1 І ось сталося, на початку тридцятого року правління суддів, другого дня першого місяця, Мороній отримав послання від Геламана, яке повідомляло про справи людей на тій ділянці землі.

2 І ось ті слова, що він написав, кажучи: Мій ніжно любимий брате Моронію, як у Господі, так і в лихоліттях наших воєнних дій; дивись, мій улюблений брате, я маю дещо сказати тобі про хід наших воєнних дій в цій частині землі.

3 Дивись, дві тисячі синів тих чоловіків, яких Аммон вивів з землі Нефія—тепер ти знаєш, що вони були нащадками Ламана, який був старшим сином нашого батька Легія;

4 Тож мені не треба повторювати тобі про їхні традиції або їхню зневіру, бо ти знаєш про все це—

5 Отже, досить мені розповісти тобі, що дві тисячі цих молодих чоловіків узяли свою зброю війни, і захотіли, щоб я був їхнім вождем; і ми пішли захищати нашу країну.

6 І ось ти також знаєш про завіт, який склали їхні батьки, що вони не візьмуться до зброї війни проти своїх братів, щоб проливати кров.

7 Але в двадцять і шостому році, коли вони побачили наші скорботи і наші лихоліття заради них, вони вже збиралися порушити завіт, який вони склали, і взятися до своєї зброї війни на наш захист.

8 Але я не дозволив їм, щоб вони порушили цей завіт, який вони склали, сподіваючися, що Бог зміцнить нас, так що ми не будемо більше страждати, через дотримання клятви, яку вони дали.

9 Але дивись, ось те, з чого ми можемо радіти. Бо дивись, у двадцять і шостому році, я, Геламан, виступив на чолі цих двох тисяч молодих чоловіків до міста Юдеї, щоб допомогти Антіпі, якого ти призначив вождем над людьми тієї частини землі.

10 І я приєднав дві тисячі моїх синів (бо вони достойні називатися синами) до війська Антіпи, цьому підкріпленню Антіпа зрадів надзвичайно; бо дивися, його військо було зменшене Ламанійцями, тому що їхніми силами було вбито величезну кількість наших чоловіків, і з цієї причини ми маємо сумувати.

11 Проте ми можемо втішатися тим, що вони загинули за справу своєї країни і свого Бога, так, і вони щасливі.

12 І Ламанійці також захопили багато полонених, усі вони є головними полководцями, бо більше нікого вони не залишили живими. І ми вважаємо, що вони зараз у цей час на землі Нефія; це так, якщо їх не вбили.

13 І ось ті міста, якими оволоділи Ламанійці, проливши кров багатьох наших доблесних чоловіків:

14 Земля Мантія, або місто Мантій, і місто Зизром, і місто Куменій, і місто Антіпара.

15 І це є ті міста, якими вони володіли, коли я прибув у місто Юдею; і я знайшов Антіпу і його людей, які працювали з усіх сил, аби укріпити місто.

16 Так, і вони були ослаблені і тілом, і духом, бо вони боролися доблесно вдень і працювали вночі, щоб захистити свої міста; і так вони зносили великі скорботи різного роду.

17 А тепер вони були готові завоювати це місце або вмерти; тому ти можеш добре уявити, що ця невелика сила, яку я привів з собою, так, ті сини мої, дали їм великі надії і велику радість.

18 І ось сталося, що коли Ламанійці побачили, що Антіпа отримав більше підкріплення для свого війська, вони були змушені за наказами Амморона не вступати в бій проти міста Юдеї, тобто проти нас.

19 І таким чином Господь був прихильним до нас; бо якби вони напали на нас під час нашої слабості, вони, можливо б, знищили наше маленьке військо; але так нас було врятовано.

20 Амморон наказав їм захищати ті міста, що їх вони захопили. І так закінчився двадцять і шостий рік. А на початку двадцять і сьомого року ми вже підготували наше місто і самих себе для захисту.

21 Тепер ми вже мали бажання, щоб Ламанійці напали на нас; бо ми не мали бажання робити напад на них у їхніх фортецях.

22 І сталося, що ми послали розвідників у всі сторони стежити за пересуванням Ламанійців, щоб вони не могли пройти повз нас ні вночі, ані вдень, щоб зробити напад на інші наші міста, які були на півночі.

23 Бо ми знали, що в тих містах вони недостатньо сильні, щоб зустріти їх; тому ми мали бажання, якщо вони пройдуть повз нас, напасти на них з тилу, і таким чином зупинити їх з тилу, в той самий час їх буде зустрінуто з фронту. Ми думали, що зможемо перемогти їх; але ось, ми були розчаровані в цьому нашому бажанні.

24 Вони не наважувалися пройти повз нас з усім своїм військом, а також не наважувалися і з частиною його, щоб не виявитися недостатньо сильними і не бути переможеними.

25 Не наважувалися вони також виступити проти міста Зарагемля; не наважувалися вони також перетнути верхівʼя Сидону, до міста Нефійга.

26 І так своїми силами вони збиралися захищати ті міста, які вони вже захопили.

27 І тоді сталося другого місяця цього року, що було доставлено нам багато провізії від батьків тих моїх двох тисяч синів.

28 І також було направлено дві тисячі чоловіків нам з землі Зарагемлі. І таким чином ми були готові, маючи десять тисяч чоловіків, і провізію для них, і також для їхніх жінок і їхніх дітей.

29 І Ламанійці, побачивши, що наші сили збільшуються щоденно і провізія прибуває для нашого утримання, вони почали боятися і почали робити вилазки, щоб, якщо це буде можливо, покласти край нашому отриманню провізії і підкріплення.

30 Тож коли ми побачили, що Ламанійців почало це турбувати, ми захотіли застосувати одну хитрість проти них; тому Антіпа наказав, щоб я вирушив з моїми малими синами до сусіднього міста, нібито ми несемо провізію до сусіднього міста.

31 І ми повинні були пройти повз місто Антіпара, нібито ми збиралися йти в місто, що попереду, біля меж узбережжя.

32 І сталося, що ми вийшли, нібито з нашою провізією, щоб піти до того міста.

33 І сталося, що Антіпа пішов уперед з частиною свого війська, залишивши решту захищати місто. Але він не вирушав, доки я не пройшов з моїм маленьким військом і не підійшов до міста Антіпара.

34 Аж ось, у місті Антіпара стояло найсильніше військо Ламанійців; так, найчисленніше.

35 І сталося, що коли їм було повідомлено їхніми розвідниками, вони виступили зі своїм військом і пішли проти нас.

36 І сталося, що ми втікали від них на північ. І таким чином ми відвели геть наймогутніше військо Ламанійців;

37 Так, і на досить значну відстань, так що коли вони побачили військо Антіпи, що переслідувало їх з усієї сили, вони не повернулися ні праворуч, ані ліворуч, але продовжували свій похід прямим курсом за нами; і, як ми гадаємо, їхнім наміром було вбити нас, ще до того, як Антіпа наздожене їх, і це для того, щоб не бути оточеними нашими людьми.

38 І ось, Антіпа, розуміючи, що нам загрожує небезпека, прискорив ходу свого війська. Але дивіться, то була ніч; тому вони не наздогнали нас, а Антіпа теж не наздогнав їх; тому ми розташувалися табором на ніч.

39 І сталося, що до світанку, ось, Ламанійці переслідували нас. Тож ми були не досить сильними боротися з ними; так, я не дозволив би, щоб мої маленькі сини попали до їхніх рук; тому ми продовжували наш похід, і ми спрямували наш похід у пустиню.

40 Тож вони не наважувалися повернути ні праворуч, ані ліворуч, щоб їх не було оточено; і я не повертав ні праворуч, ані ліворуч, аби вони не наздогнали мене, і ми не могли протистояти їм, бо нас було б вбито, і вони б здійснили свою втечу; і таким чином ми тікали весь той день у пустиню, аж до темноти.

41 І сталося, що коли знову настав світлий ранок, ми побачили, що Ламанійці наздоганяють нас, і ми втекли від них.

42 Але сталося, що вони недалеко переслідували нас і незабаром зупинилися; і це було вранці третього дня сьомого місяця.

43 І ось, чи наздогнав їх Антіпа, ми не знали, але я сказав моїм людям: Бачите, ми знаємо тільки, що вони зупинилися для того, щоб ми напали на них, щоб вони могли спіймати нас у свою пастку;

44 Тому, що скажете ви, сини мої, чи підете ви проти них на битву?

45 І ось я кажу тобі, мій улюблений брате Моронію, що ніколи не бачив я такої великої мужності, ні, ніколи серед усіх Нефійців.

46 Оскільки я завжди називав їх своїми синами (бо всі вони були дуже молодими), саме тому вони сказали мені: Батьку, бачиш, наш Бог з нами, і Він не дозволить, щоб ми полягли; тож рушаймо вперед; ми не будемо вбивати наших братів, якщо вони не чіпатимуть нас; отже, ходімо, поки вони не перемогли військо Антіпи.

47 Тож вони ніколи не воювали, і все ж таки вони не боялися смерті; і вони більше думали про волю своїх батьків, ніж про своє життя; так, вони були навчені своїми матерями, що якщо вони не сумніватимуться, Бог визволить їх.

48 І вони повторили мені слова своїх матерів, кажучи: Ми не сумніваємося, що наші матері знали це.

49 І сталося, що я повернувся з моїми двома тисячами проти цих Ламанійців, які переслідували нас. І ось дивися, військо Антіпи наздогнало їх, і почалася жахлива битва.

50 Військо Антіпи, будучи дуже втомленим своїм довгим походом за такий короткий проміжок часу, ледь не попало до рук Ламанійців; і якби я не повернувся з моїми двома тисячами, вони б домоглися своєї мети.

51 Бо Антіпа пав від меча, і багато з його вождів через свою втому, яка була викликана швидкістю їхнього просування—тому люди Антіпи, будучи у замішанні через загибель їхніх вождів, почали відступати перед Ламанійцями.

52 І сталося, що Ламанійці набралися хоробрості і почали переслідувати їх; і так Ламанійці переслідували їх з великою рішучістю, коли Геламан напав з тилу зі своїми двома тисячами і почав убивати їх надзвичайно, так що ціле військо Ламанійців зупинилося і повернулося проти Геламана.

53 Тож коли люди Антіпи побачили, що Ламанійці розвернулися від них, вони зібрали разом своїх чоловіків і напали знову з тилу Ламанійців.

54 І тоді сталося, що ми, люди Нефія, люди Антіпи, і я з моїми двома тисячами, оточили Ламанійців і вбивали їх; авжеж, так що вони були змушені здати свою зброю війни і також самих себе як військовополонених.

55 І тоді сталося, що коли вони здалися нам, ось, я перелічив тих молодих чоловіків, які боролися разом зі мною, боючися, що багатьох з них було вбито.

56 Але знаєш, на мою велику радість, жодна душа з них не впала на землю; так, і боролися вони начебто з силою Бога; так, ніколи ще не знали, щоб люди боролися з такою дивовижною силою; і з такою могутньою силою вони нападали на Ламанійців, що перелякали їх; і з цієї причини Ламанійці здалися як військовополонені.

57 І оскільки в нас не було місця для наших полонених, де б ми могли охороняти їх від війська Ламанійців, тому ми послали їх на землю Зарагемлі, і частину тих людей Антіпи, яких не було вбито, з ними; а решту я взяв і приєднав їх до моїх юних Аммонійців, і вирушив у похід назад до міста Юдеї.