Спокута покриває весь біль
Наше головне завдання у смертному житті—стати “святи[ми] через спокуту Христа”.
Як хірург я зрозумів, що переважна більшість мого професійного часу була зайнята темою болю. Через необхідність я завдавав його майже щоденно—і більшість моїх зусиль у той час витрачалася на спроби контролювати та полегшувати цей біль.
Я розмірковував про мету болю. Жоден із нас не має імунітету до відчуття болю. Я бачив, наскільки по-різному люди на нього реагують. Дехто у гніві відвертається від Бога, а інші дозволяють, аби їхнє страждання наблизило їх до Бога.
Так як і ви, я сам переживав біль. Біль є критерієм процесу зцілення. Часто він навчає нас терпінню. Можливо, через це по відношенню до хворого ми використовуємо термін “пацієнт” (з англ. “patient”—терплячий).
Старійшина Орсон Ф. Уітні написав: “Жоден біль, від якого ми страждаємо, жодне випробування, яке ми переживаємо, не буває даремним. Це служить для нашого навчання, розвитку таких якостей, як терпіння, віра, сила духу і смирення… Саме завдяки стражданню і смутку, важкій праці та лиху ми здобуваємо досвід, заради якого сюди прийшли”1.
Дещо схоже сказав старійшина Роберт Д. Хейлз:
“Біль приводить вас до смирення, яке дозволяє замислюватися. Я вдячний за те, що зміг пережити це…
Я пізнав, що фізичний біль і уздоровлення тіла після серйозної операції є дивовижно подібними до духовного болю і зцілення душі в процесі покаяння”2.
Не обов’язково, щоб причиною більшості наших страждань була наша провина. Неочікувані події, суперечливі або невтішні обставини, раптові хвороби і навіть смерть оточують нас і пронизують наш земний шлях. Окрім цього, ми можемо страждати через вчинки інших людей3. Легій зауважив, що Яків “зазнав багато бідувань… через жорстокість своїх братів”4. Протилежність є частиною плану щастя Небесного Батька. Всі ми переживаємо достатньо [болю], аби привести нас до усвідомлення любові нашого Батька і нашої потреби в допомозі Спасителя.
Спаситель не є мовчазним спостерігачем. Він знає особисто і в усій повноті той біль, з яким ми стикаємося.
“Він терпить біль усіх людей, так, біль кожної живої істоти, і чоловіків, і жінок, і дітей”5.
“Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать”6.
Іноді в розпалі болю нам так і хочеться запитати: “Чи немає бальзаму в Ґілеаді? Чи ж немає там лікаря?”7 Я свідчу, що відповіддю буде: “Є, лікар є”. Спокута Ісуса Христа покриває всі ці умови й цілі смертного життя.
Існує й інший вид болю, за який ми самі відповідальні. Духовний біль залягає глибоко в наших душах і може бути невгасимим. Це ніби бути“виснаженим невимовним жахом”, як описав Алма8. Він з’являється внаслідок наших грішних вчинків і нестачі покаяння. Від цього болю також є ліки: універсальні та досконалі. Вони—від Батька, через Сина, і вони для кожного з нас, хто бажає зробити все необхідне для покаяння. Христос запитав: “Чи повернетеся ви тепер до Мене… і навернетеся, щоб Я міг зцілити вас?”9
Сам Христос навчав:
“І Мій Батько послав Мене, щоб Мене було піднято на хресті; і після того як Мене було піднято на хресті, щоб Я міг привести всіх людей до Себе…
Отже, згідно з силою Батька Я приведу всіх людей до Себе”10.
Можливо, Його найважливіша праця—це постійна робота з кожним із нас окремо, аби підносити, благословляти, зміцнювати, підтримувати, скеровувати й пробачати нас.
Як бачив Нефій у видінні, більшість земного служіння Христа було присвячено благословенню і зціленню хворих на всі види недугів—фізичні, емоційні та духовні. “І я побачив безліч людей хворих і тих, хто страждав від різних хвороб… І вони зцілялися силою Агнця Божого”11.
Алма також пророкував, що “Він піде, зносячи муки, і страждання, і спокуси всякого роду; і … Він візьме на Себе муки і хвороби Свого народу, …
щоб Його нутро сповнилося милості,… щобВін міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах”12.
Якось пізно ввечері, лежачи на лікарняному ліжку, цього разу як пацієнт, а не як лікар, я знову й знову перечитував ці вірші. Я розмірковував: “Як це відбувається? Для кого? Що для цього потрібно? Чи схоже це на прощення гріхів? Чи повинні ми заслужити Його любов і допомогу?” Розмірковуючи так, я прийшов до розуміння, що під час Свого земного життя Христос обрав пройти крізь біль і страждання для того, щоб зрозуміти нас. Можливо й нам потрібно пройти глибини смертного життя для того, аби зрозуміти Його і наші вічні цілі13.
Президент Генрі Б. Айрінг навчав: “Коли ми у нещасті повинні будемо чекати на обіцяне Спасителем полегшення, нас втішатиме, що Він знає, з власного досвіду, як зцілити нас і допомогти… І віра в цю силу даватиме нам терпіння, коли ми молимося, працюємо, чекаємо на допомогу. Він міг би знати, як підтримати нас просто через одкровення, однак Він вибрав дізнатися про це з власного досвіду”14.
Того вечора я відчув себе “оточен[им] руками [Його] любові”15. Від вдячності сльози зволожили мою подушку. Пізніше, читаючи у Матвія про земне служіння Христа, я зробив інше відкриття: “Коли привели багатьох… до Нього,… і Він… недужих усіх уздоровив”16. Він зцілив усіх, хто прийшов до Нього. Жодному не було відмовлено.
Як навчав старійшина Даллін Х. Оукс: “Цілительні благословення приходять по-різному, і кожне відповідає нашим індивідуальним потребам, як це відомо Тому, хто любить нас більше всіх. Іноді це зцілення лікує нашу хворобу, а іноді знімає наш тягар. Але іноді нас “зцілюють”, даючи силу, або розуміння, або терпіння нести покладені на нас тягарі”17. Усі, хто прийдуть, можуть “опинитися в обіймах рук Ісуса”18. Усі душі може бути зцілено Його силою. Будь-який біль може бути полегшено. У Ньому ми можемо “знай[ти] спокій душам своїм”19. Можливо, наші земні обставини не зміняться одразу, але наш біль, хвилювання, страждання і страх можуть бути поглинуті Його миром і зцілюючим бальзамом.
Я помітив, що діти часто більш природно приймають біль і страждання. Вони переносять їх тихо, зі смиренням і покірливістю. Я відчував прекрасний, милий дух, який оточував цих маленьких.
Тринадцятирічна Шеррі перенесла 14-годинну операцію з видалення пухлини спинного мозку. Відійшовши від наркозу в палаті інтенсивної терапії, вона сказала: “Тату, тут є тітка Шеріл, … і … дідусь Норман …, і бабуся Браун … тут. Тату, а хто це стоїть поруч з тобою? … Він схожий на тебе, тільки вищий. … Він говорить, що він—твій брат Джиммі”. Її дядько Джиммі помер у віці 13 років від фіброзно-кистозної дегенерації.
Приблизно протягом години Шеррі … описувала своїх відвідувачів—усіх померлих членів сім’ї. Виснажена, вона згодом заснула.
Пізніше вона сказала своєму батькові: “Тату, всі діти тут у палаті інтенсивної терапії мають ангелів, які їм допомагають”20.
Усім нам Спаситель сказав:
“Ось, ви—малі діти, і ви не можете знести все тепер; ви маєте зростати в благодаті і в пізнанні істини.
Не бійтеся, малі діти, бо ви Мої…
Отже, я посеред вас, і Я є добрий пастир”21.
Наше головне завдання у смертному житті—стати “святи[ми] через спокуту Христа”22. Біль, який ми з вами переживаємо, може найбільше сприяти цьому процесу. Переживаючи найважчі часи, ми можемо стати як діти в наших серцях, смирити себе, “молитися, працювати й чекати”23 на зцілення наших тіл і душ. Як і Йов, після очищення внаслідок наших випробувань, ми “мов те золото, вийд[емо]”24.
Я свідчу, що Він є нашим Викупителем, нашим Другом, нашим Захисником, Великим лікарем, Великим цілителем. У Ньому ми можемо знайти покій і полегшення від нашого болю й гріхів, якщо ми прийдемо до Нього зі смиренними серцями. Його “благодаті достатньо”25. В ім’я Ісуса Христа, амінь.