Люб’язний і вдячний отримувач
Президент Дітер Ф. Ухтдорф
Другий радник у Першому Президентстві
Яка чудова пора року! Коли я чую прекрасну музику, бачу вогники і відчуваю прохолоду повітря, мені згадуються ті численні випадки мого життя, коли Дух Різдва зігрівав моє серце і давав натхнення для душі.
Як і в багатьох з вас, мої найтепліші та найяскравіші спогади про Різдво йдуть з мого дитинства. Хоча я ріс у небагатій сім’ї, мої батьки хотіли, щоб для їхніх дітей Різдво було порою радості і чудес. Вони докладали багатьох зусиль, щоб зробити Різдво особливим святом для нашої сім’ї.
Ми, діти, виготовляли одне для одного подарунки. Пам’ятаю, як одного року в якості різдвяного подарунка для моєї сестри я намалював малюнок. Він не міг бути витвором мистецтва, але вона ставилася до нього як до скарбу. Як я її за це люблю! Іншого року, мій брат, на 12 років старший за мене, подарував мені дорогоцінний подарунок. Він знайшов у парку поблизу нашого дому дерев’яну палицю і вирізав з неї маленький іграшковий ніж. Він був простий, нічим не виділявся, але о, як я цінував той дарунок, бо він був від нього!
Чи не знаходимо ми одну з найбільших радостей Різдва у сяючих обличчях маленьких дітей, коли вони беруть у свої рученята запакований подарунок, приготовлений саме для них?
Однак складається враження, що коли ми дорослішаємо, наша здатність приймати подарунки з таким самим захопленням і прихильністю зменшується. Іноді люди доходять навіть до того, що не можуть отримати подарунок чи, по суті, навіть комплімент, не відчуваючи збентеження чи якогось зобов’язання. Вони помилково вважають, що єдиний прийнятний спосіб відреагувати на подарунок---це подарувати щось навіть цінніше у відповідь. Інші просто не бачать значення подарунку, зосереджуючись лише на його зовнішньому вигляді чи вартості й не задумуються про глибокі почуття, вкладені в нього щирим дарувальником.
Це нагадує мені про подію, яка сталася в останню ніч життя Спасителя. Він зібрав навколо Себе Своїх улюблених учнів, розламав разом з ними хліб і дав їм цінні останні настанови. Чи пам’ятаєте ви, як під час тієї вечері Ісус встав з-за столу, налив у посудину води і почав мити ноги Своїм учням?
Коли Він дійшов до Симона Петра, рибалка відмовився, сказавши: “Ти повік мені ніг не обмиєш”. Спаситель лагідно виправив його: “Коли Я не вмию тебе,---ти не матимеш частки зо Мною”1.
Я певен, що, на думку Петра, мотиви його відмови прийняти цей дар були благородними і він вважав, що чинить правильно. Але на той момент він просто не розумів духовної важливості того, що запропонував йому Ісус.
На Різдво ми багато говоримо про дарування, і ми всі знаємо, що “блаженніше давати, ніж брати”2, але іноді я запитую себе, чи не зневажаємо ми або навіть чи не принижуємо важливість того, щоб бути вдячним отримувачем.
У різдвяний день багато років тому, одна маленька дівчинка отримала прекрасний набір для рукоділля з бісеру. Батько дівчинки запропонував їй виготовити щось із бісеру для одного з її родичів, які зібралися на сімейну вечерю.
Обличчя дівчинки засяяло, коли вона почала виготовляти, на її думку, досконалий подарунок. Вона вибрала людину, для якої хотіла це зробити---тітку похилого віку із незадоволеним обличчям і важким характером.
“Мабуть, якщо я виготовлю для неї браслет,---подумала дівчинка,---це принесе їй радість”.
Тому вона уважно вибирала кожну бісеринку і з усіх сил старалася виготовити для своєї тітки цей особливий подарунок.
Коли вона зрештою закінчила, вона підійшла до тітки, вручила їй браслет і сказала, що вона придумала і виготовила його саме для неї.
В кімнаті запанувала тиша, коли тітка узяла браслет двома пальцями, наче вона тримала нитку з нанизаними слизькими равликами. Вона подивилася на дарунок, примружила очі, зморщила носа і випустила браслет у долоні маленької дівчинки. Потім, не промовивши жодного слова, вона відвернулася від неї і почала з кимось розмовляти.
Маленька дівчинка почервоніла від сорому. З глибоким розчаруванням вона тихо вийшла з кімнати.
Її батьки намагалися її втішити. Вони намагалися допомогти їй зрозуміти, що браслет був чудовий, незважаючи на нечуйну реакцію її тітки. Але маленька дівчинка все одно засмучувалася щоразу, коли згадувала про той випадок.
Пройшли десятиліття, і маленька дівчинка, яка сама вже стала тіткою, досі із якимось сумом згадує той день, коли її дитячий дарунок було відкинуто.
Кожний подарунок, який нам дається, особливо дарунок від щирого серця---це можливість створити або зміцнити узи любові. Якщо ми---люб’язні і вдячні отримувачі, ми відкриваємо двері до поглиблення наших стосунків з тим, хто дає подарунок. Але коли ми не цінуємо або навіть відкидаємо його, ми не лише ображаємо тих, хто зробив до нас крок, але якимось чином також завдаємо шкоди і собі.
Спаситель навчав нас, що якщо ми не “стане[мо], як ті діти,---не ввійде[мо] в Царство Небесне”3.
Спостерігаючи за радістю і здивуванням дітей цієї різдвяної пори, мабуть ми можемо нагадати собі про необхідність заново відкрити в собі і повернути цінну і прекрасну якість дітей---здатність приймати з прихильністю і вдячністю.
Не дивно, що Спаситель є нашим досконалим прикладом не лише в тому, як Він щедро давав, але й також як прихильно приймав. Коли Він був у Віфанії, незадовго до закінчення Його смертного служіння, до Нього підійшла жінка з алебастровою пляшечкою рідкісної та коштовної олії. Їй було дозволено намастити Його голову цим дорогоцінним даром.
Деякі свідки цього дійства були розгнівані. “Яке марнотратство”,---сказали вони. Олія була надзвичайно коштовна. Її можна було продати і віддати гроші бідним. Вони бачили лише мирську цінність дару, і зовсім не помітили його набагато важливішу духовну значущість.
Але Спаситель зрозумів символізм цього дару і любов, яка ним висловлювалася, і прихильно прийняв його.
“Залишіть її,---сказав Він тим, хто ремствував.---Чого прикрість їй робите? … Що могла, те зробила вона: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон …”4.
Мої брати і сестри, мої дорогі друзі, а які ми отримувачі? Чи ми визнаємо, подібно до Спасителя, що подарунки є виявом любові?
У наші дні Спаситель сказав, що тих, хто “сприйматиме все з вдячністю, буде уславлено”5 і що “повнота землі є [їхньою]”6.
Сподіваюся, що цього Різдва і щодня протягом року ми будемо звертати особливу увагу на велику кількість подарунків, даних нам нашим люблячим Небесним Батьком. Сподіваюся, що ми отримаємо ці подарунки із подивом, вдячністю і дитячою радістю.
Моє серце зворушує і зігріває думка про подарунки, дані нам нашим люблячим, милостивим і щедрим Батьком на Небесах: невимовний дар Святого Духа, чудо прощення, особисте одкровення і провід, спокій Спасителя, впевненість й утішення від знання, що смерть подолано---і багато, багато інших.
Понад усе, Бог дав нам дар Його Єдинонародженого Сина, Який пожертвував Своїм життям “щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”7.
Чи прийняли ми ці дари із смиренною вдячністю, з радістю? Чи ми відкинули їх через гординю або хибне відчуття незалежності? Чи відчуваємо ми любов нашого Батька, яку Він виявив цими дарами? Чи отримуємо їх у спосіб, який поглиблює наші стосунки із цим чудовим, божественним Дарувальником? Чи ми так відволікаємося, що навіть не звертаємо увагу на те, що Бог дає кожному щодня?
Ми знаємо, що “Бог любить того, хто з радістю дає”8, але чи не любить Він також люб’язних, вдячних і радісних отримувачів?
“Бо яка користь людині від дару, який дарується їй, якщо вона не приймає дар? Ось, вона не радіє ні від того, що дається їй, ні тому, хто є подавцем дару”9.
Чи було у нашому житті 9 різдвяних свят чи 90, ми всі ще залишаємося дітьми---ми всі є дітьми нашого Небесного Батька.
Тому у нас є здатність сприймати цю пору Різдва з подивом і захопленням дитини. У нас є здатність сказати собі: “моє серце наповнене по вінця радістю, і я втішуся в моєму Богові”10---Дарувальникові усіх хороших дарів.
З вами і з усіма тими, хто бажає наслідувати лагідного Христа, я піднімаю мій голос для прославляння нашого могутнього Бога за дорогоцінний дар Його Сина.
У цю Різдвяну пору і завжди, я молюся, щоб ми дивилися на чудесний дар народження Сина Бога благословенними очима дитини. Я молюся, щоб окрім дарування хороших подарунків, ми прагнули навчитися добре і вдячно приймати. Якщо ми це зробимо, дух цієї пори звеличить наші серця і розширить нашу радість аж надмір. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.