Лише в цифровому форматі
Що я дізнався про покаяння
Автор живе в штаті Аризона, США.
Ніщо не може зрівнятися з радістю наближення до Бога.
Більшу частину свого життя я боровся з покаянням. Я знав, що це важливо і що я повинен це робити, але не розумів цього до кінця. І оскільки це в мене погано виходило, я почувався збентеженим кожного разу, коли хтось підкреслював у розмові важливість покаяння.
Дійшло до того, що мені навіть не подобалося чути слово “покаяння”, адже воно нагадувало мені про те, що я не роблю. Здавалося, що я віддаляюся, і що довше існувала ця проблема, то більше я віддалявся.
Нарешті, на генеральній конференції я почув таке висловлювання тодішнього генерального президента Товариства молодих чоловіків Стівена В. Оуена, і я почав думати інакше: “Радість покаяння—це більше, ніж радість гідного життя. Це радість прощення, повернення чистоти і наближення до Бога. Відчувши цю радість, ви не проміняєте її ні на що менше”1.
Ще один виступ на генеральній конференції пробудив у мені ще більше бажання стати кращим. Президент Рассел М. Нельсон сказав: “Незалежно від того, чи ви старанно йдете шляхом завітів, чи послизнулися на тому шляху або зійшли з нього, чи не можете навіть побачити його з вашого нинішнього стану, я благаю вас, покайтеся. Відчуйте зміцнюючу силу щоденного покаяння, яка полягає в тому, що ви потроху щодня чините краще і стаєте кращими”2.
Намагаючись слідувати цій пораді, я знаходив відповіді на запитання, що мене хвилювали, і краще розумів благословення покаяння. І все ж я питав себе: що саме я й досі не розумію в покаянні, що робить його таким важким?
Одна з важких речей полягала в тому, що я не міг згадати всі гріхи, вчинені мною в той чи інший день. Я був впевнений, що деякі з них я забув. Як я міг покаятися у своїх гріхах, якщо я не міг їх усі згадати?
Це питання не давало мені спокою ще від мого хрищення восьмирічною дитиною. Я знав, що мені потрібно покаятися, але яка восьмирічна дитина веде облік усіх скоєних нею гріхів, щоб потім покаятися в них? Пам’ятаю, як одного разу я став на коліна в молитві й сказав: “Небесний Батьку, я каюсь у всіх своїх гріхах!” Я сумнівався, що це правильний спосіб, але не знав, що ще можна зробити.
Пізніше я знайшов відповідь у Книзі Мормона. У книзі Алма 38:14 говориться: “Не кажи: О Боже, я дякую Тобі за те, що ми кращі за наших братів; але краще кажи: О Господи, прости мою нікчемність. … так, визнавай свою нікчемність перед Богом у всі часи”.
Визнання своєї нікчемності перед Богом допомагає нам смиритися, і це є дуже важливим для покаяння. Крім того, ми можемо попросити Небесного Батька допомогти нам побачити в нашому житті те, у чому потрібно покаятися, що ми маємо змінити чи покращити. Він напевно знає, що нам потрібно змінити, щоб стати більш схожими на Нього, і Він підкаже нашому розуму й серцю, якщо ми попросимо про це зі щирим бажанням змінитися й покаятися.
Інша трудність, з якою я зіткнувся при покаянні, полягала в тому, що я не до кінця розумів концепцію полишення гріхів. В Ученні і Завітах 58:43 сказано: “По цьому ви можете знати, чи покаялася людина у своїх гріхах—ось, вона зізнається в них і полишить їх”.
Я вважав, що полишити гріхи означає пообіцяти, що я більше ніколи їх не скоюватиму. Чи означало це, що якщо я скоюю їх знову, то я насправді їх не полишив? І коли я стояв на колінах у молитві, сповідуючи та полишаючи свої гріхи, чи означало моє усвідомлення власних слабкостей—того факту, що я можу повторити гріх знову,—що я насправді не полишаю свої гріхи? Але я зрозумів, що полишити свої гріхи—це щось більше, ніж просто пошкодувати про них. Якщо шкодування—це все, що я роблю, то, певно, я не полишив їх.
Старійшина Дейл Г. Ренлунд, із Кворуму Дванадцятьох Апостолів, поділився такою думкою: “Християнський письменник К. С. Льюїс писав про потребу в зміні та описав метод її досягнення. Він зазначив, що покаяння включає в себе “повернення на вірний шлях. Неправильну суму можна виправити,—сказав він,—але тільки тоді, якщо повертатимешся назад, доки не знайдеш помилку, і не продовжиш роботу знов з того місця, але цього ніколи не зробиш просто просуваючись вперед”. Зміна нашої поведінки і повернення на “вірний шлях” є складовою покаяння, але лише однією з його складових. Справжнє покаяння також включає в себе повернення нашого серця і прагнень до Бога та відмову від гріха. Як пояснюється в книзі Єзекіїла, покаятися—означає “навернутися від … гріха, … робити право та справедливість: … заставу повернути … [і] ходити уставами життя, щоб не чинити кривди” [Єзекіїл 33:14–15]”3.
Коли я молився про допомогу в покаянні, я сказав Небесному Батькові, що дійсно хочу змінитися й готовий змінитися. Я знав, що Господь мені допоможе. І дійсно, Він допоміг мені змінитись.
Спочатку не всі ці зміни були постійними, і мені доводилося повторювати спроби. Але зусилля, які ми докладаємо, мають значення для Господа. Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Завдяки дару Спокути та допомозі небесної сили ми можемо ставати кращими. А велич євангелії в тому й полягає, що ми отримуємо винагороду за старання, навіть якщо ми й не завжди досягаємо успіху”4.
Із тих пір, як я набув такого розуміння щодо покаяння, я став впевненішим у своїй здатності слідувати пораді Президента Нельсона: “Ніщо так не звільняє, не облагороджує і не є таким поворотним у нашому індивідуальному розвитку, як регулярна, щоденна зосередженість на покаянні. Покаяння—це не подія, це—процес. Це ключ до щастя і відчуття спокою. У поєднанні з вірою, покаяння дає нам можливість відчути силу Спокути Ісуса Христа”5.
Коли я прийняв рішення краще каятися, я і уявити собі не міг, що це завдасть такого далекосяжного й тривалого впливу на моє життя. Благословення, що я отримав, є реальними. Я зрозумів, що моє почуття засмучення було спричинене ворогом моєї душі, який не хотів, щоб я покаявся. Я також усвідомив, що не завжди віддаляюся через нездатність покаятися, іноді я просто позбавляю себе благословень, які міг би отримати, якби доклав більше зусиль, роблячи те, що можу.
У міру того, як я продовжував докладати всіх зусиль, каючись кожного дня, я відчував Божу любов й скерування так, як раніше і уявити собі не міг. Я більше не відчуваю себе обтяженим гріхом. Я усвідомив, яким привілеєм і благословенням є покаяння. Тепер я розумію, що сказав брат Оуен: “Відчувши цю радість [покаяння], ви не проміняєте її ні на що менше”.