить свого ближнього відповідно до закону і карає його відповідно до покарання, приписаного законом, так і Бог небесний судить “відповідно до дій, вчинених у тілі”. [Див. Алма 5:15.] Казати, що язичників буде проклято через те, що вони не вірили в євангелію, було б неймовірним, і казати, що Юдеїв, що не вірили в Ісуса, усіх буде проклято, є так само абсурдно; бо “як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?” [Див. Римлянам 10:14–15]; отже ані Юдей, ані язичник не можуть відповідати ні за відкинення неузгоджених концепцій сектантства, ні за відкинення будь-якого свідчення, крім того, що послано від Бога, бо так само, як проповідник не може проповідувати, якщо його не послано, так і слухач не може увірувати, якщо не чує “посланого” проповідника, і він не може бути проклятий за те, чого він не чув, і будучи без закону, він має бути суджений без закону”¹⁰.

Наш обов’язок і привілей—бути охрищеними і конфірмованими за тих, хто помер без євангелії

“Коли ми говоримо про благословення Євангелії і наслідки непокори її вимогам, нам часто ставлять запитання—а що буде з нашими предками? Чи будуть вони всі прокляті за те, що не корилися євангелії, якщо вони ніколи не чули її? Безумовно ні! Але вони матимуть той самий привілей, який ми тут маємо, через посередництво вічного священства, яке священнослужить не тільки на землі, але й на небі, і через мудре урядження великого Єгови. Отже ті особи, про яких згадував Ісая [див. Ісая 24:21–22], будуть відвідувані носіями священства, і вони вийдуть із в’язниці за тим самим принципом, як і ті, хто були непокірними у дні Ноя і кого відвідав Спаситель [Який має вічне, Мелхиседекове священство], і кому Він проповідував Євангелію у в’язниці. І щоб вони могли сповнити всі вимоги Бога, живі друзі були охрищені за своїх мертвих друзів, і таким чином вони виконали вимоги Бога, Який каже, що “якщо людина не народиться від води і Духа, вона не може ввійти в царство Боже” [Іван 3:5]. Вони охрищувалися не за себе, безумовно, а за своїх мертвих. … Апостол Павло, говорячи про це вчення, казав: “Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться?” (1 Коринтянам 15:29). …

І зараз, коли великі цілі Бога поспішно наближаються до свого виконання, коли те, про що казали пророки, сповнюється, коли царство Боже встановлено на землі і давній порядок речей відновлено, Господь явив нам цей обов’язок і привілей, і нам заповідано охрищуватися за наших мертвих, сповнюючи таким чином слова Овдія, який казав про славу останніх днів: “І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!” [Див. Овдій 1:21]. Розуміння цих речей узгоджує Писання з істиною, виправдовує шляхи Божі для людини, ставить усе людство в рівне положення і відповідає кожному принципу праведності, правосуддя та істини. Ми закінчимо словами Петра: “Бо досить минулого часу, коли ви чинили волю поган”. “Бо на те й мертвим звішувано Євангелію, щоб вони прийняли суд по-людському тілом, але жили по-Божому духом” [1 Петра 4:3, 6]”¹¹.