“Захід із сімейної історії”, Друг, серп. 2023, сс. 30–31.
Захід із сімейної історії
“Можеш розповісти мені ще одну сімейну історію?” — попросила Лорейн.
Ця історія сталася у Вануату.
Лорейн усміхалася, співаючи останні слова пісні. Вони щойно закінчили співати у Початковому товаристві. Тепер був час іти на уроки.
Але спочатку підвелася сестра Талео. “Я хочу розповісти вам про захід Початкового товариства, який відбудеться незабаром, — сказала вона. — Ми хочемо, щоб кожен з вас дізнався більше про свою сім’ю. Попросіть батьків розповісти історії вашої сім’ї. Потім під час заходу кожен зможе поділитися тим, про що дізнався”.
Лорейн повернулася додому з Церкви радісно схвильована. Вона знайшла великий аркуш паперу і розклала на столі. Їй не терпілося дізнатися більше про свою сім’ю!
Лорейн намалювала родинне дерево на папері. Мама з татом допомогли їй написати всі імена. Потім вона приклеїла фотографії членів своєї сім’ї до плаката.
“Твою прабабусю також звали Лорейн, сказала мама. — Ми назвали тебе в її честь”.
“Ого”, — сказала Лорейн.
“Бабуся Лорейн була дуже люблячою, — усміхнулася мама. — Коли в інших мешканців її села закінчилися дрова для печі, бабуся Лорейн поділилися своїми”.
Цікаво було слухати історії своєї сім’ї. “Можеш розповісти мені ще одну сімейну історію?” — попросила Лорейн.
“Тато може розповісти тобі про те, як він вперше відвідав храм, — сказала мама. — Йому було всього шість років. Вони з батьками поїхали в далеку дорогу до храму в Новій Зеландії”.
Лорейн подобалося слухати про храм. “Розкажи цю історію, тату!” — сказала вона.
“Спочатку ми сіли на літак, щоб дістатися Нової Зеландії. Потім ми їхали на автобусі. Це була довга подорож”. Тато показав Лорейн малюнок храму. “Нарешті мої батьки та я зайшли всередину. Ми запечаталися як сім’я. Це означає, що ми можемо бути разом навічно”.
У Лорейн всередині потеплішало. Вона раділа, що може почути історії про свою сім’ю.
Нарешті настав ранок, коли мав відбутися захід Початкового товариства. Лорейн допомогла мамі і сестрі Талео підготувати все необхідне у церковній будівлі.
Потім вони почули дуже радісну новину. На їхньому острові буде побудовано храм!
Лорейн дуже зраділа. Коли вона досягне відповідного віку, їй не треба буде далеко подорожувати, щоб потрапити до храму!
Того вечора всі друзі Лорейн були на заході Початкового товариства. По черзі діти розповідали те, що вони дізналися про свою сім’ю. Коли настала черга Лорейн, вона показала свій плакат з родинним деревом.
“Мені дуже сподобалося дізнаватися більше про свою сім’ю, — сказала вона. — Виявляється, мене назвали на честь прабабусі. Ще я почула про те, як моя сім’я вперше відвідала храм. Завдяки храму наші сім’ї можуть бути разом назавжди”. Її знову охопило тепле почуття. “Я дуже рада, що у нас буде храм у Вануату”.
Лорейн повернулася на своє місце з усмішкою на обличчі. Вона була вдячна за те, що мала змогу зростати, як Ісус. І вона була вдячна за храм! Вона не могла дочекатися того дня, коли увійде всередину!
Ілюстрації Емілі Девіс