Навчи мене літати: як стати емоційно самостійними в Господній спосіб
Автор живе в шт. Каліфорнія, США.
Валері Дюрант живе в Каліфорнії, США. Зі своїм чоловіком Раяном вони у шлюбі вже чотири роки. Нещодавно вона стала мамою маленького хлопчика. Їй подобається йога, малювання, читання і походи.
Нам потрібно покладатися на Небесного Батька та Ісуса Христа й докладати власні зусилля, якщо ми хочемо стати емоційно самостійними.
Ілюстрації від Getty Images
Коли ми думаємо про те, як пташеня вчиться літати, то часто уявляємо останню героїчну спробу: малеча вистрибує з гнізда, розправляє крила і злітає в небеса. Однак до цього фінального успіху, ймовірно, було багато невдач, коли пташка не злітала в небеса, а шльопалася на землю.
Подібно до птахів, які вчаться літати, ми також, можливо, падаємо знову і знову, поки власними силами навчимося бути емоційно самостійними. Але якщо ми звернемося до Господа по допомогу й докладемо зусиль, то зможемо навчитися бути життєрадісними, коли життя іде не так, як ми планували, покладатися на Нього, коли труднощі стануть надто важкими, щоб зносити їх самотужки.
Вчитися літати
Якщо вчитися літати—це болісний процес, то чому ж все таки пташка залишає гніздо? Через свою матір. Бо в першій половині життя пташенят мама-пташка приносить їжу прямо в гніздо. Однак з часом вона починає залишати їжу біля гнізда, щоб пташенята могли виходити зі своєї зони комфорту для отримання поживи.
Такий самий процес ми переживаємо, коли вчимося емоційної самостійності—але від нас не очікується, що ми відразу почнемо літати самостійно.
Подібно до того, як мати-пташка дозволяє своїм пташенятам випадати з гнізда, Небесний Батько дозволяє, щоб ми проходили через труднощі й досвід, який може бути болісним, гнітючим і бентежним. Його план спасіння має на меті допомогти нам ставати подібними до Нього, тож кожне випробування, з яким ми стикаємося, може бути нагодою навчатися і зростати. Подібно до мами-пташки Небесний Батько все ще надає нам втішення і спрямування, бо лише з Його допомогою ми можемо досягнути емоційного та розумового здоров’я й підтримувати його.
Розправляти власні крила
Хоча Небесний Батько є нашим напарником, нам не слід сподіватися, що Він зробити за нас усе. Він хоче, щоб ми скористалися свободою волі й ресурсами, які Він нам дає на нашому шляху до емоційної самостійності.
Наприклад, коли ми переживаємо смуток, гнів або втрату, Він хоче, щоб ми радилися з Ним, але нам не слід на цьому зупинятися—нам потрібно робити все можливе, щоб діяти відповідно до отриманих від Нього спонукань, виконувати заповіді, ходити до храму в пошуках миру, втішення й відповідей, дослухатися до поради пророків та довіряти Його плану для нас.
Небесний Батько дає нам багато засобів для досягнення емоційної самостійності, але після того як ми зробимо все можливе й у нас все ще будуть проблеми з розумовим здоров’ям, тоді можуть знадобитися додаткові ресурси. Звичайно ж, можуть бути моменти, коли вам потрібно буде звернутися до професіоналів у галузі психічного здоров’я, або отримати пораду від єпископа, щоб мати скерування і змогу рухатися далі.
Однак пам’ятайте, що якщо ми звертаємося за порадою до інших кожного разу, коли потрапляємо в глухий кут, ми, можливо, втрачаємо безцінну можливість навчатися і зростати самостійно. Хочу повторити, що нам необхідно самим докладати відповідні зусилля, аби рухатися вперед.
Господній взірець
В Ученні і Завітах, розділ 9, Господь дорікає Оліверу Каудері за намагання перекладати пластини Книги Мормона, не взявши “на думку нічого, крім того, щоб просити [Бога]” (вірш 7). Потім він отримує настанову “зʼясувати це повністю своїм розумом”, дійти власного висновку, а вже потім “спитати [Бога], чи це правильно” (вірш 8).
Якщо ми наслідуємо цей взірець, Небесний Батько не залишає нас сам-на-сам з власними здібностями й думками в піклуванні про розумове здоров’я. Він дає нам можливість навчатися, як виявляти свою волю. Якщо ми шукаємо відповіді на наші запитання і рішення наших проблем з Його допомогою,—це зрештою і допоможе нам стати такими, як Він. Пам’ятаючи про це, ми можемо просити Його показати нам, як ми можемо досягнути більшої емоційної рівноваги, а не просто просити Його зробити нас кращими.
Якщо ми подібним чином виявляємо свободу волі знову і знову кожного разу, коли щось загрожує нашому емоційному благополуччю, ми поступово стаємо кращими і більш впевненими. Хоча від нас не очікується, що ми вже полетимо, ми можемо мати впевненість у тому, що Він поруч з нами весь час на цьому шляху, й радіти тому, що Він допомагає нам поступово ставати кращими. Кожен день—це ще одна можливість досягнути нових висот, що готує нас до того дня, коли ми зможемо літати самостійно.