“Як я могла довіряти Небесному Батькові, якщо почувалася так, ніби залишилася на самоті?”, Ліягона, лип. 2024.
Дорослій молоді
Як я могла довіряти Небесному Батькові, якщо почувалася так, ніби залишилася на самоті?
Я намагалася вірити, але мені доводилося постійно долати багато випробувань. Як я могла зберегти довіру до Господа?
Ілюстрація Кетлін Петерсон
Мої двоюрідні брати і сестри познайомили мене з місіонерами, коли мені було дев’ять років. Я приєдналася до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, але в своїй сім’ї була єдиною, хто це зробив. З того часу моя любов до євангелії Ісуса Христа постійно зростала. Утім якийсь час мені було надзвичайно важко довіряти Небесному Батькові та Його істинам, і мені було по-справжньому важко йти вперед з вірою.
У будь-якому куточку світу нелегко бути учнем Христа, бо це означає відрізнятися від усіх, але жити в Гонконзі й залишатися членом Церкви було важче, ніж ви можете собі це уявити.
По-перше, багато людей у цьому регіоні не люблять Церкву і вважають, що вона пов’язана з чимось поганим. Раніше для слова “мормон”, яке вживали у зв’язку з Церквою, використовували китайське слово, у якому був звук, що асоціювався з китайським словом “диявол”. Для певних людей, як не прикро, це створило хибне уявлення про цінності Церкви.
Крім того, оскільки є багато інших, давно існуючих традиційних релігій, а членів Церкви в Гонгонзі мало, то легко почуватися самотнім та ізольованим. Багато людей ставлять під сумнів Церкву, не до кінця розуміючи її вчення і не бажаючи вислухати, що хочуть сказати члени Церкви.
Наслідки цих непорозумінь я найбільше відчула в підлітковому віці, але завдяки здобутому досвіду добре зрозуміла, що означає довіряти Небесному Батькові та Ісусові Христові.
Чи варто йти на жертви, щоб жити за євангелією?
У старших класах середньої школи мої батьки дружили з однією з моїх вчительок. Ця вчителька була активною вірянкою в іншій християнській церкві. У той час я була єдиною людиною в класі, яка належала до Церкви, і багато однокласників та вчителів уже мали певні негативні переконання про Церкву та її членів.
Саме ця вчителька дуже негативно ставилася до моїх вірувань, а все ускладнювалося ще й тим, що вона була другом нашої сім’ї.
По-перше, на її уроках я завжди була сонна, бо рано вставала на заняття ранкової семінарії, що її дуже турбувало через побоювання, що я буду відставати у навчанні. Крім того, вона часто викликала мене до дошки і ставила багато складних доктринальних запитань, на які я не мала відповіді. Навіть у якості шкільного завдання вона загадувала мені читати літературу, яка була спрямована проти Церкви! З усіх сил ця вчителька намагалася переконати мене відійти від моїх вірувань.
То був важкий час для моєї віри. Чому попри мої намагання зміцнювати стосунки з Небесним Батьком та Ісусом Христом і бажання залишатися вірною я наражалася на випробування і труднощі в своєму житті? Хіба я не заслуговувала на благословення за дотримання заповідей і за те, що жертвувала своїм сном заради відвідування семінарії?
Натомість мої оцінки в школі погіршувалися, моя віра хиталася, а стосунки з учителями, сім’єю та Небесним Батьком ускладнювалися.
Був період, коли я почала сумніватися, чи варто мені жити за євангелією. Я почала пропускати уроки семінарії й невдовзі моя віра почала згасати. Здавалося, що простіше буде поступитися світові й робити те, до чого він спонукав.
Рішення довіряти
Я невпинно молилася Небесному Батькові, щоб отримати скерування й розуміння. Попри те, що моя ситуація викликала в мене велике збентеження і незадоволення, щось у моєму серці невпинно трималося за віру. Я розмовляла з друзями, які трималися віри, розповідала одноліткам з церкви про те, що переживала, і відчула спонукання поговорити з учителькою семінарії про свої труднощі.
Вона виявила розуміння і заохочувала мене продовжувати ходити до семінарії, зберігаючи в серці надію. Вона пообіцяла, що я побачу в своєму житті благословення, якщо буду триматися віри й довірятиму, що Господь багато чого приготував для мене і що Він освятить мої випробування (див. 2 Нефій 2:1–2).
Тож незважаючи на всі труднощі, які виникали на моєму шляху, я вирішила довіряти цьому обіцянню.
Через якийсь час я відчула, як змінюється моє ставлення. Замість того щоб зосереджуватися на труднощах у своєму житті, я зосереджувалася на вдячності, яку відчувала до євангелії. Я почала усвідомлювати, яким благословенням є моя сім’я, моя божественна сутність та вічні євангельські істини. І згодом я зрозуміла, що Небесний Батько та Ісус Христос знають про мої обставини й завжди були поруч у ті миті, коли мені здавалося, що я дуже самотня.
Це все змінило.
Завдяки тому, що я не перестала довіряти їм, дотримувалася заповідей, щодня каялася і робила незначні речі, які пов’язували мене з Ними, я відчула, як мій фундамент віри поглиблюється і зміцнюється.
Президент Рассел М. Нельсон нещодавно сказав: “[Візьміть] на себе зобов’язання піклуватися про своє власне свідчення про Ісуса Христа і Його євангелію. Працюйте над ним. Зміцнюйте його, щоб воно зростало. Насичуйте його істиною. Не опоганюйте його хибними філософіями невіруючих чоловіків та жінок. Надаючи постійному зміцненню свого свідчення про Ісуса Христа найвищий пріоритет, звертайте увагу на чудеса, які відбуватимуться у вашому житті”.
Я так і робила й чудеса дійсно відбувалися.
Що означає довіряти Господу
Певний час я уникала розмов про віру зі своєю вчителькою. Але одного дня, завдяки оновленню своєї віри, я відчула, що готова на них відповідати. Я доброзичливо запитала, чи була вона хоча б на одному зібранні нашої церкви, чи читала Книгу Мормона. Вона відповіла негативно. Це надихнуло мене свідчити про прості істини.
Я сказала, що неможливо дізнатися про істинність будь-чого, не випробувавши це на собі і не шукаючи відповідей на свої запитання. Я пояснила, що знаю про істинність євангелії, бо шукала ті відповіді й відчула серцем, що вони істинні. Я запропонувала їй зробити те саме, і з того часу наші стосунки набагато покращилися.
Це випробування віри, яке я мала в підлітковому віці, дійсно допомогло мені підготуватися, щоб у майбутньому залишатися послідовницею Христа. Я бачила так багато благословень і обіцянь, які здійснилися завдяки тому, що я невпинно довіряла Господу, незважаючи на думку інших людей. Як казав Нефій: “О Господи, я довірився Тобі, і довірятимусь Тобі навіки. Я не покладу мою надію на рамено плоті” (2 Нефій 4:34).
Коли все йде не за планом або ми стикаємося із труднощами, які ніколи не могли передбачити, легко вважати, що Небесний Батько не туди нас скерував, залишив або просто не дбає про нас.
Але це не так.
Насправді саме в такі миті збентеження і надзвичайно важких випробувань я згадую, що означає повністю покладати довіру на Господа. Я повинна робити все можливе, аби моє учнівство й віра були глибокими, такими, що змінюють життя, а не механічними й рутинними. Президент Нельсон також навчав: “Ваша процвітаюча віра допоможе вам перетворити випробування на небачене зростання й можливості”.
Я можу бачити, що, обираючи віру в Ісуса Христа, я маю більше благословень, ніж уявляла. Це не означає, що я завжди уникатиму смутку, труднощів або збентеження, але це означає, що я знаю, де шукати мир і стабільність.
Президент Нельсон з любов’ю нагадує нам: “Знайте: якщо все і всі, чому й кому ви довіряли у світі, підведуть, Ісус Христос і Його Церква — ніколи вас не підведуть”.
З чим би ви не стикалися у вашому житті: несправдженими надіями, впливом голосів світу, сімейними проблемами, психічними розладами, фінансовою нестабільністю, розпачем, несправедливістю чи будь-якими іншими випробуваннями, я закликаю вас незмінно покладати довіру на Господа. Він досконало знає ваші обставини. Він знає вас. Він приготував дивовижні благословення для вас. Навіть у такі моменти, коли вам не захочеться довіряти Йому, прийміть рішення довіряти. Його обіцяння певні. У належний час Він приведе вас до радості, надії й чудес.
Так сталося зі мною, бо я не переставала довіряти Йому.