Ставати кращими святими, беручи участь у міжрелігійних заходах
Автор живе в штаті Юта, США.
Коли ми служимо поруч з тими, хто належить до іншої віри, ми не лише зміцнюємо громади і покращуємо стосунки, але також і самі стаємо кращими послідовниками Христа.
Провідники Церкви часто закликають членів Церкви з чесним серцем брати участь—незалежно від релігійних уподобань—у служінні та у справах, пов’язаних з питаннями моралі. І провідники Церкви часто показують приклад. Нещодавно президент Дітер Ф. Ухтдорф разом зі своєю дружиною Гарріет отримав нагороду “Гуманність року” від Служби католицької громади. Він іронічно зазначив, що “двоє німців, колишні лютерани, які зараз є відданими мормонами, вшановуються католиками у Сполучених Штатах”1.
Члени Церкви по всьому світу позитивно відгукнулися на заклик служити пліч-о-пліч з членами інших організацій. Мене зворушили звіти про те, що приходи СОД доглядають за громадськими городами, проводять міжрелігійні конференції на тему моральних цінностей і разом з іншими релігійними деномінаціями організовують прибирання у своїх громадах.
Служачи разом з людьми інших віросповідань, я зрозуміла, що заохочення старійшини Квентіна Л. Кука, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, є істинним: шанобливе і щире міжрелігійне служіння не лише зміцнює наші громади, але також дає нам можливість колективно й індивідуально зростати в любові до Бога і Його дітей2.
Покращувати світ
Кілька років тому пресвітеріанська священиця переїхала в мою громаду, маючи бажання служити всім своїм сусідам, а не лише своїм одновірцям. Коли вона звернулася до своїх сусідів, які були переважно святими останніх днів, виявляючи дружелюбність, пропонуючи служити та запрошуючи на сусідські вечірки, члени приходу почали брати участь у проектах служіння, організованих її церквою. Разом із сусідами, які належали до кількох вір, вона зібрала кошти, які суттєво допомогли одній сім’ї СОД оплатити дуже великі витрати на медичне лікування.
Апостол Орсон Ф. Уітні (1855–1931) сказав: “Бог використовує більше одного народу для виконання Своєї величної роботи. … Вона є надто великою, надто напруженою лише для одного народу”3. Величних цілей можна досягнути, коли хороші люди об’єднуються разом. Зусилля священиці, яка жила з нами по сусідству, увінчалися створенням міжрелігійного комітету, який разом з Товариством допомоги нашого колу провів жіночу конференцію, під час якої було зібрано гігієнічні набори і книги для агенцій у справах біженців. Ці міжрелігійні стосунки у той час дали можливість членам колу допомогти місцевій громаді нагодувати велику групу біженців і прийти на допомогу, коли інша церква потребувала більшої кількості волонтерів для роботи у притулку для бездомних.
“На нас лежить відповідальність … співпрацювати з іншими церквами і організаціями”,—сказав Президент Томас С. Монсон членам Церкви4, і ця програма допомоги благословила світ більше, ніж просте гуманітарне служіння. У зверненні до християнських провідників у Сполучених Штатах старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, описав серію діалогів між СОД та євангелістами, що проходили в Університеті Бригама Янга5. Серед наслідків цих конференцій був такий: один видатний теолог вибачився за те, що у його громаді хтось неправильно охарактеризував мормонську віру6. Про наведення таких мостів старійшина Холланд сказав: “Я все-таки вважаю це спланованим Богом ходом подій у ці неспокійні часи”7.
Покращення наших стосунків
Коли ми служимо разом з іншими, певні настанови можуть допомогти більш суттєво взаємодіяти і уникати образ. Якось я жила у великому місті й записалася волонтером до навчальної загальноосвітньої програми місцевої церкви, відкритої для широкого загалу. Але людина, яка керувала цією програмою, дізнавшись про моє членство в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів, вирішила, що це неприйнятно для участі в ній. Той випадок навчив мене поважати вклад будь-якої людини незалежно від її релігійних уподобань (чи їхню відсутність). Я з вдячністю відгукуюся на зацікавленість кожної людини більше дізнатися про Церкву, але я також знаю, що ми, святі останніх днів, відповідально сприймаємо заповідь Ісуса любити наших ближніх, одягати роздягнених, годувати голодних і відвідувати ув’язнених (див. Maтвій 25:34–36), не сподіваючись, що ті, кому ми служимо,чи ті, з ким ми служимо, навернуться. Щира і шаноблива участь у міжрелігійних заходах ніколи не вимагатиме, щоб будь-яка з груп, у тому числі й наша, відмовлялася від своїх вірувань. Натомість це заохочуватиме учасників не боротися “ні з якою церквою” (УЗ 18:20) і зодягатися в узи милосердя (див. УЗ 88:125).
Ще одна корисна настанова була дана мудрим провідником колу в нашій місцевості, густо заселеній святими останніх днів. Він порадив членам Церкви, які служать разом з представниками інших вір, не “тягти ковдру на себе”, домінуючи в прийнятті рішень або провідництві, але працювати, радячись і даючи можливість усім “мати рівні привілеї” (див. УЗ 88:122). Цей провідник, який мав великий досвід співпраці з іншими церквами, також заохочував членів Церкви розвивати хороші стосунки. Він зрозумів, що люди, які співпрацювали зі святими останніх днів, вважають нас працьовитими і приємними, але більш зацікавленими у виконанні роботи, ніж у розвитку дружніх стосунків.
Мій досвід роботи в громаді та освітянський досвід переконали, що Дух відчувається сильно, коли різні люди об’єднуються заради гідної мети. Братерська любов і щирі наміри дають можливість досягнути у служінні навіть більше, ніж докладена старанна праця8.
Один промовець-святий останніх днів, виступаючи на міжрелігійній академічній конференції зазначив, що встановлення зв’язків з іншими допомагає людям інших конферсій краще нас зрозуміти9. Ще одна вчена, не нашої віри, веде семінари з мормонізму у провідному американському університеті. Вона зрозуміла, що її студенти хотіли дізнатися про нашу Церкву “головним чином … тому, що в дитинстві їх навчали, що ця релігія є культом, однак спілкування з мормонськими друзями і колегами не відповідало тому стереотипу”10.
Ставати кращими
Служіння з іншими не лише допомагає їм краще зрозуміти нас, але це також мотивує нас навчатися від них і краще розуміти, що Бог “не зважа[є] на особи” (УЗ 1:35). Він допомагає хорошим людям будь-якої віри і культури у їхніх намаганнях покращити життя Своїх дітей.
Таке визнання добра в інших допомагає нам залишатися смиренними—на противагу фарисеям, яких Ісус засуджував за їхню духовну гордовитість (див. Maтвій 23) чи зорамійців, яких змальовано у книзі Алми як таких, які зневажали інших і були дуже пихатими (див. Aлма 31). Коли ми відкриті до всього доброго, що є в інших людях, то самі стаємо кращими.
Наша любов може виходити за вузьке сімейне коло, щоб включати не лише наших друзів, але, зрештою, наших ближніх і навіть ворогів. Один з членів Церкви, який служив у Американських Збройних силах у повоєнні часи після Другої світової війни в Японії розповідав, як йому було нелегко побороти важкі почуття до японців. Однак, коли японські жителі запросили його до місця поклоніння, то він відчув, що “їхній дух торкнувся мене і я відчув, як мої почуття до них дивовижним чином перемінилися. Мої важкі почуття розтанули. … Я думав про те, що відбулося в тому святилищі і про дивовижну зміну в моїх почуттях до цих людей”11.
Подібним же чином, коли ми щиро запрошуємо до себе інших, вони можуть відчути таку ж переміну. Член євангелістської церкви, яка закінчила Університет Бригама Янга, написала статтю про свій досвід і описала свою початкову стриманість у стосунках зі студентами СОД. Але як тільки у неї зав’язалися міцні дружні стосунки, вона почала цінувати “акцент, який ставлять святі останніх днів на близьких стосунках між Богом і людиною. Я почала розуміти, що, намагаючись триматися переконання про неосяжність Бога, я принесла в жертву Його близькість—і це усвідомлення справило на мене глибокий вплив”12.
У своєму зверненні до християнських провідників старійшина Холланд визнає, що “ризиковано дізнаватися щось нове про людину. Нові враження завжди впливають на старі погляди і таким чином неодмінно відбувається переосмислення, перевстановлення, перегрупування наших старих поглядів на світ”13. Товаришуючи з людьми інших релігій, я часто ловлю себе на обдумуванні наших відмінностей, намагаючись розрізнити культурні розмежування від доктринальних і в той же час намагаючись бути вдячною за все чеснотне і хороше, що вони пропонують. Дійсно, часом докладання зусилля здається ризикованим, але це завжди того варте. У процесі зміни своїх поглядів я розумію, що позбавляюся того, що є поверхневим у моєму культурному розвитку, й наближаюся до суті євангелії.
Кілька груп святих останніх днів запрошували мою подругу-священицю виступити на тему: “Любити свого ближнього попри релігійні відмінності”, і вона дійсно сильно відчувала, що присутні сприймали сказане нею. У свою чергу вона запрошувала кількох святих останніх днів, у тому числі й мене, виступати перед різними зібраннями своєї церкви на цю саму тему. Після служби мене оточували присутні, які розмовляли зі мною, обнімали і навіть плакали від почуття взаємної любові й розуміння. Під час таких ситуацій я розуміла істинність слів старійшини Холланда:
“Коли ми не звертаємо уваги на колір шкіри, етнічну приналежність, соціальний статус; коли для нас немає значення, куди ходять ці люди—до церкви, синагоги чи мечеті, якого вони віросповідання і які в них уложення віри, але якщо ми докладаємо всіх зусиль, щоб побачити в них, ким і чим вони насправді є—дітьми того самого Бога—щось хороше і гідне відбувається всередині нас, і таким чином ми стаємо ближчими до Бога, Який є Батьком усіх нас”14.