“Помолися, Геламане!”
Для Геламана сьогодні був перший день у школі. Він одягнув свою улюблену сорочку і взяв новий олівець. Його нова вчителька дозволила йому сісти за один стіл з його друзями Сильвестром, Хорхе та Мігелем. Був гарний день.
“А тепер приберіть зошити,—сказала сеньйора Мартінес.—Час пообідати”.
Сім’я Геламана завжди молилася разом перед їдою. Він підняв руку. “Сеньйоро Мартінес, а ми будемо молитися перед їдою?”
Сеньйора Мартінес усміхнулася Геламанові. “Якщо хочеш, можеш помолитися над своєю їжею”.
Геламан і його друзі дістали свої обіди.
“Що таке молитва?”—запитав Сильвестр.
“Це розмова з Небесним Батьком,—сказав Геламан.—Таким чином ми дякуємо Йому за нашу їжу”.
“Можеш помолитися для нас усіх?”—запитав Мігель.
Геламан склав руки. Троє його друзів також склали руки. Геламан заплющив очі і схилив голову. Друзі також.
Потім Геламан промовив молитву, так, як це робила його сім’я. Він подякував Небесному Батьку за їхній гарний день і за їхні обіди. Він попросив благословити їхню їжу. Він закінчив в ім’я Ісуса Христа і сказав: “Амінь”.
Сильвестр, Хорхе і Мігель розплющили очі.
“Ви також можете сказати амінь”,—сказав Геламан.
Його друзі усміхнулися і сказали: “Амінь”.
Наступного дня під час обіду Сильвестр сказав: “Помолися, Геламане!”
“Так, помолися, Геламане!”—сказав Мігель. Хорхе кивнув.
Тож Геламан помолився знову. Цього разу він сказав, що особливо вдячний за те, що мама зробила йому бутерброд з шинкою і сиром, його улюблений. Він попросив Небесного Батька допомогти їм у навчанні в школі того дня.
Кожного дня під час обіду друзі Геламана казали: “Помолися, Геламане!” І кожного дня Геламан молився. Він молився зі своїми друзями щодня протягом тижня.
Наступного понеділка під час обіду Мігель сказав: “Сьогодні я помолюся”.
Геламан здивувався. Він склав руки, заплющив очі, схилив голову і слухав, як молився Мігель.
Він почав зі слів: “Дорогий Небесний Батьку”. Він подякував Йому за їжу і попросив її благословити. Він закінчив в ім’я Ісуса Христа і сказав: “Амінь”.
“Амінь!”—долучилися Геламан і Хорхе.
“Амінь,—сказав Сильвестр.—Я не знав, що ти вмієш молитися”.
“Я навчився, слухаючи Геламана,—сказав Мігель.—Я запитав своїх батьків, чи можна мені помолитися перед їдою вдома. Вони відповіли “так”, тож я молився так, як це робить Геламан”.
“Нічого собі!—сказав Сильвестр.—Думаю, я теж запитаю своїх батьків, чи можна мені помолитися перед їдою”.
“Я також!”—сказав Хорхе.
Геламан усміхнувся. Він був радий, що зміг допомогти своїм друзям навчитися розмовляти з Небесним Батьком. Він знав, що Небесний Батько його любить, а також любить його друзів.
Ілюстрації Джоша Толбета