Служіння в Церкві
Урок —у самому учневі
Коли ми розуміємо величний потенціал кожного учня, то починаємо бачити те, що бачить Бог.
Під час виконання церковного доручення в Куско, Перу, ми з дружиною були на спільному уроці для Товариства допомоги і Мелхиседекового священства. Того дня урок вів досвідчений учитель класу євангельського вчення. Через певні зміни в розкладі під час перших двох годин, тому вчителю залишилося приблизно 20 хвилин, щоб викласти матеріал, який він підготував.
Він розпочав з того, що попросив підвестися всіх членів приходу, які приєдналися до Церкви впродовж останніх двох років. Підвелося п’ять чоловік. Він написав цифру 5 на дошці, а потім сказав: “Брати і сестри, так чудово, що разом з нами ці 5 членів приходу, які нещодавно приєдналися до Церкви. Єдина проблема в тому, що у цьому приході за останні два роки ми охристили 16 новонавернених”.
Потім він написав на дошці цифру 16 поряд з цифрою 5 і, виявляючи щире занепокоєння, запитав: “Отже, брати і сестри, що ж ми можемо зробити?”
Одна сестра підняла руку і сказала: “Нам потрібно піти, знайти їх і повернути”.
Учитель погодився і написав на дошці слово врятувати. “Нам потрібно повернути 11 нових членів Церкви”, сказав він.
Потім учитель прочитав слова Президента Томаса С. Монсона про те, як важливо рятувати інших. Він також прочитав з Нового Завіту про те, як Спаситель пішов шукати загублену вівцю (див. Лука 15:5). Потім він запитав: “То як же ми їх повернемо?”
Було піднято кілька рук, і він викликав одного за одним. Присутні у класі висловлювали пропозиції щодо того, як вони всією приходською сім’єю чи особисто можуть разом працювати, аби допомогти новонаверненим повернутися до Церкви. Потім учитель запитав: “Тож якщо ви йтимете вулицею і побачите чоловіка, в якому впізнаєте одного з тих новонавернених на протилежному боці вулиці, що ви зробите?” Один з присутніх сказав: “Я перейду вулицю й привітаюся з ним. Я скажу, як ми хочемо, щоб він повернувся і як ми будемо раді знову бачити його”.
Інші у класі погодилися і дали інші конкретні пропозиції, як допомогти цим членам Церкви. Відчувалося, що всі у кімнаті сповнилися ентузіазмом, рішучістю зробити все необхідне, щоб допомогти цим новонаверненим членам Церкви знайти дорогу назад і стати активними.
Ми з дружиною пішли з того уроку з оновленим бажанням також щось зробити, аби допомогти якійсь людині повернутися до активності в Церкві. Я впевнений, що кожен залишив той клас з таким самим відчуттям. Після всього я запитав себе: чому цей короткий урок був такий ефективний? Чому кожен пішов з класу зі спонуканням повноцінніше жити за євангелією?
Розмірковуючи над цими двома запитаннями, я визначив чотири принципи, завдяки яким той урок був ефективним як для того, хто навчав, так і для тих, хто навчався.
-
Навернення—це мета.
-
Любов—це мотивація.
-
Учення—це ключ.
-
Дух—це учитель.
Навернення—це мета
Замість того, щоб намагатися “влити інформацію” в голови присутніх у класі а саме цього Президент Монсон застерігав нас не робити, цей учитель намагався “надихнути кожного поміркувати, відчути ситуацію, а потім щось зробити, аби жити за євангельськими принципами”1.
Одним словом, цей учитель ставив за мету допомогти присутнім у класі щось зробити, чого вони не зробили б, якби не прийшли на урок. І те, що вони мали зробити, було потрібно, аби допомогти кожному стати справжнім учнем Спасителя.
Мета такого виду навчання це навернення. Слово навернення означає повернути в новому напрямку, по-іншому поводитися. Навернення—процес, під час якого ми стаємо послідовниками, це не одноразова подія, це процес, який триває все життя2. На тому уроці, запрошуючи щось робити, учитель хотів допомогти не лише присутнім у класі, але і новонаверненим, яких вони намагалися повернути до активності. Кожного разу, коли ми більш повноцінно живемо за якимось євангельським принципом, то безпосередньо чи опосередковано благословляємо ще когось. З цієї причини навчатися євангелії й навчати їй є унікальною справою. Навчання євангелії веде не лише до отримання знань, воно веде до особистого навернення.
Любов—це мотивація
Під час того уроку в Перу я відчував любов, яку мав учитель не лише до присутніх на уроці, але й до тих новонавернених, повернути до активності яких він запрошував членів класу. Здавалося, що любов наповнила всю кімнату: вона линула від учителя до учня, від учня до учителя, від одного учня до іншого й від учнів до тих новонавернених.
Любов допомагає нам, учителям, навчати так, як навчав би Спаситель, якби Він був у класі. Дійсно, “любов підкаже, як саме нам готуватися до уроку й навчати”3.
Якщо мотивацією для вчителя є бажання викласти весь матеріал уроку, тоді вчитель зосереджується на змісті, а не на потребах кожного окремого учня. Здавалося, що той перуанський учитель взагалі не переймався тим, щоб охопити весь матеріал уроку. Він просто хотів надихнути присутніх у класі з любов’ю виявляти турботу про братів і сестер. Любов до Господа й одне до одного була рушійною силою. Любов була мотивацією. Коли ми діємо, керуючись почуттям любові, Господь зміцнить нас і дасть можливість здійснити Його цілі допомогти Його дітям. Він надихне нас, вказавши, що ми, як учителі, маємо казати, і як нам слід це зробити.
Учення—це ключ
Учитель у Перу, викладаючи урок, не читав з підручника. Я впевнений, що під час підготовки до уроку він користувався підручником або промовами з конференції, але коли він навчав, то навчав з Писань. Він переказав історію про загублену вівцю і процитував наступний вірш: “Ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!” (Лука 22:32). Він нагадав про запрошення Президента Монсона, звернене до всіх членів Церкви, рятувати тих, хто збився з дороги. Основоположними вченнями його уроку були віра й милосердя. Присутнім у класі потрібно було достатньо віри, щоб діяти, і їм потрібно було діяти, керуючись почуттям любові.
Коли вчень відновленої євангелії Ісуса Христа навчають ясно і переконливо, Господь зміцнює як учня, так і вчителя. Чим більше присутніх у класі запропонувало шляхи допомоги менш активним братам і сестрам, тим більше кожен наблизився до Спасителя, Який завжди допомагав іншим під час Свого земного служіння. Учення це ключ до ефективного викладання і вивчення євангелії. Учення відкриває серця, розум і дає можливість Духу Божому надихати і зміцнювати кожного з присутніх.
Дух—це учитель
Хороші вчителі євангельського вчення визнають, що насправді зовсім не вони є вчителями. Євангелії навчають і навчаються через Духа. Якщо немає Духа, викладені євангельські істини не засвоюються (див. УЗ 42:14). Чим з більшим натхненням учитель запрошує діяти, тим сильніше Дух буде відчуватися на уроці. Перуанський учитель звернувся із натхненним запрошенням. Після того, коли присутні на уроці подали свої ідеї, відчуття Духу стало сильнішим і зміцнило кожного.
Учитель не намагався охопити весь матеріал уроку. Натомість він намагався розкрити той урок, який уже був в учнях. Коли вчитель, керуючись силою Духа, запрошував присутніх до участі в уроці, він допомагав членам Церкви відчути їхнє особисте бажання діяти—з любов’ю допомагати їхнім братам і сестрам. Коли присутні у класі ділилися своїми ідеями, вони надихали одне одного, оскільки всіх їх об’єднував Дух.
Коли ми намагаємося жити за євангелією, допомагаючи тим, хто поряд з нами, Господь буде надихати нас на справи, які нам слід робити. Тож якщо ми, вчителі, хочемо, щоб Дух сильніше відчувався у класі, нам просто треба заохочувати присутніх у класі повніше жити за євангелією. Коли ми беремо зобов’язання жити більш повно за євангельськими принципами, ми більше наближаємося до Бога і Бог наближається до нас (див. УЗ 88:63).
Потенціал кожного учня
Вивчення і навчання євангелії не зводиться до єдиної мети—набувати знання. Ми вивчаємо і навчаємо євангелії, щоб здобути піднесення. Вивчення і навчання євангелії не полягає в заучуванні фактів; головна мета цього процесу стати кращими послідовниками Христа. Незалежно від того, кого ми навчаємо своїх дітей вдома чи членів приходу або філії в класі, нам необхідно пам’ятати, що уроки, які ми викладаємо,—уже всередині учня. Наша роль батьків і вчителів полягає в тому, щоб допомогти учням віднайти урок, який уже є в їхньому серці й розумі.
Коли ми розуміємо великий потенціал кожного учня, то починаємо бачити очима Бога. Тоді ми можемо сказати те, що Він хоче від нас почути, і робити те, що Він від нас очікує. Коли ми наслідуємо такий взірець викладання і навчання, тоді нашою метою буде навернення, нашою мотивацією буде любов, нашим ключем буде вчення і нашим учителем буде Дух. Якщо ми у такий спосіб навчаємося і навчаємо, Господь благословить як учня, так і вчителя, щоб “усі могли бути наставленими всіма” (УЗ 88:122).
ФОТОІЛЮСТРАЦІЯ Х’ЮН-ГЬЮ ЛІ; Вода життя, художник Саймон Дьюї
Фотоілюстрація Крейга Дімонда і Метью Рійєра