Розуміння наших завітів з Богом
Огляд наших найважливіших обіцянь
Президент Томас С. Монсон пояснив: “Ми, як члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, повинні шанувати священні завіти і залишатися вірними їм, щоб бути щасливими. Так, в якості прикладів, я говорю про завіт хрищення, завіт священства і шлюбний завіт”1.
У Церкві обряд є священним актом, що здійснюється владою священства. Деякі обряди є важливими для нашого спасіння. Під час цих “спасительних обрядів” ми укладаємо урочисті завіти з Богом2.
Обряд—це двостороннє обіцяння, умови якого встановлені Богом3 . Вступаючи в завіт з Богом, ми обіцяємо дотримуватися цих умов. Він, у Свою чергу, обіцяє нам певні благословення.
Якщо ми проходимо ці спасительні обряди й дотримуємося пов’язаних з ними завітів, то, завдяки Спокуті Ісуса Христа, можемо отримати найбільше благословення з усіх, які дає нам Бог,—вічне життя (див. УЗ 14:7).
Оскільки дотримання наших завітів є необхідним, щоб бути щасливими зараз і, зрештою, отримати вічне життя, важливо розуміти, що саме ми пообіцяли Небесному Батькові. Далі подано короткий огляд завітів, пов’язаних зі спасительними обрядами, та посилання на джерела з більш докладною інформацією.
Хрищення і конфірмація
Хрищення зануренням у воду людиною, яка має повноваження,—це перший спасительний обряд євангелії, і він є необхідним, щоб людина стала членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Невіддільним від хрищення є супроводжуючий його обряд конфірмації—покладання рук для надання дару Святого Духа.
Коли ми христимося, то вступаємо у завіт взяти на себе ім’я Ісуса Христа, завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей. Ми також обіцяємо “служити Йому до кінця” (УЗ 20:37; див. також Moсія 18:8–10).
У відповідь Небесний Батько обіцяє: якщо ми каємося в наших гріхах, то можемо бути прощені (див. Aлма 7:14) і завжди мати з собою Його Духа (див. УЗ 20:77). Частково це обіцяння стає можливим завдяки отриманню дару Святого Духа.
Обряд хрищення і конфірмації є воротами, через які мають пройти всі, хто прагнуть вічного життя (див. Іван 3:3–5). Шанування завітів хрищення—це шлях і важлива складова завітів, пов’язаних з усіма іншими спасительними обрядами, без яких неможливо здобути вічне життя (див. 2 Нефій 31:17–21).
Причастя
Ті, хто отримав спасительні обряди хрищення і конфірмації, кожного тижня причащаються, щоб поновлювати свої завіти. Причащаючись хлібом і водою, ми згадуємо про жертву, принесену заради нас Спасителем. Крім того, ми розмірковуємо про укладені завіти—взяти на себе ім’я Ісуса Христа, завжди пам’ятати Його і виконувати Його заповіді. У Свою чергу, Бог дає нам обіцяння, що Його Дух може завжди бути з нами (див. УЗ 20:77, 79).
Обряд причастя—це можливість кожного тижня поновлювати священні завіти, які дають нам можливість бути причасниками Спасителевої викупительної благодаті. Причастя так само духовно очищує нас, як хрищення і конфірмація.
Церковні провідники також навчали, що коли ми приймаємо причастя, то не лише поновлюємо завіти хрищення, але і “всі завіти, які укладаємо з Господом”4.
Клятва і завіт священства
Небесний Батько дає клятву (гарантує) пролити певні благословення на тих, хто дотримується завітів, пов’язаних з отриманням священства.
Коли чоловіки живуть гідно того, щоб отримати Ааронове та Мелхиседекове священство і “[звеличують] свої покликання”, Бог обіцяє, що їх буде “освячено Духом на оновлення їхніх тіл”. Вони стають спадкоємцями обіцянь, даних Мойсею, Аарону та Аврааму. (Див. УЗ 84:33–34).
Чоловікам необхідно мати Мелхиседекове священство, щоб отримати право увійти до храму. Там чоловіки й жінки разом можуть отримати повноту благословень священства у своєму шлюбі.
Коли люди отримують усі спасительні обряди священства, на всіх них поширюється обіцяння отримати “усе, що має … Батько” (див. УЗ 84:35–38).
“Неймовірні благословення надходять завдяки цим клятві і завіту до достойних чоловіків, жінок та дітей по всьому світу”,—навчав старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів5.
Ендаумент
Храмовий ендаумент—це дар, що дає бачення перспективи й силу.
Під час храмового ендаументу ми отримуємо настанови й укладаємо завіти, які уможливлюють наше вічне піднесення. З ендаументом нерозривно пов’язані обряди омовіння, помазання та вбирання у храмовий одяг, який служить нагадуванням про священні завіти6. Храмові обряди і завіти є настільки священними, що в подробицях вони не обговорюються поза храмом. Саме тому президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, радив: “Важливо, щоб ви слухали уважно, коли будуть виконуватися ці обряди, і щоб ви намагалися запам’ятати обіцяні благословення й умови, за яких вони будуть здійснені”7.
Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що ключем до отримання божественної сили задля подолання протидії й просування Церкви вперед “є завіт, укладений у храмі,—наше обіцяння слухатися й жертвувати, присвятити себе Батькові, а Він обіцяє надати нам “велике обдарування”8.
Ви можете дізнатися про принципи, які стоять за завітами, що ми їх укладаємо у храмі, вивчивши наступні матеріали:
-
“Слухняність”, Основи євангелії (2009) , сс. 203–209.
-
М. Рассел Баллард, “Закон жертви”, Ліягона, бер. 2002, с. 10.
-
Про “закон євангелії” (УЗ 104:18), див. Учення і Завіти 42.
-
“Закон цнотливості”, Основи євангелії (2009) , сс. 229–236.
-
Д. Тодд Крістофферсон, “Роздуми про життя, що посвячується”, Ліягона, лист. 2010, с. 16.
Запечатування
Храмовий обряд, який називають “храмовий шлюб” або “запечатування”, створює вічні стосунки між чоловіком і дружиною, які можуть тривати після смерті, якщо подружжя зберігає вірність. Стосунки між батьками і дітьми також можуть тривати після смертного життя, пов’язуючи покоління вічними сімейними узами.
Коли людина укладає завіт храмового шлюбу, тоді вона укладає завіти з Богом і зі своїм шлюбним партнером. Кожен у подружжі дає обіцяння зберігати вірність одне одному й Богові. Їм обіцяно піднесення, а їхні сімейні стосунки можуть тривати у вічності (див. УЗ 132:19–20). Діти, народжені у подружжя, запечатаного у храмі, або діти, які пізніше були запечатані до батьків, мають право бути у вічній сім’ї.
Як і в інших обрядах, особиста вірність нашим завітам є необхідною для того, щоб земний обряд було запечатано або зроблено дійсним на небесах Святим Духом обіцяння9. Люди, які дотримуються завітів навіть тоді, коли їхнє подружжя цього не робить, не втратять права на благословення, обіцяні під час запечатування.
Укладання і дотримання священних завітів
Коли ми укладаємо ці важливі завіти, то стаємо причасниками нового і вічного завіту, “саме повнот[и] [євангелії Ісуса Христа]” (УЗ 66:2). Новий і вічний завіт—це “загальна сума всіх євангельських завітів і зобов’язань”, які ми, відповідно, уклали і взяли10, а обіцяні благословення включають усе, що має Батько, у тому числі вічне життя.
Коли ми намагаємося зрозуміти наші завіти і дотримуватися їх, нам слід пам’ятати, що дотримання завітів—це не лише перелік того, що ми маємо робити, але й зобов’язання стати такими, як Спаситель.
“Останній суд—це не тільки визначення кількості всіх добрих і злих діянь, які ми зробили,—навчав старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.— Це визнання остаточного результату наших справ і думок, тобто того, ким ми стали. Для будь-якої людини недостатньо лише виконувати те, що треба. Заповіді, обряди й завіти євангелії—це не перелік внесків, які потрібно зробити на якийсь “небесний рахунок”. Євангелія Ісуса Христа—це план, який показує нам, як стати такими, якими Небесний Батько бажає, щоб ми стали”11.
Зліва: фотографія Роберта Кейсі; справа: фотографія Dan Carter © IRI
Фотографія каблучок Роберта Кейсі; фотографія храму в Сан-Дієго в Каліфорнії зроблена Стівом Трегіглом