Ми говоримо про Христа
Візитні вчительки привели мене до Ісуса Христа
“Утретє [Господь] каже [Петру]: “Чи кохаєш Мене?” І [Петро] каже Йому: “Ти все відаєш, Господи,—відаєш Ти, що кохаю Тебе!” Промовляє до нього Ісус: “Паси вівці Мої!” (Іван 21:17).
У кінці 1970-х років одна подруга запитала мене, чи я хочу піти з нею до Товариства допомоги. “Що це таке?”—запитала я.— Моя подруга відповіла: “Прийди й побачиш”. Оце так! Я була заінтригована з першої ж миті.
Пізніше того ж літа до мене додому прийшла Лінн і сказала, що вона моя візитна вчителька. Одночасно це здавалося дивним і чудовим, особливо тому, що я не була членом Церкви. Вона знаходила час, незважаючи на свій напружений графік життя, щоб поділитися духовною думкою і побачити, чи не могла вона мені чимось допомогти. Завдяки духу, який Лінн випромінювала, я знала, що вона щира. Я ніколи не забувала Лінн та послання, якими вона зі мною ділилася.
Минуло кілька років і до нашого приходу переїхала Френсіс. Насправді не можна сказати, що то був “наш” приход, оскільки я ще не була членом Церкви, однак так вважала. На той час у мене були дві маленькі дівчинки, і я бачила, як церковні допоміжні організації благословляють їхнє життя. І в дощ, і в спеку Френсіс—моя нова візитна вчителька—ділилася зі мною уроком, сміхом, історією або допомогою. Пригадую, як одного разу Френсіс прийшла до мене надвечір, а в мене було повно роботи. Побачивши, що я не можу сидіти й розмовляти, Френсіс взялася доварювати їжу біля плити, а я приділила увагу своїм дочкам.
Минули роки, і я переїхала. Хоч як мені не подобалося те, що я залишаю своїх подруг по Церкві, невдовзі у “своєму” новому приході я знайшла інший гурт сестер з міцним свідченням і щирим серцем. Одна вчителька Товариства допомоги роздала нам блокнотики для планування щоденних справ і запропонувала під першим номером на кожен день поставити “Бути доброю”. Разом із сестрами, які сиділи поруч зі мною, ми вирішили, що це прекрасна ідея, особливо беручи до уваги те, що девіз Товариства допомоги—“Милосердя ніколи не минає” (Мороній 7:46).
Потім я прочитала історію про одну жінку піонерської доби. Коли та жінка була дитиною, пророк попросив її сім’ю допомогти в заснуванні поселення святих останніх днів у віддаленому регіоні. Горе прийшло в сім’ю, коли померла одна дитина. Мати була у відчаї, глибокий сум охопив усю сім’ю.
Одного дня маленька дівчинка дивилася у вікно. Усе, що вона могла бачити—це нескінченні сніги навколо їхнього скромного будиночку. Коли маленька дівчинка вдивлялася в горизонт, то побачила двох людей, які пробиралися до їхнього дому. Вони просувалися, повільно торуючи свій шлях, і раптом дитина зрозуміла, хто то був—дві візитні вчительки її матері.
Та історія надихнула мене. Я охристилася у травні 1983 року. Для мене велика честь бути візитною вчителькою. Я люблю спілкуватися з такою великою кількістю жінок, які є прикладом “чеснотної жінки”, чия “ціна … більша від перел” (Приповісті 31:10). Чудово бути разом з жінками, які також намагаються бути добрими, любити одна одну і приводити інших до Христа.
Візитні вчительки діляться євангельським послання і часом надають руку допомоги. Сестри, яких вони відвідують, зміцнюються завдяки спілкуванню з жінками, які намагаються бути добрими, любити одна одну і приводити інших до Христа.
Фотографія сестри Томпсон © Busath.com; фотоілюстрація Джона Люка