Місцеві сторінки
Як я знайшла мир у Христі
У сім’ї батьків я чула про Бога від мами і бабусі. Коли я залишалася з бабусею, то чула, як вона читала Біблію. Маму дорікали в тому, що її мати вірить у Бога. У той час віруючі боялися відкрито ходити до церкви. Вдома мама говорила про існування Бога з обережністю.
Коли я виросла, то залишила рідну домівку і стала жити в іншому місті. Іноді я заходила в православну церкву, бо відчувала необхідність у спілкуванні з Богом. Я дивилася на ікони, ставила свічку і думала, що так і відбувається зустріч з Небесним Батьком.
Наше життя в кінці 90-х років ХХ століття було сповнено тривоги і невизначеності. Ми переживали злам суспільного устрою. У країні панувала економічна криза. Ми втрачали звичні соціальні зв’язки, робочі місця, конституційні гарантії і внутрішній спокій.
Одного зимового вечора в кінці 1997 року до нас прийшли місіонери Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Місіонери свідчили про те, що Ісус Христос живий і любить нас. І я відчула тепло і спокій в серце.
Завдяки місіонерам, я отримала власне свідчення, що Ісус є Христос і відгукнулася на запрошення Господа: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!” (Матвій 11:28).
Сімейні проблеми, фінансова непевність, власні хвороби і хвороби дітей насунулися на мене занадто великим тягарем. Я поклалася на Господа в пошуках рівноваги у власному житті.
Ісус вів мене крізь бурхливі події, що вирували в навколишньому світі. Іноді випробування здавалися надто важкими для мене. Однак я не залишалася на самоті, тому що поруч був Господь.
Коли я шукала підтримки в Священних Писаннях, то знайшла розповідь про бурю на морі, в якій опинилися учні і Вчитель. “І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився! А Він спав на кормі на подушці… І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо? Тоді він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала” (Марк 4:37–39).
Я знаю, що Христос має силу приборкати будь-яку бурю, як на морі, так і в нашому житті. Ісус зробив усе, щоб заспокоїти учнів, яких Він любив.
Господь навчив мене прагнути до тиші, до внутрішньої тиші. Серед думок, переживань про майбутнє і спогадів про минуле не залишається місця для спокою і миру. Серед сум’яття і хвилювань так багато причин не прощати, ображатися і судити інших. Коли наші душі знаходяться в стані спокою, то ми зможемо побачити, що все це минуще.
Незадовго до розп’яття Ісус залишив нам у дар мир: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!” (Іван 14:27).
Щоб прийняти мир Христа, потрібно перебувати у внутрішній тиші. Тоді ми відкриті для зустрічі з волею Бога, зі Словом Бога, з любов’ю Бога. У тиші наша довіра Господу зростає. У тиші ми здатні розкрити себе, хоча це може принести прикрість. У тиші ми здатні каятися. У тиші і покаянні наші серця переповнені Святим Духом і безмежною любов’ю Бога. І тоді настає мир. Мир, який залишив нам Ісус.
Я знаю, що мир у душі приходить від Господа Ісуса Христа. Я знаю, що Христос здатний приборкати будь-яку бурю, яка піднімається в нашому житті. Я знаю, що після бурі завжди настає велика тиша. Я знаю, що спокій і злагода в серці приходять через віру в Бога.