Ми надто вимогливі до себе
У вас усе виходить краще, ніж ви думаєте.
Автор живе в штаті Юта, США.
Так багато з нас по-різному бореться з почуттям того, що ми недостатньо хороші або робимо недостатньо. У певні періоди свого життя я мала таке відчуття. Найяскравіше у пам’яті зберігся випадок, що стався в кінці моєї місії.
То була одна з останніх конференцій місіонерів, і, як він це часто робив, президент місії розповів історію, яку дізнався від когось з місіонерів. Іноді ці історії були смішними, іноді надихаючими, а іноді служили підтвердженням певної точки зору. Ця історія, ймовірно, мала бути надихаючою, але натомість викликала в мене важкі почуття. Президент розповів, як одна сестра-місіонерка, ім’я якої він не назвав, була вдячна за свою напарницю. Він сказав, що та місіонерка розповіла про велику любов і турботу, яку відчувала від своєї напарниці, і про те, яким дивовижним прикладом та напарниця була для тієї місіонерки. Коли я це слухала, то відчула у своїй душі таке велике бажання бути, як та напарниця. Я відчайдушно хотіла, аби я могла бути такою турботливою і такою люблячою і робити так багато добра. А потім я відчула, як впадаю в розпач від того, що я не така.
То була не я, і я ніколи такою не буду. Я навіть не мала часу, щоб змінитися, і якби й мала, то, ймовірно, все рівно б не змогла стати такою.
Пізніше того дня ми з напарницею повернулися у свою квартиру, вона завела розмову саме про ту частину виступу президента місії, яка так сильно мене засмутила, а потім зізналася, що вона написала це про мене. Ті її слова були про мене. Я вдивлялася в нескінченну темну порожнечу, відчайдушно бажаючи стати такою людиною, якою мені хотілося б бути,---і це мені не вдавалося. Однак її слова впустили світло, і замість нескінченної порожнечі я стояла перед дзеркалом, дивлячись на відображення людини, якою я вже була. Її слова значили для мене так багато. Навіть якщо я була хоч на половину такою, як вона описала у своєму листі,---це сповнило мене радістю.
Я розповідаю про цей випадок не для того, щоб похвалитися---він для мене є надто значущим, щоб вихвалятися ним. Але я це роблю, щоб проілюструвати, як надмірно (і часто без причини) вимогливими до себе ми можемо бути. Я скористалася цією похвалою, адресованою мені, щоб нею ж себе ударити!
Я також не хочу сказати, що нам можна перестати намагатися ставати більше схожими на Христа. Я не подумала: “Класно, я вже й так піклуюся про людей. Отже, нема чого більше перейматися цим знову”. Однак нам потрібно визнавати досягнення й дякувати за ті, які ми вже маємо, і за те, що ми вартуємо набагато більше, ніж іноді думаємо. Як сказав старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Данадцятьох Апостолів: “Надто багато людей простує своїм життям, думаючи, що вони нічого не варті, тоді як у дійсності вони є дивовижними й вічними створіннями безмежної цінності з потенціалом, що неможливо навіть собі уявити”1.
Тож, будь ласка, зупиніться на мить і подумайте про все те хороше, що ви зробили, та про ті якості, які розвинули або все ще розвиваєте. Пам’ятайте, що вас приймають, вас люблять і у вас є всього вдосталь.
А якщо є те, чого, на вашу думку, ви ще не досягнули або не здобули,---працюйте над цим. Не здавайтеся. Неодмінно встановлюйте цілі, але не накладайте обмежень на те, коли ви можете стати більш схожими на Христа---це те, що зробила я. Я уявляла стіну, яка заважала мені змінюватися після місії, але, навіть якби ті чудові слова не стосувалися мене, закінчення місії не означало б, що настав кінець усім моїм мріям про вдосконалення.
Не завжди легко налаштувати свій розум на думку, що ви робите достатньо. Мені все ще потрібні нагадування, аби не думати про себе гірше, ніж я є. Але пам’ятайте, що ваша цінність є великою в очах Бога (див. Ученн і Завіти 18:10). Пам’ятайте, що ви---дитя Бога, і пам’ятайте, що ми, “як діти Бога, … не повинні принижувати або паплюжити себе”2. Завжди намагайтеся бути більше подібними до Христа, але не перегинайте палицю. Ви можете бути ближче до того, якими хочете стати, ніж, на вашу думку, це можливо.