Свідчення Томаса
“Я, Господь, даю вам свідчення про істинність” (УЗ 67:4).
Це був домашній сімейний вечір, і у кожного було своє завдання. Мама була ведучою. Тато проводив урок. Діти відповідали за молитву, гімн і гру—всі, окрім Томаса. Цього тижня була черга Томаса ділитися своїм свідченням, і він був трохи збентеженим.
Раніше Томас уже ділився своїм свідченням, але це було давно, і він не міг точно пригадати, що ж йому треба казати. Тому, коли проспівали вступний гімн і сказали молитву, Томас насупився.
“Твоя черга”, нагадала йому мама.
Томас подивився на вічнозелене дерево за вікном, сподіваючись, що воно якимось чином підкаже йому, що робити.
Тато сидів поруч з Томасом і запитав його, що сталося.
—Я не знаю, що таке свідчення,—тихо сказав Томас.
—То я тобі підкажу,—сказав тато. —Це коли ти розповідаєш нам про те, що, як ти знаєш, є істинним, або про те, у що ти віриш. Ти можеш сказати, як тобі подобається вивчати Писання: що це завжди допомагає тобі відчувати Дух.
Але Томас почувався неготовим. Усі в очікуванні дивилися на нього. Він похитав головою: “Я не можу. Я не знаю, що це таке”.
Тато погладив Томаса по руці: “Нічого. Зробиш це іншого разу”.
Пізніше того ж вечора Томас сидів у ліжку і тримав свою Книгу Мормона. Тато був правий—читання Писань завжди покращувало його настрій. Він намагався щодня читати по одному розділу, але почалися дуже довгі розділи. Він відкрив Писання на 1 Нефій 17.
“Це довгий розділ!” —прошепотів Томас. Він промовив коротку молитву до Небесного Батька з проханням про допомогу. Згодом він був вражений, як швидко пройшов час.
Якраз перед тим, як Томас збирався вимкнути світло, зайшов тато сказати на добраніч.
—Знаєш що, тату?
—Що, друже?
—Я не читав Писання весь тиждень, тому що почалися надто довгі розділи. Але сьогодні мені хотілося почитати, то ж я помолився і Небесний Батько мені допоміг. Мені здалося, що я прочитав увесь розділ за п’ять хвилин. Молитва мені допомогла.
—Томасе, ти знаєш, що ти щойно сказав? —запитав тато, усміхаючись. —Ти поділився своїм свідченням!
—Справді?— спитав Томас. —Що ти маєш на увазі?
—Коли ти говорив про молитву і те, як вона тобі допомогла,—це і є свідченням про молитву.
Томас від здивування відкрив рот. Він згадував про всі випадки, коли люди навчали його про те, що таке свідчення. Він зрозумів, що поділився свідченням!
Томас почувався так добре, що йому хотілося сміятися. Він обійняв тата.
—Я свідчив! —сказав Томас. —Тату, можна я поділюся своїм свідченням наступного тижня на домашньому сімейному вечорі? Я знаю, що це не моя черга, але мені б хотілося сказати про молитву.
—Думаю, це прекрасна ідея,—сказав тато.
Коли тато вийшов з кімнати, Томас почав думати про все, що сталося того дня. Він був вдячний за сім’ю, Писання, молитву і багато іншого. І саме в той момент він був найбільш вдячний за свідчення. Він знав, як поділитися ним і що воно таке.
Ілюстрації Метта Сміта