2013
Улюблена Різдвяна пісня
Грудень 2013


Улюблена Різдвяна пісня

Автор живе у шт. Вашингтон, США

Я не оцінила її пісні, поки не зрозуміла, для кого в дійсності вона співала.

Illustration of Christmas decorations.

Ілюстровано Деном Берром

Пам’ятаю, що то був звичайний Різдвяний вечір приходу: столи, накриті червоним і зеленим папером, обід, що подавали на одноразових тарілках, малі діти, які повсюди бігали, і радісний гомін розмов присутніх. Якось комусь вдалося всіх заспокоїти і благословити їжу, а потім усі почали їсти. Концерт мав невдовзі початися.

Це був не мій приход. Я прийшла з подругою на вечір її приходу, тож не знала багатьох людей. Ми хотіли піти звідти рано, але її мама вмовила нас залишитися на концерт.

Першим номером програми був виступ дітей Початкового товариства, які вийшли на сцену. На їхніх головах були віночки з золотистого дощику. Вони заспівали пісню, потім збилися в купу, засміялися й побігли зі сцени, залишаючи за собою шлях із дощика.

Два піаністи зіграли радісні мелодії. Перший піаніст грав “Ідіть, усі вірні”, (Гімни, № 116), не збившись жодного разу. Інший піаніст—маленький хлопчик—сів за піаніно і сумно поглянув через плече на свою маму, яка почала спокійно відраховувати ритм. Хлопчик зітхнув, повернувся до інструмента і, стараючись з усіх сил, зіграв “Up on the Housetop” (На даху).

Наступною у програмі була одна з моїх улюблених пісень—“C-h-r-i-s-t-m-a-s” (Різдво).

Я підвела погляд, щоб побачити сестру з сутулими плечима, яка тримала одну руку щільно біля тіла. Вона вийшла дивною ходою і стала біля піаніно. Одне плече було вищим за інше, і вона криво усміхнулася, перш ніж почала співати. Зізнаюся, що помилково я сумнівалася, чи взагалі пісня буде гарно звучати.

“Коли я була дитиною, Різдво для мене означало лише одну річ”,—співала вона. Вона продовжувала, розповідаючи, як дитина навчається правильно писати слово Різдво і поступово починає розуміти, що ж насправді означає це свято.

Її рот не рухався з одного боку, і їй було важко промовляти слова.

Я непомітно поглянула навколо, вивчаючи обличчя людей з її приходу. Ніхто не почувався ніяково. Насправді, всі сиділи й усміхалися, із задоволенням слухаючи її.

Вона продовжувала співати й повернула обличчя вгору, зупинивши погляд у певному місці на стелі. Через мить я поглянула туди також, але нічого, крім стелі, не побачила. Однак, коли я знову подивилася на неї, в її очах блищали сльози.

Коли та сестра закінчила співати, зал вибухнув оплесками. Вона почервоніла. Коли вона поверталася на своє місце, члени приходу намагалися доторкнутися до її руки або плеча, виявляючи свою щиру вдячність. Одна сестра, яка сиділа недалеко від мене, сказала їй, як вона гарно співала, на що та жінка відповіла: “Дякую. Сподіваюся, що Йому сподобалося”.

Йому? Кому вона співала? Уже ставлячи собі це запитання, я знала відповідь. Я зрозуміла, що вона не співала для присутніх у залі. Вона виступала не заради схвалення слухачів. Вона співала для Спасителя, щоб славити Його.

Багато років минуло після того Різдвяного вечора приходу, і я чула пісню “C-h-r-i-s-t-m-a-s” у виконанні багатьох добре підготовлених співаків. Однак та версія цієї пісні, яку я почула того Різдва, у дуже незвичайному, але по-справжньому щирому виконанні, запам’яталася мені найбільше.