Саме той зріст
Тріні не подобалося, що вона відрізнялася від інших дітей.
“Ти така маленька!—сказала Саша.— Нам слід тебе називати Маленька Тріна”.
Тріна спробувала усміхнутися. Інші діти в школі часто насміхалися над нею, бо вона була маленькою. Вона народилася маленькою і не росла так швидко, як інші діти. Але їй не подобалося, коли її називали Маленькою Тріною. Їй не подобалося відрізнятися від інших.
“Ти така маленька, ти, можливо, ніколи не виростеш”,—сказав Макс, коли вони виходили на вулицю на перерву.
“Я знаю, що я маленька,—сказала Тріна.—Але я нічого не можу змінити. Ходімо пограємо”.
Тріна побігла грати у футбол з іншими дітьми. Вони буцали м’яч одне одному. Усім їм було весело разом.
Але скоро Тріна дуже втомилася. Вона повільно відійшла від того місця, де грали, і сіла на траву.
Невдовзі підійшла її подруга Джосі. Вони були в одному класі Початкового товариства в церкві.
“У тебе все гаразд?”—запитала Джосі.
“Так,—сказала Тріна.—Мені просто потрібно відпочити. Мої легені втомлюються, коли я багато бігаю. Вони не дуже міцні”.
Джосі сіла поруч з Тріною. Вони нарвали трави і зробили маленькі каблучки та браслети. Вони говорили про школу, друзів та домашнє завдання.
“Я чула, що сказала Саша,—промовила Джосі.—Мені шкода, що вона назвала тебе Маленькою Тріною”.
Тріна лише кивнула.
“Але я думаю, що ти саме того зросту, що треба!”—сказала Джосі.
Тріна усміхнулася. Вона дала Джосі щойно зроблений браслет з трави.
Наступної неділі Тріна збиралася до церкви. Вона одягла свою сукню і причесала волосся. Потім вона насупилася, побачивши свої маленькі туфлі у шафі. Вона була впевнена, що більше ніхто в її класі Початкового товариства не носив такого маленького взуття.
Тріна дуже повільно зайшла у фоє дому зборів. Коли вона зайшла у класну кімнату Початкового товариства, Джосі вже чекала на неї біля дверей.
“У нас є сюрприз для тебе!—сказала Джосі.—Заходь подивитись!”
Коли Тріна зайшла в кімнату, то інші діти та їхня вчителька сестра Ботт вказали їй на яскраво прикрашену дошку. На ній скрізь були причеплені серця. На серцях було написано: “У Тріни велика усмішка! У Тріни велике серце!”
“Тобі подобається?—спитала Джосі.— Сестра Ботт допомогла нам зробити це”.
“Мені подобається!—сказала Тріна.—Дякую!”
“Ми хотіли нагадати тобі про велику істину,—сказала сестра Ботт.—Небесний Батько любить кожного з нас. Невисоких. Високих. Великих. Маленьких. Для Нього це неважливо. Ми всі є Його дітьми, і Він любить кожного з нас”.
Тріна подивилася на серця на дошці і широко усміхнулася.
Ілюстрації Ольги Лі