Одяг для танців
ІЛЮСТРАЦІЯ СКОТТА ГРІРА
Була спокуса піти за натовпом, але тоді я зрозуміла, що натомість маю бути прикладом.
Коли я була підлітком, іноді було нелегко жити за євангелією. В тій місцевості, де я жила, було мало членів Церкви, а з моїми друзями-нечленами Церкви часом було нелегко залишатися на прямому шляху.
“Ти маєш одягнути це, воно підкреслить колір твоїх очей”,—сказала одна подруга перед танцями. Вона тримала сукню, яку хотіла позичити мені, але в ній не було рукавів. Я вирішила, що одягну сукню з жакетом.
Коли я прийшла на танці, там не було жодної дівчини в сукні з рукавами. Я почувала себе білою вороною. Коли стало жарко, подруги вмовляли мене зняти жакет, бо без нього я навіть краще виглядатиму.
Я вже мало не піддалася вмовлянням зняти жакет, як згадала про патріарше благословення. У благословенні йшлося, що я матиму багато спокус і якщо я піддамся, то багато людей підуть за мною. У цю мить я зрозуміла, що маю залишатися на правильному шляху—не лише заради себе, але заради інших, які на мене рівняються. Я вирішила залишатися в жакеті.
Іноді з мене глузували через те, що я не робила те, що роблять усі інші, але я залишалася сильною і мала за це благословення. Потім я дізналася, що багато людей спостерігали за мною. Дехто з друзів навіть казав, що поважає мене за дотримання моїх норм. Вони вибачалися за те, що створювали мені стільки труднощів через те, що я не робила всього того, що роблять усі в школі.
Дотримання церковних норм і намагання показувати приклад дали мені можливість виконувати місіонерську роботу і навчати інших людей євангелії. Я не змогла б впливати на інших, якби не залишалася на прямій путі.