Серце, сповнене любові та віри: листи пророка до своєї сім’ї

“Пам’ятай, що я відданий і вірний друг тобі і дітям, назавжди. Моє серце обвите навколо ваших на віки вічні. О, нехай Бог благословить вас!”

З життя Джозефа Сміта

Через своє покликання пророка Джозеф Сміт був змушений багато часу проводити в поїздках, щоб встигати за стрімким розростанням організації. Коли він улітку 1831 р. визначив місто Індепенденс, шт. Міссурі, як місце для будівництва Сіона, Церква там почала швидко зростати, як зростала і в Кертленді, шт. Огайо. У період з 1831 по 1838 р. Церква мала два центри заселення: один в Міссурі, інший в Кертленді, де жив пророк. У цей період пророк 5 разів здійснював важку 900-мильну подорож до Міссурі, щоб стежити за розвитком Церкви в тому краї.

У 1833 і ще в 1837 р. Джозеф Сміт відвідував Верхню Канаду, навчаючи євангелії і зміцнюючи філії. У 1834 і 1835 рр. він їздив до Мічигану, щоб відвідати членів Церкви. За ті роки він проповідував євангелію і займався справами Церкви у: Спрінгфілді, шт. Іллінойс, Бостоні і Сейлемі, шт. Масачусетс, окрузі Монмаут, шт. Нью-Джерсі, Нью-Йорку і Олбані, шт. Нью-Йорк, Цинцинаті, шт. Огайо, Філадельфії, шт. Пенсільванія, Вашингтоні, фед. округ Колумбія, та багатьох інших місцях.

Відрядження пророка часто відривали його від дому і сім’ї, втім, як і переслідування, з якими він багато разів стикався. Його неодноразово несправедливо заарештовували та ув’язнювали, і він був жертвою дюжин безпідставних позовів. Наприклад: 27 липня 1837 р. пророк і кілька інших провідників Церкви вирушили з Кертленда, щоб відвідати святих у Канаді. Коли вони дійшли до Пейнсвілла, шт. Огайо, то були “затримані на весь день зловмисними і докучливими позовами”. Оскільки вони відійшли недалеко від Кертленда, то повернули додому, щоб відпочити і наступного дня знов вирушити в дорогу. “Були сутінки, коли я сів у повозку, щоб повернутися до Кертленда,—писав пророк.—У цю мить до повозки застрибнув шериф, висмикнув з рук поводи і вручив мені ще одну повістку”¹.

Численні відлучення пророка з дому були тяжким випробуванням для нього і його сім’ї. Його листи до Емми відкривають його почуття самотності і туги за нею і дітьми. Він постійно писав про свою сильну любов до сім’ї і про віру в Бога. Він також надихав свою сім’ю на впевненість, виражаючи оптимізм щодо майбутнього, незважаючи на випробування, які випадали на їхню долю.

1 квітня 1832 р. пророк залишив дім для другої подорожі до Міссурі, лише через тиждень після того як його вимазали дьогтем і виваляли в пір’ї погромники і лише через два дні після смерті прийомного сина. Звісно, його серце обтяжували смуток і занепокоєння щодо його дружини Емми і єдиної живої дитини Джулії. Коли він наступного місяця повертався додому, маючи єдине бажання—зустрітися із сім’єю, його кілька тижнів утримували у Грінвіллі, шт. Індіана. Єпископ Ньюел К. Уітні, один із супутників пророка у подорожі, тяжко поранив ногу в пригоді з повозкою, і йому необхідно було одужати, перш ніж вирушати в дорогу. Тоді ж пророка якось отруїли, і це стало причиною такої сильної блювоти, що у нього стався вивих щелепи. Він пішов до єпископа Уітні, все ще прикутого до ліжка, і той дав Джозефу благословення священства. Пророк негайно зцілився.

Невдовзі після цих подій пророк написав дружині такі рядки: “Брат Мартін Гарріс прибув до нас із приємними новинами, що наші сім’ї були в порядку на момент, коли він вирушав, тож це надзвичайно підбадьорило наші серця і підживило дух. Ми дякуємо нашому Небесному Батькові за Його милість до нас і всіх вас. Я в дуже неприємному становищі, хоча я намагатимусь бути задоволеним, нехай допоможе мені Господь. … Я хотів би побачити маленьку Джулію, посадити її на коліно і поспілкуватися з тобою. … Шлю тобі свою відданість як чоловік. Нехай Господь благословить тебе, нехай мир буде з тобою; тож прощавай доки я не повернуся”².

Учення Джозефа Сміта

Члени сім’ї моляться одне за одного, втішають і зміцнюють одне одного

Еммі Сміт, 13 жовтня 1832 р., з Нью-Йорка, шт. Нью-Йорк: “Сьогодні я проходив через найпрекрасніший район міста Нью-Йорк. Споруди по-справжньому величні й прекрасні, вони вражають погляд кожного спостерігача. … Подивившись усе, що я бажав подивитися, я повернувся до своєї кімнати, щоб поміркувати і заспокоїти розум. І раптом думки про дім, Емму і Джулію наповнили мене, немов повінь, i я хотів хоч би на мить бути з ними. Мої груди переповнені всіма можливими почуттями і ніжністю батька i чоловіка, i якби я був поруч з тобою, мав би багато чого сказати. …

Я відчуваю бажання сказати щось, щоб утішити тебе в твоєму особливому випробуваннi й нинішньому стражданнi [Емма тоді була вагітною]. Я сподiваюся, що Бог дасть тобі силу, щоб ти не ослабла. Я молю Бога пом’якшити серця тих, хто оточує тебе, бути добрими до тебе, забрати тягар з твоїх плечей, наскільки це можливо, і не вражати тебе. Я співчуваю тобі, бо знаю твій стан i те, чого не знають інші, але ти мусиш утішитися знанням, що Бог тобі є за друга небесного i що у тебе є справжній i живий друг на землi, твій чоловіκ”³.

Еммі Сміт, 12 листопада 1838 р., з Річмонда, шт. Міссурі, де перебував за уратами: “Я одержав твого листа, якого перечитував раз за разом,—це ласий шматочок для мене. О Боже, даруй, щоб я міг мати привiлей ще один разочок побачити мою дорогу сім’ю в радощах прекрасної свободи i приемного спiлкування! Притиснути їx до грудей i щлувати щоки—це б наповнило мое серце невимовною вдячшстю. Скажи ДіТЯМ, що я живий i гадаю, що незабаром при їду і побачуся з ними. Як зможеш утіш їхні серця і спробуй утішитися самій. …

P.S. Пиши якнайчастіше, і якщо можливо, приїдь побачитися зі мною, і візьми дітей, якщо можливо. Покладайся на свої відчуття і розсуд, і спробуй заспокоїтися, якщо можливо, і я гадаю, що все обернеться на краще”⁴.

Еммі Сміт, 4 квітня 1839р., з в’язниці Ліберті, шт. Міссурі: “Моя люба Еммо, я постійно думаю про тебе і дітей. … Хотілося б побачити маленького Фредеріка, Джозефа, Джулію і Елекзендера, Йоганну [сироту, яка жила зі Смітами] і старого Мейджора [сімейного собаку]. А щодо тебе… якщо ти хочеш знати, як я бажаю побачити тебе, подивись у своє серце—як ти бажаєш побачити мене, і суди сама. Я б із радістю пішов до тебе звідси босоніж, з непокритою головою, напівнагий, щоб побачити тебе, і вважав би це радістю, і ніколи не сприймав як тягар. … Я з мужністю зношу весь супротив щодо мене; так само і ті, хто зі мною. Ніхто з нас ще не завагався”⁵.

Еммі Сміт, 20 січня 1840 р., з округи Честер, шт. Пенсільванія: “Я з нетерпінням чекаю нагоди ще раз побачити всіх вас у цьому світі. Здається, що я віки був позбавлений вашого товариства, але з допомогою Господа чекати залишилося небагато. … Я переповнений стурбованістю, що не вщухає і не вщухне, доки я не повернуся додому. Я молю Бога зберігати вас, доки я не буду вдома. Моя дорога Еммо, моє серце огортає тебе і маленьких. Я хочу, щоб ти пам’ятала про мене. Скажи дітям, що я люблю їх і приїду так скоро, як тільки зможу. Твій в узах любові, твій чоловік”⁶.

Обов’язок навчати дітей завжди лежить на нас

Еммі Сміт, 12 листопада 1838 р., з Річмонда, шт. Міссурі, де перебував за уратами: “Скажи маленькому Джозефу, що він мусить бути хорошим хлопчиком; батько любить його довершеною любов’ю. Він найстарший і мусить не ображати менших, але втішати їх. Скажи маленькому Фредеріку, що батько любить його всім серцем, він чудовий хлопчик. Джулія—прекрасна дівчинка. Я також люблю її. Вона—дитина, що подає багато надій. Скажи їй, що батько хоче, щоб вона пам’ятала про нього і була слухняною дівчинкою. Скажи всім іншим, що я думаю про них і молюся за них. … Я постійно думаю про маленького Елекзендера. О, моя ніжна Еммо, я хочу, щоб ти пам’ятала, що я відданий і вірний твій друг і друг дітей навіки. Моє серце обвите навколо ваших на віки вічні. О, нехай Бог благословить вас, амінь! Я—твій чоловік, і я в кайданах і горі”⁷.

Еммі Сміт, 4 квітня 1839р., з в’язниці Ліберті, шт. Міссурі: “Я хочу, щоб ти не дала тим маленьким друзям забути мене. Скажи їм, що батько любить їх довершеною любов’ю і що він робить все можливе, щоб вирватися від злодіїв і бути з ними. Навчай таки [дітей] усьому, що можеш, щоб вони були вельми розумними. Будь ніжною з ними, не будь дратівливою з ними, але вислуховуй їхні бажання. Скажи їм, що батько каже, що вони мусять бути хорошими дітками і слухатися свою матір. Моя дорога Еммо, на тобі лежить велика відповідальність—тримати себе в честі й розсудливості перед ними і навчати їх правильному, щоб сформувати їхній молодий і ніжний розум, щоб вони стали на правильні стежки і не зіпсувалися в дитинстві через погані приклади”⁸.

Еммі Сміт, 9 листопада 1839р., зі Спрінгфілда, шт. Іллінойс: “Я буду сповнений постійною турботою про тебе і дітей, доки не почую від тебе, а особливо, про маленького Фредеріка. Було так тяжко залишати його хворим. Я сподіваюся, що ти доглядатимеш тих ніжних нащадків так, як личить матері і святій, і спробуєш розвивати їхній розум і [навчати] їх читати і бути серйозними. Не дозволяй їм переохолоджуватися, щоб не застудитися, і намагайся відпочивати, скільки зможеш. Час, коли мене не буде з тобою, буде довгим і самотнім. … Будь терпеливою, доки я не повернуся, і роби все, що можеш. Я не можу написати всього, що хочу, але повір мені—я маю найкращі почуття до всіх вас”⁹.

Бог—наш друг, і ми можемо довіряти Йому в часи випробувань

Еммі Сміт, 6 червня 1832 р., з Грінвілла, шт. Індіана: “Я буваю у гаю за містом майже щодня, де можу укритися від очей всіх смертних і віддатися почуттям свого серця у розмірковуванні й молитві. Я пригадував усі миттєвості свого життя і був залишений тужити і проливати гіркі сльози за свою глупоту, що дозволив ворогові своєї душі здобути стільки сили наді мною, як в останні часи. Але Бог милостивий, і Він пробачив мої гріхи, і я радію, що Він посилає Утішителя всім, хто вірить і смиряє себе перед Ним. …

Я намагатимуся бути задоволеним своїм жеребом, знаючи, що Бог—мій друг. У Ньому я знайду втіху. Я віддав своє життя в Його руки. Я готовий піти на Його поклик. Я бажаю бути з Христом. Я не тримаюся за своє життя, [окрім як] для того, щоб чинити Його волю”¹⁰.

Еммі Сміт, 4 червня 1834р., з берегів р. Міссісіпі у західному Іллінойсі; пророк Джозеф йшов у складі Табору Сіону: “Наші думки постійно затримуються на невимовному занепокоєнні щодо наших дружин і дітей—нашої рідні у плоті, милої нашим серцям,—а також братів і друзів. … Скажи батьку Сміту і всій сім’ї, а також Оліверу Каудері заспокоїтися і чекати того дня, коли випробування і скорботи цього життя закінчаться і ми всі пожнемо плоди наших трудів, якщо залишимося відданими до кінця, і я молюся, щоб це був щасливий жереб для кожного з нас”¹¹.

Еммі Сміт, 4 листопада 1838р., з Індепенденса, шт. Міссурі, де перебував за уратами: “Моя дорога і люба супутнице мого серця в скорботах і стражданнях, я хочу повідомити тобі, що зі мною все добре і що всі ми в доброму гуморі, незважаючи на нашу долю. … Я дуже переживаю за тебе і моїх любих дітей. Моє серце болить і стікає кров’ю за братів і сестер і за вбитих з народу Божого. … Я не знаю, що може зробити нам Бог, але я сподіваюся на краще завжди, за всіх обставин. Хоч я піду на смерть, я довірятиму Богові. Я не знаю, яке насильство ще можуть вчинити погромники, але гадаю, що йому не буде чи майже не буде межі. О, нехай Бог змилується над нами. … Бог зберігав декого з нас дотепер; можливо, Він ще якоюсь мірою покриватиме нас Своєю милістю. …

Я не можу знати щось напевне в тій ситуації, в якій я опинився, а лише можу молитися про визволення, доки його не буде дано, і сприймати все з терпінням і міццю. Я сподіваюся, що ти будеш відданою і вірною до останнього. Я небагато можу написати у моєму становищі. Владнай усі справи, як того вимагають обставини і потреби. Нехай Бог дарує тобі мудрості, розсудливості й тверезості розуму, які ти, вірити чому в мене є всі причини, матимеш.

Ті малята є об’єктом мого постійного розмірковування. Скажи їм, що батько ще живий. Нехай Бог дарує, щоб він міг ще раз їх побачити. О, Еммо, … не зрікайся мене, ані істини, але пам’ятай мене; якщо не зустріну вже більше тебе в цьому житті, нехай Бог дарує, щоб ми могли зустрітися на небесах. Не можу виразити почуття, моє серце переповнене. Прощавай, о моя добра і ніжна Еммо. Я твій навіки, твій чоловік і справжній друг”¹².

Еммі Сміт, 21 березня 1839р., з в’язниці Ліберті, шт. Міссурі: “Моя дорога Еммо, я дуже добре розумію твою скруту і співчуваю тобі. Якщо Бог ще раз збереже мені життя, щоб мати можливість подбати про тебе, я полегшу твої турботи і намагатимуся втішити твоє серце. Я хочу, щоб ти якнайкраще турбувалася про сім’ю. Я вірю, що ти зробиш усе, що зможеш. Мені було сумно дізнатися, що Фредерік захворів, але я сподіваюся, що він видужав і що з тобою все гаразд. Я хочу, щоб ти знайшла час, і написала мені довгого листа, і розказала все, навіть те, чи живий ще старий Мейджор і про що лепечуть наші маленькі пустунчики, обіймаючи тебе за шию. … Скажи їм, що я у в’язниці, щоб врятувати їхнє життя. …

Бог керує всім згідно зі Своєї Власною волею. Я покладаю надію на Нього. Спасіння моєї душі має для мене найбільше значення, оскільки я в точності знаю про вічне. Якщо небеса зволікають, мене це не бентежить. Я мушу безпечно привести своє [судно], що і збираюся зробити. Я хочу, щоб ти зробила те ж саме. Навіки твій”¹³.

Еммі Сміт, 16 серпня 1842 р., поблизу Наву, шт. Іллінойс; пророк Джозеф переховувався від своїх ворогів: “Я користуюся нагодою, щоб виразити тобі щиру подяку за твої два цікаві й втішливі візити, коли я був практично у вигнанні. Словами не виразити вдячності мого серця за теплу і щиру дружбу, яку ти виказала мені в цьому. Відколи ти залишила мене, час пройшов доволі непогано, поки що; розум повністю прийняв мою долю, якою б вона не була. …

Скажи дітям, що з їхнім батьком поки що все добре і що він досі молиться палко Всемогутньому Богу про свою безпеку, і твою, і їхню. Скажи матері Сміт, що з її сином усе буде добре, чи то в житті, чи у смерті, бо так каже Господь Бог. Скажи їй, що я постійно про неї пам’ятаю, а також про Люсі [сестру Джозефа], і про всіх інших. Усі вони мусять бути в доброму гуморі. … З усім теплом, твій ніжний чоловік до смерті і на всю вічність; на безкінечність”¹⁴.