1 І ось сталося, що я отримав послання від Амморона, царя, в якому повідомлялося, якщо я звільню тих військовополонених, яких я захопив, то він звільнить нам місто Антіпара.

2 Але я відіслав послання цареві, що ми впевнені, що наших сил буде достатньо, щоб здобути місто Антіпара силою; і, звільняючи полонених за те місто, ми б виявилися нерозумними, і що ми будемо звільняти наших полонених тільки шляхом обміну.

3 І Амморон відмовив мені на моє послання, бо він не хотів обмінюватися полоненими; отже, ми почали робити приготування, щоб виступити проти міста Антіпара.

4 Але люди з Антіпари залишили місто і втекли до інших міст, якими вони володіли, щоб укріпити; і таким чином місто Антіпара попало до наших рук.

5 І так закінчився двадцять і восьмий рік правління суддів.

6 І сталося, що на початку двадцять і девʼятого року ми отримали запас провізії, а також поповнення до нашого війська, з землі Зарагемлі, і з землі навколо, числом у шість тисяч чоловік, крім шістдесятьох синів Аммонійців, які прийшли, щоб приєднатися до своїх братів, мого маленького загону з двох тисяч. І ось бачите, ми були сильними, так, і в нас було багато провізії, яку нам принесли.

7 І сталося, що нашим бажанням було вести боротьбу з військом, яке було поставлене захищати місто Куменій.

8 А тепер ось, я покажу тобі, що ми швидко досягли нашої мети; так, нашим сильним загоном, тобто частиною нашого сильного загону, ми оточили до ночі місто Куменій, незадовго до того як вони повинні були отримати запас провізії.

9 І сталося, що ми розташувалися табором навколо міста на багато ночей; але ми спали з нашими мечами напоготові і стояли на сторожі, щоб Ламанійці не могли напасти на нас уночі і вбити нас, що вони намагалися зробити багато разів; але стільки разів, скільки вони намагалися зробити це, було пролито їхню кров.

10 Нарешті їхня провізія прибула, і вони вже збиралися ввійти в місто вночі. А ми замість того, щоб бути Ламанійцями, були Нефійцями; тому ми захопили їх разом з їхньою провізією.

11 І незважаючи на те, що Ламанійців було відсічено в такий спосіб від їхньої підтримки, вони все ще були сповнені рішимості захищати місто; отже, стало необхідним, щоб ми взяли цю провізію і відправили її до Юдеї, а наших полонених—до землі Зарагемлі.

12 І сталося, що пройшло не так багато днів перед тим, як Ламанійці почали втрачати всяку надію на підмогу; отже, вони здали місто в наші руки; і так ми досягли нашої мети в здобутті міста Куменій.

13 Але сталося, що наших полонених було так багато, що, незважаючи на величезність нашого війська, ми повинні були використати всю нашу силу для того, щоб охороняти їх, або ж віддати їх на смерть.

14 Бо ось, вони проривалися великими групами, і билися камінням, і палицями, або будь-чим, що попадалося їм під руку, так що ми вбили майже дві тисячі з них після того, як вони здалися як полонені війни.

15 Отже, стало необхідним для нас, щоб ми покінчили з ними або охороняли їх з мечем в руках, аж до землі Зарагемлі; і ще, нашої провізії було не більше, ніж необхідно для наших власних людей, навіть разом з тією, яку ми взяли у Ламанійців.

16 І тоді, за цих критичних обставин, стало дуже серйозною справою вирішити щодо цих військовополонених; проте ми вирішили відправити їх до землі Зарагемлі; тому ми вибрали частину наших чоловіків і дали їм відповідальність стежити за нашими полоненими, доки вони будуть вести їх до землі Зарагемлі.

17 Але сталося, що наступного дня вони повернулися. І тоді ось, ми не питали в них про полонених; бо ось, Ламанійці напали на нас, і вони повернулися якраз вчасно, щоб врятувати нас від попадання до їхніх рук. Бо ось, Амморон відправив їм на підтримку новий запас провізії і також численне військо чоловіків.

18 І сталося, що ті люди, яких ми відправили з полоненими, прибули вчасно, щоб перешкодити їм, коли вони вже ледве не перемогли нас.

19 Але дивися, мій маленький загін з двох тисяч і шістдесятьох боровся найвідчайдушніше; так, вони були стійкими перед Ламанійцями, і несли смерть усім тим, хто протистояв їм.

20 І коли решта нашого війська вже збиралася відступити перед Ламанійцями, дивися, ті дві тисячі і шістдесят були стійкими і безстрашними.

21 Так, і вони слухалися і стежили за виконанням кожного слова наказу з точністю; так, і саме відповідно до їхньої віри було зроблено їм; і я памʼятав слова, яким, як вони сказали мені, їхні матері навчили їх.

22 І ось бачиш, саме цим моїм синам і тим людям, яких було вибрано супроводжувати полонених, ми зобовʼязані цією великою перемогою, бо саме вони побороли Ламанійців; отже, їх було відкинуто назад до міста Мантій.

23 А ми утримали наше місто Куменій, і не всіх було знищено мечем; проте ми зазнали великих втрат.

24 І сталося, що після того як Ламанійці втекли, я негайно дав наказ, щоб моїх людей, яких було поранено, було знайдено серед мертвих, і щоб їхні рани було перевʼязано.

25 І сталося, що було двісті з моїх двох тисяч і шістдесяти, які знепритомніли через втрату крові; проте, згідно з великодушністю Бога і на наш превеликий подив, і також на радість усього нашого війська, не було жодної душі серед них, яка б загинула; так, і також жодної душі не було серед них, яка б не мала багато поранень.

26 І ось, їхнє збереження було дивним для всього нашого війська, так, що їх було збережено, тоді як тисячу наших братів було вбито. І ми справедливо приписували це чудотворній силі Бога, через їхню надзвичайну віру в те, у що їх було навчено вірити—що є справедливий Бог, і той, хто не сумнівається, того буде збережено Його дивовижною силою.

27 Ось такою була віра тих, про кого я розповідав; вони молоді, і їхня думка тверда, і вони покладають свою надію на Бога постійно.

28 І тоді сталося, що після того як ми у такий спосіб потурбувалися про наших поранених, і поховали наших загиблих, а також загиблих Ламанійців, яких було багато, ось, ми спитали у Ґіда про полонених, з якими вони вирушили на землю Зарагемлі.

29 Тож Ґід був головним полководцем над загоном, який було призначено супроводжувати їх до тієї землі.

30 І ось такими є ті слова, що їх сказав мені Ґід: Слухай, ми вирушили до землі Зарагемлі з нашими полоненими. І сталося, що ми зустріли розвідників нашого війська, яких було послано стежити за табором Ламанійців.

31 І вони закричали нам, кажучи: Дивіться, військо Ламанійців прямує до міста Куменій; і ось, вони нападуть на них, так, і знищать наших людей.

32 І сталося, що наші полонені почули ці крики, завдяки яким вони сповнилися хоробрості; і вони підняли повстання проти нас.

33 І сталося, що через їхнє повстання ми змушені були зробити так, щоб наші мечі впали на їхні голови. І сталося, що вони групою кинулися на наші мечі, і при цьому велику кількість з них було вбито; а решта з них прорвалася і втекла від нас.

34 І ось, коли вони втекли і ми не змогли наздогнати їх, ми швидкою ходою попрямували до міста Куменій; і дивись, ми прибули вчасно, щоб допомогти нашим братам у збереженні міста.

35 І дивися, нас знову визволено від рук наших ворогів. І благословенним буде імʼя Бога нашого; бо ось, це саме Він визволив нас; так, зробив таку велику справу для нас.

36 Тож сталося, що коли я, Геламан, почув ці слова Ґіда, я сповнився надзвичайної радості через великодушність Бога у збереженні нас, щоб ми не загинули всі; так, і я вірю, що душі тих, кого було вбито, увійшли до покою Бога їхнього.