Нові амігос (друзі)
Автор живе в шт. Юта, США.
Бріджит не знала іспанської. Як вона буде з усіма знайомитися?
“Мандрівником Я був—і Мене прийняли ви” (Maтвій 25:35).
Бріджит пильно дивилася через вікно машини, коли разом з сім’єю проїжджала вузькими вуличками Каракаса у Венесуелі. Навколо були яскравих кольорів будинки і великі зелені гори. Це місце було дуже красивим. Мама з татом сказали, що життя тут буде новою пригодою.
Але Бріджит все одно хвилювалася. Сьогодні вона вперше йшла до церкви у їхній новій країні.
Мама звернулася до Бріджит. “З тобою все гаразд, сонечко?—запитала вона.—Здається, що щось не так”.
Бріджит схрестила долоні. “Мені страшно! Я не знаю іспанської. Як я зможу знайти друзів?”
Мама підсунулася до Бріджит і узяла її за руку. “Я знаю, що ти хвилюєшся. Але все буде добре. Зроби кілька глибоких вдихів”.
Бріджит подивилася на свої руки. Вони були холодними, хоча на вулиці була спека. Коли машина заїхала на церковний паркувальний майданчик, серце забилося сильніше, а в животі з’явилися дивні відчуття. Якими будуть церковні збори? Чи вона щось зрозуміє?
Увійшовши до каплиці, Бріджит почувалася чужою. Вона подивилася навколо на інші сім’ї, всі вони розмовляли іспанською. Потім вона побачила двох дівчат, які, здавалося, були її віку.
Як тільки ці дівчата побачили Бріджит, вони підбігли до неї. Вони швидко і весело розмовляли, широко усміхаючись.
Але вона не розуміла нічого з того, що вони казали. Чи підуть вони геть, коли дізнаються, що я не розмовляю іспанською?—подумала вона.
Бріджит глибоко вдихнула. “Ноу абло еспаньйол,—сказала вона, похитавши головою.—Я не розмовляю іспанською”. Їй на очі почали навертатися сльози.
Дівчата лише знизали плечима і усміхнулися ще приязніше. Одна з дівчат вказала на себе і сказала: “Даяна”. Потім вона показала на другу дівчинку і сказала: “Андреа”.
Хвилювання Бріджит почало зникати. Вона усміхнулася дівчатам і вказала на себе. “Бріджит”.
Даяна і Андреа сіли поруч з Бріджит. Вони навчили її, як казати “Писання” іспанською та ще кілька слів. Коли почалися причасні збори, Бріджит відчувала тепло і спокій у серці.
Після зборів Початкового товариства Бріджит і її нові подруги сиділи на траві біля церкви, поки їхні батьки спілкувалися. Даяна і Андреа навчили Бріджит ще кількох слів іспанською. Потім Даяна показала на дерево і запитала: “¿Інглес?”
Бріджит усміхнулася і теж показала на дерево. “Трі (дерево)”,—сказала вона. Вона засяяла і почала вказувати на інші предмети, називаючи їх англійськими словами. Даяна і Андреа повторювали англійські слова. Потім вони навчали Бріджит, як це буде іспанською. Бріджит вивчила різні корисні слова, а саме: libro (книга), casa (дім) та coche (автомобіль). Найголовніше, вони навчили її, як казати amigos (друзі).
Невдовзі настав час повертатися додому. На прощання Бріджит помахала Даяні та Андреї.
“Як пройшов твій перший день у церкві у Венесуелі?”— запитав тато.
Бріджит усміхнулася. “Це було чудово! У мене з’явилися друзі. І вони навчають мене іспанської!”
“Це прекрасно! Я дуже радий, що у тебе був гарний день”.
Бріджит думала про те, як радо її зустріли Даяна і Андреа. Вона вже не почувалася чужою. Вона знала, що Небесний Батько допоміг їй знайти друзів. І вона не могла дочекатися, щоб побачити, яким буде решта часу, проведеного в Каракасі!
Ілюстрації Джулії Кастаньйо