Служіння в Церкві
Чи роблю я достатньо?
Автор живе в штаті Юта, США.
Урок про загублену вівцю допоміг мені зрозуміти, як краще виконувати своє покликання.
Комбінована фотоілюстрація Mike Boyland/iStock/Thinkstock and Oleksiy Fedorov/Hemera/Thinkstock
У віці 23 років мене покликали президентом Товариства допомоги у нашому студентському приході для одружених. Я пам’ятаю, що відчувала себе невідповідною цьому покликанню, і в той же час мала бажання виконувати його якнайкраще. Я мала велике бажання і ентузіазм служити, але сумнівалася у своїй здібності бути хорошим провідником.
Після кількох місяців служіння президентом Товариства допомоги я відчувала, що роблю не достатньо. Я хотіла мати можливість встановити контакт з сестрами і бути налаштованою на їхні особисті потреби, але відчувала, що мені це не вдається.
Я поговорила зі своїм єпископом і висловила своє занепокоєння. Я пояснила, що просто не в змозі охопити увагою всіх сестер, як мені того хотілося б. Я розповіла, як шкодую, що не можу бути п’ятьма особами одночасно, аби виконати роботу саме таким чином, як, на мою думку, слід було б. Я намагалася говорити про свої проблеми легко і з гумором, але невдовзі мої очі наповнилися сльозами розпачу. Він усміхнувся і звернувся з найкращою порадою провідника, яку я будь-коли отримувала.
“Чи знаєте ви історію про пастуха, який, загубивши одну вівцю в отарі, залишив дев’яносто і дев’ять, щоб знайти її”? (Див. Лука 15:4–7). Я кивнула.
“У цій притчі так багато мудрості,—продовжував він.— Пастух знав, що з дев’яносто й дев’ятьма нічого не станеться, якщо він залишить їх, щоб знайти ту загублену”.
Потім мій єпископ дав наступну пораду:
“Знаєте, дев’яносто і дев’ять мають гарний спосіб доглядати одна за одною, поки вас не буде. Вони будуть підтримувати одна одну і триматися разом дуже міцно. Я пропоную вам зосередитися на тих, хто, як здається, загубився. З рештою все буде гаразд”.
Я мала сильне свідчення, що сказане ним було істинним і що мені не потрібно перейматися відразу всією отарою. Моя мета полягала в тому, щоб знайти загублених і запросити їх повернутися до отари. Таким чином цілі Небесного Батька буде здійснено, і я буду знаряддям у Його руках.
Слухаючи пораду єпископа, я відчувала більше розуміння того, як я маю служити за волею Господа у Його царстві. Я також отримала духовний заряд, що зміцнив мене у моєму покликанні, бо я служила так, як навчав Спаситель. Силою Святого Духа мій єпископ дав мені більший дар розуміння і бачення.
Я свідчу, що, коли ми молимося і шукаємо натхнення від провідників священства, вони отримають натхнення показувати нам, як керувати у праведний спосіб.