Божественна мета сексуальних стосунків

Старійшина Дейл Г. Ренлунд

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

і Рут Лібберт Ренлунд

Розуміння даного Богом дару сексуальності в плані щастя допомагає нам усвідомити важливість закону цнотливості.

Наша мета в земному житті—стати подібними до наших небесних батьків. У цьому процесі становлення важливо, щоб сексуальні стосунки розумілися нами і були такими, як це визначено Богом.

Закон цнотливості—вічний закон, який давався нашим Небесним Батьком всім Його дітям в усі віки. Він залишається в силі і є застосовним у наш час так само, як і в попередні історичні епохи. Як і у випадку з іншими заповідями, цей закон дано Небесним Батьком, щоб благословити Його дітей і допомогти їм сягнути їхнього божественного потенціалу. Дотримання закону цнотливості включає утримання від будь-яких сексуальних стосунків до шлюбу й цілковиту вірність у шлюбі. Сексуальні стосунки мають бути виключно у шлюбі між чоловіком і жінкою¹.

За задумом Небесного Батька сексуальні стосунки в шлюбі існують для того, щоб народжувалися діти, а також для того, щоб виявляти любов і зміцнювати емоційні, духовні та фізичні узи між чоловіком і дружиною. У шлюбі сексуальні стосунки мають єднати дружину й чоловіка шляхом вияву довіри, відданості та поваги одне до одного². У сексуальних стосунках необхідно з повагою ставитися до свободи волі обох партнерів і вони не мають бути засобом контролю чи домінування.

Втім ми можемо запитувати: “Навіщо нам виконувати закон цнотливості? Чому Бога хвилює моя моральна поведінка?” Аби відповісти на ці питання, Бог дав через одкровення вчення, яке, якщо його правильно розуміти, буде мотивувати нас дотримуватися закону цнотливості й за власним рішенням виявляти свою сексуальність у встановлених Ним межах³. Як і у випадку з усіма Божими заповідями, закон цнотливості найкраще можна зрозуміти в контексті даного Небесним Батьком плану спасіння й піднесення (див. Aлма 12:32). Послух законові цнотливості принесе надзвичайні благословення.

couple with child in front of the temple

Виняткові обіцяння

Усі люди є улюбленими духовними синами чи дочками небесних батьків з божественною природою та вічною долею. Ми маємо тіло, щоб розвивати цю божественну природу, аби згодом ми могли сягнути нашої вічної долі⁴. Небесний Батько хоче, аби ми здобули земний досвід, стали більш досконалими і зрештою змогли насолоджуватися повнотою щастя, яке має Він. Він знає: для того, щоб ми могли мати таку тривалу радість, нам слід просуватися шляхом, який Він встановив, виконуючи дані Ним заповіді.

Надзвичайно важливо розуміти, що сімейні стосунки мають тривати у вічностях після цього життя. Вірним було дане обіцяння, що після земного життя вони “пройдуть повз ангелів і богів … до свого піднесення і слави, … яка буде повнотою і продовженням сімені на віки вічні.

Тоді вони будуть богами, тому що не матимуть кінця” (Учення і Завіти 132:19–20).

Учення про вічні сім’ї в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів є унікальним серед християнських традицій. Нас було створено не лише для того, щоб славити якогось незбагненного Бога, поклонятися і служити Йому⁵. Нас було створено люблячими небесними батьками, щоб ми зростали й стали такими, як вони⁶. Духи чоловіків і жінок було створено для того, щоб вони доповнювали одне одного. Ось чому стать є незмінною у вічностях, оскільки вона є основоположною для отримання найвищого дару, який може дати Небесний Батько,—того життя, яким живе Він⁷.

Аби це благословення могло здійснитися для нас, Небесний Батько заповідав, щоб сексуальні стосунки мали місце лише в шлюбі між чоловіком і жінкою⁸. Шлюб було призначено Богом, і він “означає повне злиття чоловіка і жінки—їхніх сердець, сподівань, життя, любові, сім’ї, майбутнього—усього, щоб бути “одним тілом” у їхньому спільному житті”⁹. Ми не зможемо досягти того рівня життя, який має наш Небесний Батько, самотужки або без дотримання цілковитої вірності в шлюбі зі своїм чоловіком або дружиною згідно з планом Бога.

Бог дозволяє нам вибирати, як ми проживемо наше життя. Він не змушуватиме нас іти тим шляхом, який Він встановив, хоча Він знає, що це приведе нас до найбільшого щастя. Божі заповіді й завіти і є тим шляхом, просуваючись яким ми зможемо стати повноправними спадкоємцями у Його царстві, співспадкоємцями з Ісусом Христом (див. Римлянам 8:17). Якщо ми раз за разом робимо правильний вибір, то розвиваємо закладену в нас божественну природу. Сексуальні стосунки є “одним з найвищих проявів нашої божественної природи”¹⁰. Якщо ми належним чином виявляємо сексуальність, цим створюються умови для втілення Божого плану на землі та у вічностях¹¹, даючи нам можливість стати такими, як Небесний Батько¹². Бог обіцяє вічне життя тим, хто є вірними, яке включає в себе вічний шлюб, дітей та інші благословення вічної сім’ї¹³.

Відволікаючі філософії та обмани Сатани

Неправильні міркування та обмани Сатани породили відволікаючі філософії, які стверджують, що потрібно усунути необхідність виконувати Божі заповіді, особливо закон цнотливості. Сатана протестує дуже гучно, а його філософії часто є привабливими. У Книзі Мормона описані люди, які вдавалися до цих філософій, щоб обманути інших і мати вигоду з того обману. Наприклад, Негор навчав нефійців, що “все людство буде врятовано в останній день, і що їм не треба ні лякатися, ані тремтіти, але що вони повинні підняти голови і звеселитися; бо Господь … також викупив усіх людей; і, в кінці, всі люди будуть мати вічне життя” (Aлма 1:4).

Якщо ми приймаємо філософію Негора, у нас немає стимулу приборкувати свої сексуальні пожадання, адже, згідно з нею, не існує вічних наслідків. А якщо ми порушуємо закон цнотливості? Не слід хвилюватися, оскільки послідовники Негора “не вірили в покаяння у своїх гріхах” (Aлма 15:15). Ця приваблива філософія може бути спокусливою, і багатьом вона до вподоби; ми можемо робити що завгодно без жодних вічних наслідків.

Інші лжевчителі в Книзі Мормона проповідували, що віра в Ісуса Христа, Його Спокуту і дотримання Його заповідей означають “впряг[ти] себе в ярмо … дурниць”, породжених безглуздими “традиці[ями] ваших батьків” (Aлма 30:13, 14). Фактично, вони заявляли: якщо людина чекає на “відпущення [своїх] гріхів”—це лише свідчить про наявність у неї розумової або психоемоційної проблеми, це “наслідок божевільного розуму” (Aлма 30:16). Подібні вчення ведуть до єдиного висновку: кожен чоловік і жінка досягають успіху в цьому житті “відповідно до свого генія” та “сили”, і що б чоловік або жінка не робили,—“то не є злочин” (Aлма 30:17). Ці хибні вчення спонукають до порушення закону цнотливості, оскільки поняття про правильне і хибне застаріло.

Не дивно, що подібні філософії досі популярні! Відсутність відповідальності за будь-який вибір—це і є повна свобода. Якщо ми можемо уникнути більшості мирських наслідків, поводячись обачно і обережно, то яка в цьому шкода? З подібної точки зору закон цнотливості здається старомодним, пуританським або непотрібним.

Вічні закони

Божі закони незаперечні. Він дозволяє нам нехтувати ними, але ми не можемо створювати власні правила для вічностей, так само як будь-яка людина не може створювати власні закони фізики. Бог хоче, щоб ми були гідними спадкоємцями Його царства. Було б наївним сподіватися отримати небесний спадок, ідучи не тим шляхом, який Він призначив.

До того як мене покликали присвятити весь свій час церковному служінню, я (старійшина Ренлунд) опікувався пацієнтами з серцевою недостатністю тяжкого ступеня. Під час лікування серцевої недостатності та пересадки серця треба дотримуватися чітких, перевірених протоколів лікування, аби досягнути найкращого результату: довшої тривалості та кращої якості життя. Лікування пацієнта іншим чином не приведе до найкращого результату. Я був здивований тим, що деякі пацієнти намагалися оспорювати протокол лікування. Деякі з них казали: “Мені краще не приймати жодних ліків” або “Я не хочу, щоб мені робили біопсію серця після трансплантації”. Звичайно ж, пацієнти можуть діяти, як їм завгодно, але вони не можуть сподіватися на найкращий результат, якщо діятимуть не найкращим чином.

Те ж саме стосується і нас. Ми можемо обирати свій власний курс у житті, але ми не можемо обирати наслідків, якщо будемо дотримуватися власних правил, незалежно від того, скільки разів хтось каже нам, що ми це можемо. Не слід винуватити Небесного Батька, коли ми через непослух не отримуємо благословень, пов’язаних із законом цнотливості.

У цьому розподілі Спаситель навчав нас, що вічні закони не є гнучкими і не підлягають обговоренню. Він сказав: “І ще, істинно Я кажу вам, що те, що управляється законом, також і зберігається законом, і вдосконалюється, і освячується ним же.

Того, хто порушує закон, і не дотримується закону, але прагне стати сам собі законом, … не можна освятити ні законом, ні милістю, ні правосуддям, ні судом” (Учення і Завіти 88:34–35; курсив додано). Ми не можемо замінити вічні закони на свої власні правила, так само, як людина, яка доторкається до розжареного вугілля, не може прийняти рішення не обпектися.

Якщо ми не слухняні, то матимемо лише те, що “бажа[ємо] отримати, тому що [ми] не бажали володіти тим, що [ми] могли б отримати” (Учення і Завіти 88:32). Виконання закону цнотливості—це один зі способів виявити свою готовність робити все можливе, аби отримати всі надзвичайні благословення, призначені для вічних сімей.

Божі закони, в кінцевому результаті, завжди справедливі

Не всі діти Небесного Батька отримують можливість у цьому житті мати сексуальну близькість у подружніх стосунках відповідно до Божого закону. Дехто, можливо, не матиме змоги укласти шлюб. Інші переконані в тому, що через їхні унікальні обставини дотримуватися закону цнотливості настільки важко, що вони вирішують його ігнорувати.

Втім, наскільки це справедливо, слід судити, виходячи з вічної перспективи, яку бачать Небесний Батько та Ісус Христос¹⁴. Спаситель закликає Свій народ не судити, що є справедливим, а що ні, до того дня, коли Він складатиме Свої самоцвіти (див. Малахія 3:17–18). “Самоцвітами” Спаситель називає тих, хто, попри уявну або тимчасову несправедливість чи будь-які інші труднощі, дотримується Його заповідей.

Коли нам здається, що життя несправедливе до нас, найкращий вихід—дослухатися до поради царя Веніямина. Він сказав: “Я б хотів, щоб ви зважили на благословенний і щасливий стан тих, хто виконує заповіді Бога. Бо знайте, вони благословенні в усьому, як у тлінному, так і в духовному; і якщо вони вистоять вірними до кінця, їх приймуть на небесах, щоб завдяки цьому вони могли жити з Богом у стані нескінченного щастя” (Moсія 2:41; курсив додано).

Врешті-решт, ніщо не зрівняється з безкінечною несправедливістю, яку витерпів Спаситель. Втім, якщо ми будемо вірні, Він надолужить нам за всю несправедливість, яку ми пережили, і ми досягнемо стану нескінченного щастя.

Якщо ми приймемо рішення дотримуватися Божих заповідей, зокрема закону цнотливості, то відчуємо радість і “мир у цьому світі і вічне життя у тому світі, що прийде” (Учення і Завіти 59:23)¹⁵, бо ми будемо належати до вічної сім’ї—разом з нашими предками і нащадками¹⁶. Якщо чоловік і дружина запечатані на вічність владою священства, їх буде піднесено і вони матимуть повноту слави й вічне потомство¹⁷.

Спокуса і покаяння

Бог передбачав, що у нас будуть спокуси, коли ми намагатимемося жити за законом цнотливості. Ось чому Він послав Свого Сина бути нашим Спасителем і Викупителем. Завдяки Ісусу Христу і Його Спокуті ми можемо отримувати силу опиратися спокусі. Усі Божі діти, які відчувають будь-яку спокусу, можуть звернутися по допомогу до Спасителя¹⁸. Ісус Христос розуміє через що ми проходимо, бо Його було “випробувано в усьому, подібно до нас”, і нас закликають “приступ[ити] з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євреям 4:15, 16).

Коли ми спотикаємося, нам слід пам’ятати, що ми можемо стати чистими завдяки вірі в Ісуса Христа і щирому покаянню¹⁹. Покаяння—це радість, тому що навіть коли наші “гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг” (Iсая 1:18). Спаситель не лише простить, Він забуде наш гріх²⁰. Чи можемо ми просити чогось більшого: допомоги в час спокуси, прощення, якщо каємося. Не слід боятися покаяння, хоча Сатана й намагається заважати нам “покладатися на Ісуса Христа, Який стоїть з відкритими обіймами, сподіваючись і будучи готовим зцілити, пробачити, очистити, зміцнити, очистити та освятити нас”²¹.

Свідчення

Мета Божих законів—принести нам найбільше щастя. Він хоче, аби ми використовували свої тіла і сексуальність у встановлений Ним спосіб, аби ми могли стати такими, як Він. У нашому шлюбі ми благословенні взаємною довірою, оскільки живемо за законом цнотливості. Наша упевненість одне в одному та у нашому Небесному Батькові зміцнилася, оскільки ми дотримуємося цієї заповіді. Божий план—це єдиний шлях, який веде до найбільшої міри щастя. Ми обіцяємо, що і ви також можете пізнати, що Бог любить вас і буде вічно благословляти, якщо ви житимете за Його заповідями.