Духовні дари зцілення, мов, пророцтва і розпізнання духів

“Жодна людина не може бути священнослужителем Ісуса Христа, якщо в неї немає свідчення Ісусового; і це є дух пророцтва”.

З життя Джозефа Сміта

Після короткого періоду перепочинку в Квінсі, шт. Іллінойс, у перші місяці 1839 р., святі почали переїжджати в поселення Коммерс, шт. Іллінойс, що було у 50 милях на північ. Після втечі з ув’язення в Міссурі пророк почав купляти ділянки землі в Коммерсі та навколо для збираня тисяч тих, хто втік з Міссурі, а тепер потребував місця для відбудови свого життя. У липні 1839 р. сотні святих стояли табором, живучи в наметах і фургонах на східному березі ріки Міссісіпі в Коммерсі, у той час як інші знайшли притулок у покинутих військових бараках на іншому березі ріки, у Монтроузі, шт. Айова. У цьому новому домі святі працювали, розчищаючи й осушуючи болотисту землю поблизу ріки. Багатьох членів Церкви кусали комарі, і вони тяжко хворіли, вражені малярією, а також іншими хворобами. Деякі святі померли, а інші були при смерті. Джозеф і Емма Сміт приймали до свого дому стількох хворих, яких треба було доглядати, що пророк віддав своє ліжко і спав на вулиці в наметі.

22 липня в розпал хвороби, що вразила багатьох, святі побачили на власні очі те, що старійшина Уілфорд Вудрафф назве “днем Божої сили”¹. Того ранку пророк прокинувся, звернувся до Господа в молитві, і, сповнившись Духом Господнім, благословляв хворих у своєму домі, на дворі й на берегах ріки. Він перетнув ріку і відвідав дім Бригама Янга в Монтроузі, щоб дати йому цілюще благословення. Після цього разом з Сідні Рігдоном, Бригамом Янгом та іншими членами Кворуму дванадцятьох він продовжив свою місію милості серед інших святих в Айові. Старійшина Вудрафф, згодом четвертий Президент Церкви, згадував одне з найвражаючих зцілень того дня:

“Ми перетнули площу і ввійшли в дім брата [Елайджі] Фордхема. Брат Фордхем вже годину був при смерті, і ми чекали, що кожна хвилина може стати його останньою хвилиною. Я відчував силу Бога, яка сповнювала Його пророка. Коли ми ввійшли в дім, брат Джозеф підійшов до брата Фордхема і взяв його за правицю. … Він побачив, що очі в брата Фордхема були наче скляні, що той був безмовний і непритомний.

Взявши його за руку, [пророк] подивився на обличчя цієї вмираючої людини і сказав: “Брате Фордхем, ти мене впізнаєш?” Спочатку той не відповідав; але ми всі могли побачити дію Духа Божого, що почив на ньому.

Джозеф знову сказав: “Елайджа, ти мене впізнаєш?” Ледь чутно брат Фордхем прошепотів: “Так!” Тоді пророк сказав: “Чи є в тебе віра, щоби бути зціленим?”

Відповідь прозвучала трохи чіткіше, ніж перші його слова: “Я боюся, що надто пізно. Якби ти прийшов раніше, я думаю, що мав би цю віру”. Він мав вигляд людини, що прокидається від сну. Це був сон смерті. Джозеф тоді сказав: “Чи ти віриш, що Ісус є Христос?” “Вірю, брате Джозеф”,—сказав він у відповідь.

Тоді пророк Божий вимовив гучним голосом, наче у величі Божества: “Елайджа, я наказую тобі в ім’я Ісуса з Назарета, підведись і зцілись!”

Ці слова пророка були не як слова людини, але наче голос Бога. Мені здалося, що весь дім струсонувся від самого фундаменту. Елайджа Фордхем підскочив на ліжку, наче піднятий з мертвих. Здоровий колір залив його обличчя, і життя являло себе в кожному його русі. Його ноги були покриті припарками. Він стряхнув їх з ніг, розсипаючи те, що в них було, і тоді покликав, щоб йому принесли одяг, і він вдягнувся. Він попросив миску хліба з молоком і поїв; тоді вдягнув капелюха і пішов з нами вулицею, щоб відвідати інших хворих”².

У ці часи відчайдушної потреби святі побачили пролиття дару зцілення з рук пророка.

Учення Джозефа Сміта

Хворі можуть зцілюватися завдяки вірі та використанню влади священства, згідно з Господньою волею

“Якою є ознака зцілення хворих? Рукопокладання є ознакою, або способом, що його позначено апостолом Яковом, і звичаєм давніх святих, як було заповідано Господом, і ми не можемо отримати благословення, йдучи будь-якою іншою дорогою крім тієї, що її позначив Господь [див. Яків 5:14–15]”³.

У липні 1839 р., коли святі щойно перебралися до Коммерса, шт. Іллінойс, і там серед них почалися масові захворювання, Джозеф Сміт записав: “Серед братів багато захворювань, а також серед місцевих жителів, так що цього тижня і наступного більшість часу має бути присвячена, в основному, відвідуванню хворих і виконанню благословень; дехто мав достатньо віри і був зцілений; дехто не мав…

Неділя, 28 число—збори провели як звичайно. … Я виступав і увіщував кожного члена Церкви привести до ладу свої домівки, вичистити “внутрішність миски” і зібратися наступного Дня суботнього, щоби причаститися, щоб через нашу послушність заповідям ми могли отримати змогу з Богом подолати руйнівника і щоби хворі могли зцілитися. Весь цей тиждень провів, головним чином, серед хворих, які здебільшого отримували силу й відновлювали здоров’я”⁴.

“Багато праведних стануть жертвами хвороби, пошесті тощо через слабкість плоті, але вони будуть спасенні в Царстві Божому. Отже, гріх казати, що такі й такі порушували заповіді, оскільки вони стали жертвами хвороби чи смерті, бо вся плоть підвладна смерті; і Спаситель казав: “Не судіть, щоб і вас не судили” [Див. Матвій 7:1]”⁵.

Мета дару мов—навчати євангелії інших людей

Пророк виступав у 1834 р. на конференції старійшин. “Джозеф Сміт тоді дав пояснення дару мов, що він був перш за все введений для проповідування євангелії іншим народам і язикам, але його не дано для управління Церквою”⁶.

“Якщо казати про дар мов, то все, що ми можемо сказати, це те, що в цьому місці ми отримали його, як отримували його в давнину: однак ми хочемо, щоби ви були обережними, щоб у цьому вас не було обмануто. … Сатана, безсумнівно, турбуватиме вас у зв’язку з даром мов, якщо ви не будете обережними; ви не можете бачити його надто зблизька або молитися надто багато. Нехай Господь дасть вам мудрість в усьому”⁷.

“Я читав 13 розділ Першого послання до коринтян [на зборах, що проводилися 26 грудня 1841 р.], також частину 14 розділу і зазначив, що дар мов був необхідним для Церкви; … дар мов силою Святого Духа в Церкві призначений на благословення слуг Божих у проповідуванні серед невіруючих, як це було в день П’ятидесятниці”⁸.

“Мови було дано для того, щоби проповідувати серед тих, чия мова незрозуміла; як у день П’ятидесятниці та при інших нагодах, і немає потреби спеціально навчати Церкву мовам, бо кожна людина, що має Святого Духа, може говорити про Божі речі своєю власною мовою, так само як розмовляти іншою мовою; бо віра приходить не через ознаки, але через слухання слова Божого”⁹.

“Не будьте настільки зацікавленими мовами, не розмовляйте мовами, якщо немає того, хто може витлумачувати; головне призначення мов—розмовляти з іноземцями, і якщо люди дуже прагнуть виявити свою розумність, нехай вони роблять це, говорячи своєю власною мовою. Дари Бога вельми корисні на своєму місці, але коли їх використовують для того, що не заплановано Богом, вони стають шкодою, пасткою і прокляттям замість благословення”¹⁰.

“У нас також були брати й сестри, які мали лжедар мов; вони розмовляли, немовби белькотіли неприродними голосами, і їхні тіла були в корчах … ; у той час як у Дусі Божому немає нічого неприродного”¹¹.

“Не говоріть, вживаючи дар мов, не розуміючи мови або без перекладача. Диявол може розмовляти мовами; ворог прийде зі своєю роботою; він може спокушати всі класи людей; він може говорити англійською або голландською. Нехай ніхто не розмовляє мовами, не витлумачуючи, за винятком тих випадків, коли є згода від того, кого поставлено головувати; тоді він може бачити, або витлумачувати, або це може робити інша людина”¹².

“Якщо у вас є питання, яке слід розкрити, нехай воно буде вашою власною мовою; не дозволяйте собі надто багато використовувати дар мов, бо інакше диявол скористається цим, аби зашкодити невинним і довірливим. Ви можете розмовляти мовами для власної втіхи, але я викладаю це як правило—якщо щось викладається через дар мов, це не можна сприймати як учення”¹³.

Хоча тільки одна людина говорить як пророк Церкви, дух пророцтва робить нас усіх здатними свідчити про Ісуса Христа

“Жодна людина не може бути священнослужителем Ісуса Христа і не бути при цьому пророком. Жодна людина не може бути священнослужителем Ісуса Христа, якщо вона не має свідчення про Ісуса; і це є духом пророцтва [див. Об’явлення 19:10]”¹⁴.

“Іван Богослов каже, що свідчення Ісусове є духом пророцтва [див. Об’явлення 19:10]. І якщо хтось має свідчення Ісусове, хіба він не має духа пророцтва? А якщо він має дух пророцтва, я питаю, хіба він не пророк? І якщо він пророк, хіба він не буде отримувати одкровення? І будь-яка людина, яка не отримує одкровень для себе, має бути засуджена, бо свідчення Ісусове—це дух пророцтва. Бо Христос каже: “Просіть, і отримаєте; і якщо людина отримує щось, я питаю, хіба це одкровення? І якщо хтось не має свідчення Ісусового, або духа Божого, він не належить до тих, хто належать Йому, а саме, Христу. А якщо так, він має бути засудженим”¹⁵.

Один відвідувач Наву записав, що Джозеф Сміт навчав наступного в розмові: “Пророк Джозеф [сказав, що для того], … аби бути священнослужителем Ісуса, людина має свідчити про Ісуса; а для того, щоби свідчити про Ісуса, людина повинна мати дух пророцтва; бо, як казав апостол Іван, свідчення Ісусове є духом пророцтва.

Якщо людина проголошує себе священнослужителем Ісуса і не має духа пророцтва, вона, мабуть, є лжесвідком, бо не має того дару, який дозволяє їй бути в цьому чині; і різниця між [Джозефом Смітом] і духівництвом цього покоління полягає в тому, що він проголошує, що має той дух пророцтва, який дозволяє йому свідчити про Ісуса і Євангелію спасіння; а духівництво заперечує цей дух, а саме той дух пророцтва, який тільки й може зробити їх істинними свідками Господа Ісуса, однак вони заявляють, що є істинними служителями спасіння”¹⁶.

“Віра приходить через слухання слова Божого, через свідчення слуг Божих; це свідчення завжди супроводжує Дух пророцтва і одкровення”¹⁷.

Дар розпізнавання духів дозволяє вірним відрізняти вплив добрих духів від впливу злих духів

У перші дні відновленої Церкви члени Церкви, а також члени інших релігійних груп іноді діяли під впливом злих, або облудних, духів, віруючи, що вони знаходяться під впливом Святозго Духа. Пророк Джозеф Сміт навчав: “Нещодавні події, що траплялися в нашому середовищі, покладають на мене нескасовний обов’язок—сказати вам дещо стосовно духів, які спонукають людей.

З писань апостолів [у Новому Завіті] стає очевидним, що багато облудних духів існували в їхні дні, і ті духи “виходили в світ”, і що тільки через той розум, що його вділяє Бог, можна виявити облудні духи і визначити, які саме духи є від Бога [див. 1 Івана 4:1–4]. Світ у своєму загалі є вельми неосвіченим в цьому питанні, а як могло бути інакше? Хто бо з людей знає … речей Божих, окрім Духа Божого [див. 1 Коринтянам 2:11]. …

Здається, що в кожну епоху не вистачало розуміння цього предмету. Духи всіх видів були явлені в кожну епоху, і майже серед усіх народів. … Усі ці люди спілкувалися з духами, усі вони були свідками надприродних явищ, і всі вважали, що їхні духи від Бога. Хто може розкрити цю таємницю? “Випробовуйте духів”,—каже апостол Іван [1 Івана 4:1], але хто має це робити? Розумний, красномовний, філософ, мудрець, провісник—усі вони неосвічені. … Хто може притягнути на денне світло і розкрити сховані таємниці облудних духів, які так часто являються серед святих останніх днів? Ми відповідаємо, що жодна людина не може цього робити без священства і без знання законів, якими управляються ці духи; бо “жодна людина не знає речей Божих, окрім як тільки через Духа Божого”, отже, жодна людина не знає духа диявола і його сили й впливу, окрім як тільки через володіння розумом, що є більшим за людський, і відкриття через посередництво священства таємничих дій його задумів. …

Людина повинна володіти розпізнаванням духів, перш ніж вона зможе витягти на денне світло цей пекельний вплив і відкрити його для світу в усіх його руйнівних для душі, диявольських і жахливих кольорах; бо ніщо так не шкодить дітям людським, як перебування під впливом облудного духа, коли вони думають, що мають у собі Духа Божого. Тисячі відчували вплив його жахливої сили і вбивчих наслідків. …

Як ми зазначали раніше, велика складність полягає в невігластві щодо природи духів, щодо законів, якими вони управляються, і щодо ознак, завдяки яким вони відкриваються; якщо Дух Божий є необхідним, аби пізнавати речі Божі; і якщо дух диявола можна вивести на світло тільки через цей же Дух, тоді природним наслідком є те, що якщо людина або люди не мають спілкування, або одкровення, від Бога, яке відкриває їм дії духа, вони мають навічно залишатися в невігластві щодо цих принципів; бо я стверджую, що якщо одна людина не може зрозуміти цих речей через Дух Божий, то й десять тисяч людей не зможуть; воно так само поза досяжністю мудрості вчених, мови красномовних і сили могутніх. І ми щонайменше маємо дійти висновку: що б ми не думали про одкровення, без нього ми не можемо ні пізнати, ні зрозуміти нічого про Бога чи про диявола; і хоч би як сильно світ не відмовлявся від того, щоби визнати цей принцип, очевидним є, виходячи з різноманітних концепцій і забобонів стосовно цього предмету, що вони нічого не розуміють у цьому принципі, і так само зрозумілим є те, що без божественного спілкування, вони мають залишатися в невігластві. …

Людина повинна вміти розпізнавати духів, як ми стверджували вище, щоби зрозуміти ці речі, і як їй отримати цей дар, якщо немає дарів Духа? І як можна отримати ці дари без одкровення? “Христос піднявся високо над усі небеса і дав дари людям; і Він настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів” [див. Ефесянам 4:8, 11]. А як були обрані апостоли, пророки, пастори, вчителі і благовісники? Через пророцтво (одкровення) і покладання рук—через божественне спілкування і призначений небесами обряд, через посередництво священства, організоване відповідно до порядку Божого, через божественне призначення. Апостоли в давні часи тримали ключі цього священства—священства таємниць царства Божого, отже вони могли відкривати і пояснювати все стосовно уряду в Церкві, благополуччя суспільства, майбутньої долі людини, а також стосовно дій, сили і впливу духів; бо вони могли контролювати їх, як хотіли, наказували їм іти геть в ім’я Ісусове і розпізнавати їхні підступні і таємничі операції, коли вони намагалися пролізти в Церкву під личиною релігійності і шкодити інтересам Церкви й поширенню істини. …

Наш Спаситель, апостоли і навіть члени Церкви були обдаровані цим даром, бо апостол Павло казав: “А іншому— роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов”. [Див. 1 Коринтянам 12:10]. Усі ці дари походять від того самого Духа Божого, і вони є дарами від Бога. … Жодна людина чи група людей без законно встановленого повноваження, священства і розпізнавання духів не може відрізнити духів істинних від облудних”¹⁸.

“Облудні духи ходять по світу. Будуть великі прояви духів, і облудних, і істинних. … Не кожний дух, чи видіння, чи спів є від Бога. … Дар розпізнавання духів буде дано Верховному Старійшині. Моліться за нього, щоб він міг мати цей дар”¹⁹.