Щедро благословенні Господом
Господнє око не стає менш уважним у часи скорбот і розчарування, коли Він прихильно дивиться на нас, благословляючи нас.
Одного дня багато років тому ми з напарником---молоді місіонери, які трудилися в дуже маленькій філії на невеличкому острові Амамі-Осіма, Японія,---дуже зраділи, дізнавшись, що Президент Спенсер В. Кімбол відвідає Азію і що всіх членів Церкви та місіонерів у Японії запрошено до Токіо, щоб почути пророка на територіальній конференції. Ми з напарником разом з членами філії із захопленням почали планувати відвідування конференції. Для цього було потрібно здійснити 12-годинну подорож на кораблі, щоб перетнути Східнокитайське море і дістатися до основної території Японії, а потім 15 годин їхати на поїзді до Токіо. Втім, на жаль, цьому не судилося статися. Наш президент місії повідомив нам, що ми з напарником не зможемо відвідати цю конференцію в Токіо, бо треба подолати велику відстань і витратити багато часу.
Члени нашої маленької філії вирушили до Токіо, а ми залишилися. Наступні дні, здавалося, були сповнені тиші й порожнечі. Ми на самоті провели причасні збори у маленькій каплиці, в той час як святі останніх днів та місіонери з Японії були на конференції.
Я відчував, як моє розчарування збільшувалося навіть тоді, коли з радістю слухав членів філії, які повернулися з конференції через кілька днів і повідомили---Президент Кімбол оголосив, що в Токіо буде зведено храм. Вони надзвичайно раділи, розповідаючи про здійснення своєї мрії. Вони описували як члени Церкви і місіонери, почувши оголошення про храм, не могли стримати своєї радості й водночас усі разом заплескали у долоні.
Минули роки, але я все ще пам’ятаю розчарування, яке відчув через те, що не потрапив на ті історичні збори.
Останніми місяцями я думав про цю подію, спостерігаючи як інші відчувають глибоке розчарування і смуток---набагато сильніші й глибші за ті, що коли-небудь відчував я, будучи молодим місіонером,---причиною яких стала всесвітня пандемія COVID-19.
Раніше цього року, коли пандемія стала швидко поширюватись, Перше Президентство пообіцяло, що “Церква та її члени вірно виконуватимуть зобов’язання бути хорошими громадянами і хорошими сусідами” 1 та виявлятимуть “велику обережність” 2 . Отже у нас відбулося призупинення церковних зборів по всьому світу, більше половини місіонерів Церкви повернулися у свої рідні країни і були зачинені всі храми Церкви. Тисячі з вас готувалися увійти до храму, щоб отримати обряди для живих, включно з храмовими запечатуваннями. Інші з вас достроково завершили своє місіонерське служіння або були тимчасово звільнені від покликання та перепризначені.
Упродовж цього часу керівники урядів та освітян зупинили роботу навчальних закладів, і це, відповідно, вплинуло на завершення навчання й призвело до відміни спортивних, соціальних, культурних та освітніх подій і заходів. Багато з вас готувалися до заходів, на які не прийшли відвідувачі, вистав, які не відбулися, та спортивних змагань, які були скасовані.
Ще більш болісними є думки про сім’ї, які впродовж цього часу втратили рідних; більшість з них не змогли провести похоронні служби чи інші сповнені любові збори, як вони сподівалися.
Тобто дуже багато з вас стикнулися з жорстоким розчаруванням, горем і збентеженням. Тож як нам зцілитися, витерпіти і просуватися вперед, коли все здається таким поламаним?
Пророк Нефій почав гравіювати на малих пластинах, коли був уже в зрілому віці. Озираючись на своє життя і служіння, він поділився важливою думкою вже у найпершому вірші Книги Мормона. У цьому вірші сформульовано важливий принцип, щоб ми замислилися над ним у наш час. Після таких знайомих слів: “Я, Нефій, був народжений від порядних батьків …,---він пише,---і, хоч я зазнав багато скорбот у плині днів моїх, я був щедро благословен Господом в усі дні свого життя” 3 .
Ми, хто вивчав Книгу Мормона, знаємо про які багато скорбот згадує Нефій. Втім сам Нефій, визнавши, що у плині днів своїх він зазнав багато скорбот, каже, з точки зору євангельської перспективи, що він був щедро благословен Господом в усі дні свого життя. Господнє око не стає менш уважним у часи скорбот і розчарування, коли Він прихильно дивиться на нас, благословляючи нас.
Недавно ми з Лесою проводили віртуальні збори з приблизно 600 місіонерами в Австралії, більшість з яких до певної міри знаходилися на ізоляції або мали обмеження, пов’язані з COVID-19, багато з них працювали зі своїх помешкань. Ми разом говорили про людей у Новому Завіті, Книзі Мормона та Ученні і Завітах, яких Господь благословив чинити великі справи у скрутні часи. Всіх цих людей більше характеризує те, що вони були в змозі робити за допомогою Господа, ніж те, чого вони не могли робити внаслідок перебування в ізоляції та обмежень.
Ми читали про Павла та Силу, які, будучи ув’язненими, в колодах, молилися, співали, навчали, свідчили---навіть охристили тюремника 4 .
А ще про Павла у Римі, який упродовж двох років був під домашнім арештом і протягом цього часу постійно “розповідав, та про Божеє Царство свідоцтва давав” 5 , “навчав про Господа Ісуса Христа!” 6
Про Нефія та Легія, синів Геламанових, які, зазнавши насильства і будучи ув’язненими, були оточені захисним вогнем, коли Господній “спокійний голос цілковитої лагідності … проникав у кожну душу [їхніх поневолювачів]” 7 .
Про Алму та Амулека в Аммонійзі, які побачили, що багато людей “повірили … і почали каятися й вивчати писання” 8 , хоча згодом з Алми та Амулека насміхалися та кинули їх до в’язниці, де вони перебували зв’язаними, без їжі, води та одягу 9 .
Та, зрештою, про Джозефа Сміта, який, страждаючи у тюрмі в Ліберті, відчував себе залишеним і покинутим, а потім почув слова Господа: “Це … буде тобі на благо” 10 і “Бог буде з тобою на віки” 11 .
Кожен з них засвоїв те, що пізнав і Нефій: що хоча вони й зазнали багато скорбот у плині їхніх днів, вони були щедро благословенні Господом.
Ми також можемо проводити паралелі як окремі члени Церкви і як Церква щодо того, як ми були щедро благословенні Господом упродовж складних часів, якими були для нас останні кілька місяців. Коли я наводитиму приклади, хай вони також зміцнять ваше свідчення щодо провидницького дару нашого сучасного пророка, який підготував нас, впроваджуючи зміни ще до того, як з’явилися будь-які ознаки пандемії, і це дозволило нам вистояти під час труднощів, що настали.
Перший приклад: [навчання має] стати більш зосередженим на домівці та підтримуваним Церквою.
Два роки тому Президент Рассел М. Нельсон сказав: “Ми звикли думати про “церкву” як щось, що відбувається у наших будинках зборів, підтримуване тим, що відбувається вдома. Нам слід сприймати це по-іншому. … Церква, зосереджена на домівці, підтримувана тим, що відбувається в наших … будівлях” 12 . Яка пророча зміна! Зосереджене на домівці навчання євангелії було впроваджено, коли тимчасово були зачинені наші доми зборів. І хоча світ починає повертатися до нормального життя, і ми повертаємося у доми зборів, ми хотіли б продовжити застосовувати наш зосереджений на домівці підхід до вивчення і опанування євангелії, напрацьований під час пандемії.
Другий приклад того, що ми щедро благословенні Господом,---це одкровення щодо служіння у вищий і святіший спосіб.
У 2018 році Президент Нельсон, розповідаючи про служіння, запровадив зміни у тому, “як нам піклуватися одне про одного” 13 . Ця пандемія принесла багато нагод, щоб удосконалювати наші навички зі служіння. Брати-служителі та сестри-служительки, молоді жінки і молоді чоловіки та інші допомагали нужденним, щоб благословити їх: підтримували з ними контакт, спілкувалися з ними, дбали про їхнє подвір’я, приносили їм їжу, надсилали повідомлення за допомогою технологій і проводили для них обряд причастя. Під час пандемії Церква також здійснювала служіння іншим, в безпрецедентній кількості відправляючи товари широкого вжитку в продовольчі фонди, притулки для безхатченків та центри підтримки іммігрантів, і виконувала проєкти, спрямовані на подолання голоду в тих місцях, де з цим склалася найгірша ситуація у світі. Сестри з Товариства допомоги та їхні сім’ї відгукнулися на заклик пошити мільйони масок для медичних працівників.
Останнім прикладом того, як бути благословенними під час лиха, є знаходження більшої радості в тому, що було поновлено виконання храмових обрядів.
Це можна найкраще описати, навівши історію. Коли у квітні цього року сестра Кейтлін Палмер отримала покликання служити на місії, вона зраділа тому, що її покликано бути місіонеркою, але вона вважала настільки ж важливим і значущим піти до храму, щоб отримати свій ендаумент і укласти священні завіти. Невдовзі після того, як для неї була запланована дата ендаументу, надійшло оголошення, що всі храми будуть тимчасово зачинені через всесвітню пандемію. Отримавши цю сумну інформацію, вона потім дізналась, що їй доведеться навчатися в центрі підготовки місіонерів (ЦПМ) віртуально зі своєї домівки. Незважаючи на ці розчарування, Кейтлін зосередилася на тому, щоб підтримувати свій дух бадьорим.
У подальші місяці сестра Палмер ніколи не втрачала надії відвідати храм. Її сім’я постилася і молилася, щоб храми відновили свою роботу до того, як вона вирушить на місію. Кейтлін часто розпочинала своє ранкове домашнє навчання в ЦПМ зі словами: “Чи сьогодні не той день, коли станеться диво і храми знов відкриються?”
10 серпня Перше Президентство оголосило, що храм у місцевості, де живе Кейтлін, відкриється для виконання обрядів для живих у той самий день, на який рано-вранці було призначено її виліт на місію. Вона буде не в змозі і відвідати храм, і встигнути на рейс. Не дуже сподіваючись на успіх, її сім’я звернулася до президента храму Майкла Веллінги, щоб дізнатися, чи може якось статися диво, про яке вони молилися. На їхній піст і молитви прийшла відповідь!
О другій годині ночі, за кілька годин до вильоту її рейсу, сестру Палмер та її сім’ю, у яких на очах були сльози, привітав біля дверей храму усміхнений президент храму, промовивши: “Доброго ранку, сім’я Палмер. Ласкаво просимо до храму!” Коли вона завершила отримання ендаументу, їх попросили не затримуватися, оскільки наступна сім’я вже чекала біля дверей храму. Вони вирушили відразу в аеропорт і приїхали якраз вчасно, щоб вона встигла на рейс до своєї місії.
Храмові обряди, яких нам не вистачало вже кілька місяців, здаються приємнішими, ніж ми раніше собі уявляли, коли храми пофазово відкриваються по всьому світу.
На завершення, будь ласка, дослухайтеся до підбадьорюючих, сповнених ентузіазму, надихаючих слів пророка Джозефа Сміта. Нікому не спаде на думку, що він написав їх, зазнаючи скорбот і перебуваючи в ізоляції, коли мав обмеження і не мав можливості виходити з дому в Наву, переховуючись від тих, хто прагнув незаконно заарештувати його:
“Отож, що ми чуємо в євангелії, яку ми отримали? Голос радості! Голос милості з небес; і голос істини від землі; радісну новину для мертвих; голос радості для живих і мертвих; втішну новину великої радості. …
Хіба не підемо ми далі у такій величній справі? Рушаймо вперед, а не назад. Сміливіше, … і вперед, вперед до перемоги! Нехай звеселяються ваші серця і радіють надзвичайно. Нехай земля зрине у співі” 14 .
Брати і сестри, я вірю, що одного дня кожен з вас озирнеться на скасовані події, сум, розчарування і самотність притаманні складним часам, у які ми живемо, й побачить, що це пересилилося вибраними благословеннями та зростанням віри й свідчень. Я вірю, що у цьому житті та у житті прийдешньому ваші скорботи, ваш Аммонійга, ваша тюрма в Ліберті будуть освячені вам на користь 15 . Я молюся про те, щоб ми, як і Нефій, могли визнавати, що мали скорботи у плині наших днів, водночас визнаючи, що ми щедро благословенні Господом.
На завершення я свідчу про Ісуса Христа, Який Сам зазнав скорбот і, здійснюючи Свою безмежну Спокуту, спустився нижче всього 16 . Він розуміє наші сум, біль та відчай. Він наш Спаситель, наш Викупитель, наша надія, наша втіха і наш Визволитель. Про це я свідчу в Його святе ім’я. В ім’я Ісуса Христа, амінь.