Ми говоримо про Христа
Він переніс мої печалі
“Насправді ж він перестраждав наше горе, і переніс наші печалі” (Moсія 14:4).
Я ніколи не забуду літа й осені 2009 року. 9 червня помер мій батько після того, як більше 10 років страждав слабоумством. 25 червня несподівано помер наш 22-річний син, а менше ніж за місяць те ж саме сталося з моїм двоюрідним братом. 13 серпня моя 82-річна мати мала операцію на відкритому серці й повільно почала одужувати. 18 жовтня помер мій 41-річний брат. 31 жовтня мій чоловік мав серйозний серцевий напад і упродовж восьми хвилин перебував у стані клінічної смерті. Пожежники, парамедики і благословення священства повернули його до життя.
Люди часто запитують мене, як ми пережили всі ті події. Моя відповідь завжди є однаковою: ми зверталися до Спасителя і Він дбав про нас. Він не залишав нас на самоті у труднощах. Я відчувала, що небеса мені служать і несуть мене. Дійсно, Він “переніс [мої] печалі” (Moсія 14:4).
Втішення також надавали родичі, друзі і члени нашого приходу та колу. Вони з любов’ю виявляли свою турботу безліччю способів. Наша 13-річна онука Крістал написала листа після смерті нашого сина Майкла. Вона нагадувала нам, що ми не самотні, такими словами: “Бог несе вас на руках”. Її лист нагадав мені вірш з Учення і Завітів 84:88: “Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас”.
Мені додав сили виступ старійшини Річарда Г. Скотта, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, під назвою “Довіряйте Господу”. Він сказав: “Саме коли здається, що все йде добре, настають труднощі, які можна порівняти з посиленими дозами ліків, що приймаються одночасно. Коли ті труднощі не є наслідком вашого непослуху, вони є свідченням того, що Господь вважає вас підготовленими для подальшого зростання. Таким чином Він надає вам можливості, які стимулюють ваш розвиток, розуміння, співчуття й відшліфовують вас для вашого ж подальшого блага. Щоб вам дістатися з того місця, де ви є, туди, де Він хоче вас бачити, вам необхідно витягнутися, а це, як правило, неприємно і болісно” (Ensign, Nov. 1995, 16–17).
Він сказав, що такі запитання, як: “Чому це мало статися зі мною?” або “Чому я маю страждати від цього зараз?”, заводять нас у глухий кут. Натомість старійшина Скотт порадив нам ставити такі запитання: “Чого я маю навчитися з цього досвіду?”, “Кому я повинен допомогти?” і “Як мені не забути у часи випробувань про свої численні благословення?”
Я опиралася спокусі поставити запитання “Чому?” Натомість я просила Небесного Батька вести мене крізь мої випробування. Він благословив мене надією на майбутнє, допоміг зцілити душевні рани, краще зрозуміти, як багато хорошого є навколо мене, надав можливості служити, поглибив моє співчутливе ставлення до інших і збільшив любов до сім’ї та друзів.
Завдяки цим подіям я здобула свідчення, що наше випробування полягає в тому, аби підкорити свою волю Небесному Батькові, оскільки лише тоді ми самі вдосконалюємося, шліфуємося у такий спосіб, який Він призначив саме для нас.
Як справитися з горем
-
Ми не залишені на самоті з нашим горем, бо Ісус Христос—“страдник, знайомий з хворобами” (Iсая 53:3)—переніс наші печалі, здійснивши Спокуту.
-
Ми можемо докладати зусиль, щоб опиратися спокусі запитувати: “Чому?” Натомість ми можемо просити Господнього проводу.
-
Ми можемо приймати випробування, щоб підкорити свою волю Небесному Батькові.
У Гефсиманії Ісус Христос показав досконалий приклад довіри до Батька, коли просив: “Коли можна, нехай обмине ця чаша Мене”. Але потім сказав: “Та проте,—не як Я хочу, а як Ти” (див. Maтвій 26:39–44).
Христос у Гефсиманії, художник Генріх Гофман, з люб’язного дозволу C. Harrison Conroy Co.