Класика євангелії
Концепція шлюбу святих останніх днів
Х’ю Б. Браун народився 24 жовтня 1883 року в Грейнджері, шт. Юта. Його було висвячено апостолом у 1958 році. Упродовж восьми років він служив радником Президента Девіда О. Мак-Кея. Нижчеподана стаття є уривком з його книги You and Your Marriage(Ви і ваш шлюб).
Шлюб є і повинен бути таїнством. Слово таїнство має кілька значень, але для християн це означає релігійний обряд або церемонію, яку урочисто виконує той, хто має відповідні повноваження. Це клятва, або урочистий завіт, духовний символ або зв’язок між учасниками обряду, а також між ними і Богом. Те, що такий шлюб було встановлено й освячено Самим Господом, бачимо з цієї цитати:
“І сказав Господь Бог: “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього. …
Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї,— і стануть вони одним тілом” (Буття 2:18, 24).
Коли Ісус вийшов з Галілеї і прийшов на узбережжя Юдеї, по той бік Йордану, за Ним ішло багато народу, і фарисеї запитали Його стосовно розлучення.
“А Він відповів і сказав: “Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, “створив їх чоловіком і жінкою?”
І сказав: “Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї,—і стануть обоє вони одним тілом”,
тому-то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував,—людина нехай не розлучує!” (Maтвій 19:4–6).
Шлюб виповнює Божі цілі
Зрозуміло, що, за Божим задумом, чоловік і жінка мають стати одним. Коли Він Сам проводив обряд створення цієї першої сім’ї, то освятив інститут шлюбу. Шлюб—це нормальний, здоровий і бажаний стан. Його було запроваджено для здійснення Божої мети на землі.
Він є стрижневою складовою домівки. Це не просто притаманний людині інститут, який має регулюватися лише традицією та цивільним законом. Це більше ніж угода, ухвалена моральним законом. Це є або має бути релігійним таїнством, під час якого чоловік і жінка урочисто зобов’язуються співпрацювати з Богом у досягненні Його загальновизнаної цілі—відкрити шлях для Його духовних дітей до земного життя і смерті та здійснити для них безсмертя і вічне життя.
Є люди, які кажуть, що максимальних висот, найбільшого освячення і найвищого рівня життя можна досягнути поза завітом шлюбу. Іншими словами, ці люди забороняють тим, хто шукає найвищої слави, “оскверняти себе фізичними, тваринними стосунками”. Таке вчення не знаходить у Писаннях жодного виправдання. У книзі Приповістей читаємо: “Хто жінку чеснотну знайшов, знайшов той добро, і милість отримав від Господа” (Приповісті 18:22). …
А в Ученні і Завітах ми читаємо: “І знову, істинно Я кажу тобі, що того, хто забороняє одружуватися, не призначено від Бога, бо шлюб призначено від Бога для людини” (УЗ 49:15).
Храмовий шлюб приносить справжнє щастя
Святі останніх днів вірять, що заради отримання найкращого в житті й найбільшого щастя в цьому світі та у прийдешньому, чоловіки й жінки мають укласти шлюб в храмі на час і на вічність. Без обрядів запечатування храмового шлюбу людина не може досягнути божественного рівня чи отримати повноту радості. …
Для святих останніх днів є лише один вид шлюбу, повністю прийнятний: храмовий або целестіальний шлюб, який виконується лише в храмах Церкви. Храми будуються й освячуються у святості Господу і стають місцем, де виконуються духовні та вічні обряди й церемонії. Хоча ми визнаємо цивільні шлюби, здійснені священиками інших церков і цивільні шлюби, виконані офіційними представниками влади або тими, хто має законні повноваження їх виконувати, ми віримо, що лише в храмі Бога можна укласти шлюб на час і на вічність, і лише людиною, яка має повноваження, що Христос передав Петрові, коли сказав: “Що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі” (Maтвій 16:19).
Ці повноваження називаються в Писаннях ключами від царства небесного (див.Maтвій 16:19), а в целестіальному шлюбі ці ключі відкривають двері цього царства.
Повне задоволення потреб
Людина має певні основні потреби—моральні, соціальні, біологічні й духовні—і ці потреби можна повністю задовольнити завдяки визначеному Богом інституту вічного шлюбу.
Щоб жити повноцінним життям тут і мати вічне життя після цього, людина має любити і відчувати любов, служити і жертвувати, мати відповідальність і застосовувати дані Богом творчі сили. “Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали” (Іван 10:10).
Але, мабуть, найбільша цінність шлюбу полягає не в тому, що здобуде окремий чоловік і окрема жінка. Мета їхнього союзу з самого початку була проголошена в Господній заповіді: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею” (Буття 1:28). У належному шлюбі людина має можливість реалізувати своє природне бажання творити й бути продуктивною. Цього можна повною мірою досягнути й належним чином насолоджуватися лише у шлюбних стосунках, завдяки народженню й вихованню дітей. Батьки мають пам’ятати, що діти, які в них народилися—їхні діти—є також дітьми Бога. Він є батьком їхніх духовних тіл, і в доземному існуванні Він мудро попіклувався про те, щоб вічні елементи й вічний дух були нерозривно поєднані й отримали повноту радості. Тому святі останніх днів вірять, що Бог справді є третім партнером у цих стосунках і що приведення у світ дітей в рамках божественно встановленого інституту шлюбу є частиною Його плану здійснення безсмертя й вічного життя людини.
Вічна природа шлюбу
Коли Господь Ісус призначив, що любити Бога і любити свого ближнього це дві найбільші заповіді—Він уславив любов. Дійсно, нам сказано, щоб Бог є любов. Отже, якщо Бог є вічним, то й любов має бути вічною, а її плоди й благословення повинні тривати упродовж усіх прийдешніх вічностей. Але щоб насолоджуватися привілеями і перевагами вічної любові у відносинах між чоловіками і дружинами, батьками і дітьми, обряд, який уповноважує й освячує ці найпрекрасніші з усіх стосунків, не буде прийнятним, якщо в ньому є обмеження “поки смерть не розлучить вас”. Щоб сімейні й шлюбні стосунки були вічними, необхідно, щоб у шлюбній угоді офіційно стверджувалося: “на час і на всю вічність”.
Усі люди повинні усвідомлювати свою відповідальність перед нащадками і перед завітами, які укладаються по відношенню до нащадків. Коли Господь сказав: “Нас не зробити досконалими без [них]” (УЗ 128:18), Він мав на увазі ланцюжок, ланки якого тягнуться у майбутнє так само, як і у минуле. Ми навіть можемо мати більшу відповідальність за тих, кого нам ввірено у цьому житті, ніж за наших предків. Ми не можемо нести відповідальність за гріхи, чи за дії або ж бездіяльність наших предків, однак Він застеріг нас, що якщо ми не досягнемо успіху в усьому, що стосується наших нащадків, якщо це буде невиконанням нашого перед ними обов’язку, тоді гріх буде на наших головах.
Серед благословень, обіцяних тим, хто здобуде найвищу ступінь целестіального царства, є благословення вічного зростання, яке, серед усього іншого, означає, що навіть після смерті люди можуть продовжувати співпрацювати з Богом у здійсненні безсмертя й вічного життя людини.
Удосконалюватися у виконанні обов’язків вічного супутника життя
Концепція святих останніх днів про вічний поступ вперед включає вічний розвиток, вічне зростання знань, сили, розуму, обізнаності та всіх божественних якостей і здібностей. Однак, згідно з планом Бога, людина не може досягнути цього стану безперервного вдосконалення, перебуваючи у своєму незавершеному стані [розвитку], тобто не одружившись. Має бути зростання і розвиток людини вцілому—тобто людини, яка знайшла свою другу половинку і об’єдналася з нею.
Така концепція шлюбу з її божественною перспективою відкриває нове значення і збільшує важливість, гідність і славу ідеї про шлюб. Завдяки цьому контексту вдумлива людина буде більш ретельно й старанно вибирати собі вічного супутника. Звичайно ж, перш ніж укласти таку вічну угоду, як чоловік, так і жінка повинні бути смиренними і вдумливими та з молитвою шукати божественного проводу.
Релігійна святість і сила шлюбних стосунків значно збільшуються і цінуються, якщо пара ще до шлюбу—а вони обов’язково мають бути однієї віри—встановлює для себе однакову мету. Вони мають готуватися і бути гідними отримання священного обряду в будівлі, в яку можуть увійти лише гідні. Там вони отримують настанови, укладають завіти, а потім біля олтаря дають обітницю вічної любові й вірності один перед одним у присутності Бога й ангелів. Безперечно, що така концепція і практика, разом з супутніми обов’язками, сприяють стабільності домівки, уславлюють інститут шлюбу і ведуть до спасіння людських душ.
Вияв віри
Такий шлюб є, по суті, урочистим виявом віри у присутності божественного партнера. Необхідно мати віру і сміливість, щоб здійснити його, витерпіти до кінця, незважаючи на труднощі, випробування, розчарування і важкі втрати, які можуть траплятися час від часу.
Коли людина приймає умови та обов’язки цього вічного партнерства, вона має усвідомлювати, що провал у таких стосунках—це майже повний провал. Якими б не були її успіхи в інших сферах діяльності, але якщо особа не виконує обов’язків, що накладаються вічним завітом, жахливим покаранням стане втрата целестіальної слави на додачу до відповідальності за втрати, які понесли ті, з ким було укладено угоду, і за кого ця особа несе відповідальність.
“Шлюб призначено від Бога для людини.
Отже, законно, щоб чоловік мав одну дружину, і вони двоє будуть одна плоть, і все це, щоб земля змогла досягти кінцевої мети свого сотворіння;
І щоб її могло бути наповнено мірою людини, згідно з її сотворінням до того, як світ було зроблено” (УЗ 49:15–17).
Фотоілюстрація Джеррі Гарнса
Вгорі: фотоілюстрація Джеррі Гарнса; внизу: фотоілюстрація Ейпріл Ньюмен