“Блискуче намисто”, Друг, серп. 2023, сс. 42–43.
Блискуче намисто
Кароліні просто хотілося ще трошки потримати намисто у себе.
Ця історія сталася в Аргентині.
Кароліна, стрибаючи, перетнула подвір’я. Її подруга Ізабелла була на вулиці.
Ізабелла помахала їй. “Іди гратися!”
Кароліна перетнула подвір’я до будинку Ізабелли.
Ізабелла засунула руку в кишеню. “Хочу дещо тобі показати”, — сказала вона. А тоді вона витягнула звідти найкрасивіше намисто з тих, що Кароліна коли-небудь бачила. Маленькі намистинки сяяли та блищали.
“Це моєї мами, — сказала Ізабелла. — Вона сказала, що я можу з ним сьогодні пограти. Дивися, як блищить на сонці”.
Ізабелла піднесла намисто до світла. Сотні веселок відбивалися від намистин. Воно було таке гарне!
“Давай грати в схованки!” — сказала Ізабелла.
“Гаразд, — сказала Кароліна. — Я можу допомогти стерегти намисто”.
“Дякую!” — Ізабелла дала Кароліні намисто і та поклала його в кишеню.
Невдовзі Кароліні треба було вертатися додому. Коли вони прощалися, Ізабелла не запитала про намисто. Мабуть, вона забула. А Кароліна не стала нагадувати.
Кароліна почувалася трохи погано через те, що забрала додому намисто. Але їй просто хотілося ще трошки потримати його у себе. Вона проігнорувала погане почуття і поклала намисто під подушку.
Наступного дня була неділя. Кароліна закінчила свої домашні обов’язки та вийшла гуляти на вулицю. Вона зовсім забула про намисто.
“Кароліна! — покликав її тато. — Можеш підійти?”
Кароліна побігла в дім. “Що?”
Тато тримав у руці намисто. “Мама знайшла це під твоєю подушкою. Чиє це?”
“Ізабеллино”, — очі Кароліни наповнилися сльозами. — Я тримала його у себе в кишені, поки ми вчора грали. А потім вирішила забрати додому”.
Мама сіла на диван разом з Кароліною. “Дякую, що сказала правду. Як ти вважаєш: що треба зробити тепер?”
Кароліна мовчала. Вона думала про Ісуса. Він би хотів, аби вона була чесною та повернула намисто.
“Мені треба повернути його Ізабеллі та вибачитися”, — сказала Кароліна. Щойно вона це сказала, погане почуття минуло. Вона відчула всередині тепло.
Кароліна пішла до будинку Ізабелли.
“Привіт! — сказала Кароліна. Вона простягнула Ізабеллі намисто. — Вибач, що я його забрала. Ти пробачиш мені?”
“Так, — сказала Ізабелла. — Дякую, що повернула”. Потім вона усміхнулася. “Хочеш знову пограти в схованки?”
“Так! Ти перша рахуєш, а я заховаюсь!”
Того вечора Кароліна помолилась. “Любий Небесний Батько, будь ласка, пробач мені за те, що я забрала намисто. І дякую за те, що допоміг мені виправити це”.
Кароліна знову відчула тепло. Вона раділа, що змогла зробити те, чого хотів би від неї Ісус.
Ілюстрації Сью Теодоро