Завдяки тому, що Він живе
“Господь дійсно воскрес” (Лука 24:34).
Перед тим, як зайти в школу, Ватоу зупинився під різнокольоровим прапором Філіппін, який майорить на подвір’ї.
“Доброго ранку, діти!—сказала його вчителька.—Прийшов час нашої ранкової молитви”.
Усі навколо нього: кожен із друзів Ватоу торкалися свого лоба, грудей і плечей, ніби описуючи хрест. Потім вони промовляли молитву, яка завжди була однаковою перед початком уроку. Зазвичай Ватоу не приєднувався до них. Натомість він заплющував очі, схиляв голову і тихенько промовляв свою молитву. Кожного разу він молився про щось інше—так його навчали вдома і в Початковому товаристві.
Коли він закінчив молитву і підняв голову, то побачив, що його вчителька спостерігала за ним і на її обличчі було збентеження.
“Можна поговорити з тобою після уроків?”—запитала вона.
Ватоу зробив ковток і кивнув головою. Що на нього чекає?
Коли уроки вже закінчилися, до Ватоу підійшла його вчителька.
“Я помітила, що ти ніколи не хрестишся і не повторюєш нашої ранкової молитви,—сказала вона. —Чи не міг би ти сказати мені, чому?”
Ватоу з полегшенням видихнув повітря. Його вчителька не розсердилася, вона просто цікавиться! Він подумав, як же відповісти.
“Знаєте,—почав він,—у моїй церкві, коли ми молимося, то спілкуємося з Небесним Батьком про багато всього. І хрест нагадує нам про смерть Ісуса. Але ж Ісус не мертвий. Він живе!”
На якусь мить його вчителька задумалася, а потім повільно покивала головою на знак згоди.
“Дякую, що розповів це мені”,—сказала вона.
Коли Ватоу йшов на тренування з футболу, то відчував всередині щось добре і тепле. Йому подобалося навчати інших про Ісуса Христа.
Ілюстровано Бредом Тіром