Ми говоримо про Христа
Ріка спокою
Незважаючи на скорботу, я йшла вперед з піднятою головою, маючи віру й надію на Небесного Батька та Ісуса Христа.
Того дня, коли наш найстарший син загинув під час нещасного випадку, ця втрата глибоко ранила мою душу. Однак я знала, що можу розраховувати на викупительну силу Спасителя, яка допоможе мені нести важкий тягар скорботи і болю. Ми з чоловіком попросили наших домашніх учителів дати кожному з нас благословення. Ми знали, що сповнимося силою, яка перевищує нашу власну. Наш Спаситель пообіцяв, що не залишить нас безвтішними (див. Іван 14:18). Я міцно вхопилася за те обіцяння і свідчу, що Він також дотримувався його.
Ісая навчає, що Спаситель був “страдник, знайомий з хворобами” (Ісая 53:3). Я знала: якщо хтось і міг нам допомогти, то це саме Він і на дуже особистісному рівні. Однак я також знала, що якби Він негайно позбавив нас печалі, не було б ні зростання, ні глибшого розуміння.
Незважаючи на смуток, я постійно відчувала потужну течію ріки спокою, який іде від Спасителя (див. 1 Нефій 20:18). В особливо важкі хвилини, дні або навіть тижні Його спокій відганяв мій сум. Мені треба було лише попросити про це. Небесний Батько не хоче, щоб ми на самоті йшли земним шляхом.
Коли я думаю про нещасний випадок, який забрав життя мого сина, пригадується історія зі Старого Завіту.
“Якщо наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі, то Він урятує й з твоєї руки, о царю!
“А якщо ні, нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо” (Даниїл 3:17–18; курсив додано).
Важливими є слова “А якщо ні”. Ми повинні зберігати віру за будь-яких обставин. Небесний Батько міг послати ангелів, щоб зберегти мого сина, однак Він цього не зробив. Він знає, що зможе освятити нас, аби ми були підготовлені повернутися до Нього додому. Усе згодом буде добре. Але це не означає, що ми ніколи знову не будемо тужити чи плакати. Туга є наслідком любові, але наші серця не повинні тривожитися.
Найбільший дар, який ми можемо дати тим, хто знаходиться по обидві сторони завіси,—це рухатися вперед з піднятою головою і надіятися на Небесного Батька й Ісуса Христа, навіть якщо під час кожного кроку по нашому обличчю течуть сльози. Бо нам обіцяно, що “могила не має перемоги, і жало смерті поглинуто в Христі” (Мосія 16:8). Одного дня “витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого” (Ісая 25:8).
Фотографія © Getty Images