Ми прийшли за нашими подарунками

Уолтер Еміліо Посада Родрігес, Колумбія

Коли я був членом президентства нашого округу, то допомагав у координуванні заходу, під час якого члени нашого округу збирали іграшки для бідних дітей, що жили в місті Соача, Колумбія. Усі члени Церкви активно відгукнулися. Не всі подарунки були новими, але більшість з них була в хорошому стані.

Коли ми закінчили завантажувати подарунки в автобус, який мав відвезти їх до того міста, до мене підійшла маленька дівчинка з пластмасовим м’ячем, який уже давно був не новим і добряче подряпаним. Я тримав м’яч у руках, думаючи, хто б це міг принести такий побитий м’яч. З відчуттям певної зневаги я кинув його під сидіння.

Коли ми приїхали, наша молодь почала співати різдвяні гімни. Музика у їхньому виконанні, разом з різдвяними капелюшками, привернула увагу великої групи дітей. Коли ми почали роздавати подарунки, ці діти покликали інших дітей. Невдовзі ми роздали всі подарунки.

Коли ми вже збиралися від’їжджати, я побачив хлопчика, років восьми, що біг до нас, тримаючи за руку маленького братика. Коли вони підбігли, старший хлопчик сказав: “Ми прийшли за своїми подарунками”. Його щирість позбавила мене слів і зворушила серце.

Я пояснив йому, що подарунків уже немає. Він відповів: “Не має значення, якщо немає мого подарунка, але подарунок мого молодшого брата повинен бути тут”.

Тоді я згадав про м’яч, закинутий під сидіння. Я сказав хлопцям, що в мене таки є ще один подарунок, але дуже скромний.

“Не має значення, що це,—сказав він.— Це точно наш подарунок”.

Я зайшов у автобус і знайшов м’яч. Коли я віддав його маленькому хлопчикові, його радість була неймовірною. Стрибаючи від вдячності, він сказав: “М’яч! Саме такий подарунок я просив Христа-Дитину принести мені”. Він щасливо продовжував танцювати, поки разом зі старшим братом вони віддалялися від мене зі своїм дорогоцінним подарунком.

Я мовчки стояв там і плакав, бо тепле почуття миру та вдячності огорнуло мене. Турбота і безкорисливе піклування старшого брата про свого молодшого брата зворушило мене, і я про себе сподівався, що з таким самим ентузіазмом буду благословляти інших, як старший хлопчик благословив свого брата.

Коли хлопчики пішли, сповнені радості, я згадав про Спасителеву любов до нас. Він не забув навіть про маленького хлопчика в горах, який просив на Різдво простий м’ячик.