Чекаючи на Ісуса
“Бо прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми” (Матвій 16:27).
Кеті ретельно обшукала коробку, уважно переглядаючи зім’ятий пакувальний папір. Вона й досі не могла знайти того, що шукала.
Вона поклала все знову в коробку і пішла шукати маму.
Кеті подивилася за піаніно, під диваном, навіть у колисці Томаса. Річ загубилася. Вона мала сказати про це мамі.
“Матусю, загубився Ісус-Немовля”.
Кеті повела маму у вітальню до сценки Різдва. Йосип, Марія і пастухи були там. Мудреці, навіть верблюд і віслюк були там. Усі фігурки були зібрані навколо порожніх ясел.
“Схоже на те, чи не так?”—додала мама.
“Так, я ніде не можу Його знайти. Я шукала і шукала”. Сценка Різдва буде зіпсована без Немовляти-Ісуса.
Мама підійшла до книжкової полиці. “Він не загубився”,—сказала вона, взявши щось з верхньої полиці.
Кеті полегшено зітхнула. “Ось Він!—сказала вона.— Піду й покладу Його в ясла”.
Вона потягнулася за фігуркою, однак мама знову поклала її на полицю. “Цього року ми покладемо Ісуса-Немовля до ясел Різдвяного ранку,—сказала мама.— Це традиція, про яку тато дізнався у Франції”.
“Чому? Кожен виглядає сумним”.
“Я не знаю, чи вони сумні,— сказала мама.— Як на мене, більше схоже на те, що вони чекають”.
Кеті оглянула фігурки. Вона бачила порожнє місце в яслах, де мав лежати маленький Ісус. Деякі фігурки були спрямовані до того місця.
“Мабуть що так”,—сказала Кеті.
“Пам’ятаєш, перед тим, як народився Томас, з яким нетерпінням ми чекали на його появу?”— запитала мама.
Кеті усміхнулася своєму маленькому братику, який грався на ковдрі. “Так, здавалося, що треба чекати вічність”.
“Чи знаєш ти, що пророки чекали тисячі років, коли Ісус прийде, щоб допомогти нам повернутися й жити з Небесним Батьком?”
Кеті згадала, як у Початковому товаристві бачила зображення пророка, який писав про народження Спасителя. “Мабуть так”,—сказала вона.
“Пророки, такі як Ісая, думали про те, що Спаситель буде робити, коли Він прийде, і писали про це,—сказала мама.— Вони все своє життя чекали на Його народження. Саме з цієї причини ми встановлюємо таку Різдвяну сценку, щоб нагадувати собі, як багато людей чекали довгий час на прихід Спасителя”.
“Я б утомилася чекати все своє життя”,—сказала Кеті, дивлячись на пастухів, які чекали на Ісуса.
“Але є ще одна причина, чому ми її встановлюємо”,—сказала мама.
“Яка?”
“Чи пам’ятаєш ти, як ми говорили під час домашнього сімейного вечора про Друге пришестя?”
Кеті на мить задумалася. “Це коли Ісус прийде знову?”
“Саме так”,—сказала мама.
“Коли це станеться?”
“Ми не знаємо, але чекаємо на прихід Ісуса так само, як пастухи на Різдво і так само як стародавні пророки. Це ще одна причина того, чому ми чекаємо до Різдва, щоб покласти немовля Ісуса в Різдвяній сценці—нагадати собі, що ми також чекаємо на Ісуса”.
“Чи прийде Він знову до хліва?”— запитала Кеті.
“Ні, Він більше не буде немовлям. Коли Він прийде наступного разу, Він буде воскреслим. Але порожні ясла в Різдвяній сценці нагадують нам, що так само, як ти чекаєш на Різдвяний ранок, і так само, як люди чекали, коли Ісус прийде на землю, зараз ми чекаємо на Його повернення. Ми не загубили Немовляти-Ісуса. Це у такий спосіб наша сім’я про Нього пам’ятає”.
“Просто нам треба почекати”,—сказала Кеті з усмішкою.
“Так, вірно”,—сказала мама.
“Чи можемо ми зробити цукрове печиво, поки чекаємо?”