Храмові благословення в сім’ї, дe є нечлени Церкви

Кай Пшибілл

Відвідування храму поглибило моє розуміння, завдяки чому покращилися мої стосунки з чоловіком, який не був святим останніх днів, і дітьми.

У червні 1986 року я повезла свою маму в Кардстонський храм, пров. Альберта, щоб вона могла отримати свій ендаумент. Я вже мала ендаумент, але ми з чоловіком, який не належав до Церкви, жили у віддаленій частині Британської Колумбії, і я не звернула уваги, що термін дії моєї рекомендації закінчився. Внаслідок цього я змогла дійти зі своєю мамою до місця, де перевіряють рекомендації, а далі вона пішла сама. Я вийшла, і, спершись на стіну храму, розплакалася.

Після того я прийняла рішення, що ніколи більше не залишуся поза храмом. Мій чоловік підтримав мене у цьому рішенні, тож невдовзі я відвідувала храм так часто, як тільки могла. Там я навчилася принципам, що значною мірою вплинули на моє особисте життя і на стосунки з сім’єю та друзями.

Зміни в моєму житті

По-перше, я помітила, що стала більш терплячою. Упродовж років я намагалася стримувати свою дратівливість, але без особливого успіху. Моє ставлення змінювалося у міру того, як під час храмового поклоніння я дізнавалася про свої стосунки з Небесним Батьком та іншими людьми. Я зрозуміла, що моя сім’я і друзі—це люди, яких я знала до того, як прийшла на землю. Вони були в моєму житті не для того, щоб заважати мені чи надокучати, але щоб разом працювати й допомогти мені засвоїти життєві уроки. Я розуміла, коли намагалася дізнатися, чого вони хочуть мене навчити, і разом з тим я терпляче почала ставитися до того, що кожен розвивається своїми темпами. Я також усвідомила, що життя—це не боротьба заради того, щоб навчити інших бути досконалими і таким чином зробити їх щасливими; це—щаслива подорож до досконалості з людьми, яких я люблю.

Друга зміна відбулася в моєму ставленні до чоловіка. До шлюбу я була рішуче налаштована, що він має головувати в сім’ї і неухильно цього дотримуватися. Незважаючи на свою рішучість, мені було важко погоджуватися з його рішеннями, а інколи почувала себе нещасливою через його звички. У храмі я дізналася, що разом ми маємо потенціал стати досконалими вічними супутниками. Завдяки ширшому баченню я зрозуміла, що, коли ми співпрацюємо, тоді ми є одним цілим. Наші слабкості і сили, інтереси і таланти доповнюють одне одного настільки, що ми стаємо сильнішими, коли діємо, як команда, а не розрізнено.

Коли я навчилася приймати відмінності мого чоловіка, то стала менш критичною і пройнялася духом співпраці і роботи в команді в нашому шлюбі. Я побачила, що більш швидко перетворююся на особу, якою хотіла стати. Більш того, коли мій чоловік більше відчував мою підтримку, то виявляв мені більше любові.

Третя сфера вдосконалення—пошук віри в те, що я можу давати можливість нашим чотирьом дітям, які вже дорослі, жити власним життям і не бути відповідальною за те, що вони вибирають свій шлях. Дехто з них був менш активним у Церкві, але я хотіла справляти на них хороший вплив без того, щоб посягати на їхню свободу волі. Під час одного з візитів до храму я записала їх у список імен для молитви і довго та щиро за них молилася. Я отримала глибоке спокійне запевнення, що з ними все буде добре.

Коли я розмірковувала про цей випадок пізніше, то зрозуміла, що Небесний Батько любить їх навіть більше за мене, тому що краще їх розуміє. Він хоче благословити їх і допомогти повернутися до Нього, тому він дасть їм можливість навчатися. Тепер, коли я починаю хвилюватися, то згадую той випадок і роблю все, що можу, знаючи, що Господь зробить решту.

Четверта зміна у моєму житті—відчуття суцільного спокою, який перебуває в мені. Частково цей спокій є наслідком кращого розуміння вічної перспективи, яку дає відвідування храму. Я впевнена, що Господь пильнує, що на землі є достатньо всього, аби наше життя було затишним, що в пустелі зла будуть оазиси чеснотності. Я більше не вважаю себе самотньою. Святий Дух супроводжує мене, і упродовж усього дня я можу розмовляти з Небесним Батьком у молитві. Раніше мені було надзвичайно важко прийняти рішення. Зараз я прислухаюся до спонукань Духа і під час прийняття рішень дію відповідно до цих спонукань. І оскільки мені більше не потрібно вимагати, щоб інші жили так, як, на мою думку, їм краще жити, у мене з’явилося більше часу й енергії “домага[тися] свого власного спасіння” (Moрмон 9:27).

Це нове бачення зняло з моїх плечей великий тягар. Господь казав про це так:

“Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо я тихий і серцем покірливий,—і “знайдете спокій душам своїм.

Бо ж ярмо моє любе, а тягар Мій легкий!” (Maтвій 11:29–30).

Благословення для сім’ї

Постійне відвідування храму мало б для мене величезне значення, якби я здобула лише особисті благословення миру, впевненості й терпіння. Але були ще й інші події—і їх дуже багато,—які благословили мене і всю мою сім’ю.

Я почала займатися сімейною історією. Завдяки цьому відбулося багато подій за участі моїх членів сім’ї, як живих, так і тих, що за завісою.
У листопаді 1993 року друга дочка уклала шлюб у храмі, і я змогла бути на запечатуванні.
У травні 2006 року, після 37 років подружнього життя, мій чоловік приєднався до Церкви. У серпні 2007 року ми запечаталися, і наша друга дочка запечаталася до нас. Наша найстарша дочка, яка була запечатана зі своїм чоловіком і дочкою в листопаді 2006 року, була запечатана до нас у серпні 2008 року.

Я вічно буду вдячна за маму, яка охристилася, коли мені було 7 років і яка пізніше надихнула мене знову отримати храмову рекомендацію. Завдяки тому, що я наслідувала її приклад, у моє життя прийшло багато благословень, і ті благословення поширилися на членів моєї сім’ї.

У храмі я дізналася, що разом з чоловіком ми маємо потенціал стати досконалими вічними супутниками. Завдяки ширшому баченню я зрозуміла, що, ми стаємо сильнішими, коли діємо, як команда, а не розрізнено.

Фотоілюстрації Крейга Дімонда; фотографія Кардстонського храму в Альберті Джеда А. Кларка