“Як ми можемо подолати світ, сповнений хтивості”, Ліягона, червень 2022.
Як ми можемо подолати світ, сповнений хтивості
Ден (ім’я змінено) звернувся до мене по професійну допомогу. “Я намагаюся жити за заповідями,—сказав він,—але чуттєві образи мене постійно спокушають. Я намагаюся триматися, але це виснажує і поступово я втрачаю пильність. Я не переглядаю порнографічні сайти, але мене мимоволі приваблюють неналежні зображення, які, як здається, я бачу повсюди. Це ображає мою дружину, і я втомився, намагаючись щось покращити”.
Можливо, ви відчували щось подібне. Труднощі Дена є поширеними. Багато з нас живе в культурах, зосереджених на сексі, де багато образів, звуків та ідей неправильно трактують священність тіла та божественні цілі сексу (див. 1 Коринтянам 6:19). З появою Інтернету різко збільшилися показники як мимовільного, так і свідомого перегляду порнографії1, а також пов’язаних з цим моральних викликів.
Як психотерапевт я працював з багатьма людьми, які намагаються подолати спокусу і не піддаватися хтивим думкам, об’єктивації людей, непристойним медіа або різним видам того, що в Писаннях називається “похітливістю” (Кн. Якова 3:12; 4 Нефій 1:16). Хоча світ котиться вниз, Господь просить Своїх послідовників жити за нормами моральної цілісності (див. 3 Нефій 12:27–29; Учення і Завіти 42:23).
Як ми можемо прагнути до вищих норм, намагаючись боротися з цими випробуваннями? Як ми можемо розчаровуватися менше, у той же час збільшуючи свою відданість?
Спокуси, сором і похітливість
У випадку Дена було необхідно визначити різницю між спокусою та гріхом, зрозуміти виникнення почуття сорому та сили свободи волі й навчитися більше покладатися на Спасителеву благодать.
Ден мав праведні бажання, але почувався так, ніби він невдаха. Йому було соромно, частково через постійну спокусу. Як і багато людей, він вважав, що оскільки відчуває спокусу, то може й піддатися їй2. Хоча почуття вини є важливим, оскільки воно спонукає нас до каяття, сором може мати протилежну дію, ведучи нас до бажання піддатися спокусі. Це завдає особливої шкоди, коли ми помилково вважаємо, що спокуса—це ознака слабкості.
Немає гріха в тому, щоб відчувати спокусу або у наявності фізичних відчуттів3. Сексуальні відчуття є божественним даром4, який, якщо його належно застосовувати у шлюбі, приносить чоловіку й дружині щастя й відчуття єдності5. Ці фізичні реакції є сильними, іноді вони викликані образами форм тіла чи певної поведінки. У природі це називають етологічним рефлексом, коли певна поза або вираз спричиняють автоматичну реакцію. Коли хтось проходить повз інших людей на вулиці, то, наприклад, ворожий погляд і привітна посмішка викликають різні психологічні реакції. Чуттєві зображення можуть також викликати потужні реакції. Ці почуття і спокуси діяти відповідно до них не є гріхом, і якщо потяг ігнорувати, то почуття згодом зникає. Втім, якщо піддатися спокусі, то почуття стають сильнішими.
Не засуджую і Я тебе, художник Ева Колєва Тімоті
Гріх стається тоді, коли ми свідомо плекаємо, зрощуємо спокусу або діємо за нею чи вчиняємо те, що, як ми знаємо, не слід робити. Завдяки свободі волі ми можемо приймати рішення не діяти за спокусою, навіть коли це важко. Саме цього Алма навчав свого сина, коли казав йому “не й[ти] більше за хтивістю … очей, але заперечува[ти] собі в усіх цих речах” (Aлма 39:9). Цар Давид міг вирішити відвернутися, коли побачив Вірсавію, але натомість він піддався спокусі, що призвело його до аморального вчинку (див. 2 Самуїлова 11:1–16). Навіть Ісуса спокушали (див. Євреям 4:15), але Він “не звертав уваги” на спокуси (Учення і Завіти 20:22). Як казали в давнину, вам буде важко завадити пташці сісти вам на голову, але ви спроможні не дати їй зробити там гніздо.
Отримавши допомогу, Ден навчився не панікувати, коли відчував спокусу, а натомість визнавав свої почуття, після того він приймав рішення правильно діяти.
Шкода від морального гріха
Господь підсумував шкоду похітливості такими словами: “Той, хто дивиться на жінку, пристрасно бажаючи її, або якщо хтось учинив перелюб у своєму серці, вони не матимуть Духа, а зречуться віри і боятимуться” (УЗ 63:16). Постійна зосередженість на світі призводить до духовної “сліпоти” (1 Нефій 15:24), що є хорошим описом того, як поступливість хтивості погіршує спроможність робити правильні судження. Якщо так буде тривати, тіло розвине звички, які стануть “міцними мотузками” (2 Нефій 26:22), які важко розірвати як через отримання задоволення, так і полегшення від потягу6.
Задоволення плотських пожадань притупляє духовні відчуття і пригнічує віру. Послідовники Христа, які неодноразово відчували хтивість, бояться, що вони негідні служити, і їм бракує духовної впевненості (див. Учення і Завіти 121:45). Хтивість може також підривати справжню любов і викликати у подружжя відчуття використовування чи нехтування.
Прийняти рішення діяти, а не бути під дією
За допомогою Духа ми можемо розпізнавати небезпеку на ранньому етапі й обирати середовище або поведінку, яка відповідає цінностям укладених завітів (див.2 Нефій 2:14; 4:18). Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, радив тим, хто бореться з хтивістю, “уникати людей, матеріалів та обставин, які можуть завдати вам шкоди. Ті, хто бореться з чимось подібним до алкоголізму знають, що потяг, який виникає поряд із джерелом спокуси, може стати фатальним. Те саме стосується і моральних питань”7.
Ден перестав використовувати електронні пристрої, коли він був сприйнятливим до спокуси, наприклад, коли залишався один, був стомлений або знервований. Він пропускав неоднозначні телепрограми та інші розваги й натомість проводив час, спілкуючись з людьми. Він зміцнював свою духовність, приділяючи більше часу Писанням, веденню щоденника, покращуючи режим сну та займаючись фізичними вправами (див. Учення і Завіти 88:124)8. Ці важливі принципи, особливо коли їх застосовувати на постійній основі тривалий час, можуть допомогти кожному з нас понижувати нашу сприйнятливість до спокус і ставати сильнішими.
Духовне зцілення і благодать
Робота над тим, щоб ставати гідним учнем Христа, може бути важкою, і навіть сильна рішучість може лопнути, як бульбашка, стикнувшись з мирськими спокусами. Коли стається рецидив, важливо відразу ж повернутися на шлях і не занепадати духом.
Господня милість є великою, і Він обіцяє прощати стільки, “скільки Мої люди каятимуться” (Moсія 26:30). Старійшина Дейл Г. Ренлунд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, описував, що відбувається негайно після того, як ми звертаємося до Господа: “Навіть якщо ми були свідомим, умисним грішником або неодноразово зазнавали невдач і розчарувань, у той момент, коли ми вирішуємо спробувати знов, нам може допомогти Христова Спокута”9.
Господь хоче допомагати нам у цьому процесі “народ[ження] від Бога, зміни св[ого] тілесн[ого] і занепал[ого] стан[у] на стан праведності” (Moсія 27:25). Президент Рассел М. Нельсон пообіцяв:
“[Ісус] стоїть з відкритими обіймами, сподіваючись і будучи готовим зцілити, пробачити, очистити, зміцнити, звільнити та освятити нас. …
Ніщо так не звільняє, не облагороджує і не є таким поворотним у нашому індивідуальному розвитку, як регулярна, щоденна зосередженість на покаянні. Покаяння—це не подія, це—процес. Це ключ до щастя і відчуття спокою”10.
Тепер я бачу, художник Ева Колєва Тімоті
Якщо святі наближаються до Спасителя і діють як Його учні, вони зможуть подолати світ і його моральні виклики.