Святі останніх днів не припиняють намагань
Старійшина Дейл Г. Ренлунд
Сімдесятник
Коли ми намагаємося, виявляємо наполегливість і допомагаємо іншим чинити так само, тоді ми справжні святі останніх днів.
Мої дорогі брати і сестри, у грудні 2013 року світ оплакував смерть Нельсона Мандели. Після 27 років ув’язнення за свою роль у боротьбі проти апартеїду, Мандела був першим демократично обраним президентом Південно-Африканської Республіки. Його прощення тих, хто ув’язнив його, було дивовижним. Його всюди підносили і хвалили1. Мандела часто заперечував цю похвалу словами: “Я не святий—це так; хіба що ви вважатимете святим грішника, який не припиняє намагань стати кращим”2.
Це висловлювання—“святий—це грішник, який не припиняє намагань стати кращим”—має запевнити і підбадьорити членів Церкви. Хоча нас називають “святими останніх днів”, ми, чуючи це, іноді відчуваємо дискомфорт. Термін святі повсюдно використовується для визначення тих, хто досяг піднесеного стану святості або навіть досконалості. А ми дуже досконало знаємо, що не є досконалими.
Тим не менш наша теологія навчає нас, що ми можемо вдосконалюватися, постійно і невпинно “покладаючися повністю на” вчення Христа: виявляючи віру в Нього, каючись, причащаючись для оновлення завітів і благословень хрищення, та більшою мірою отримуючи постійний супровід Святого Духа. Роблячи це, ми стаємо більш схожими на Христа і здатними витерпіти до кінця, з усіма наслідками цього3. Якщо сказати простіше, Бог набагато більше піклується про те, ким ми є і ким стаємо, ніж про те, ким ми колись були4. Він піклується про те, щоб ми не припиняли намагань стати кращими.
У комедії Як вам це сподобається, написаній англійським драматургом Вільямом Шекспіром, зображено разючу зміну життя персонажу. Старший брат намагається вчинити так, щоб вбили його молодшого брата. Навіть знаючи це, молодший брат рятує свого злочестивого брата від неминучої смерті. Коли старший брат дізнається про виявлене співчуття, на яке він не заслуговував, він цілковито і назавжди змінюється і з ним відбувається те, що він називає “наверненням”. Згодом кілька жінок підходять до старшого брата і запитують: “Хіба то не ти, хто так часто замишляв вбити [свого брата]?”
Старший брат відповідає: “То був я; але зараз я не такий: мені не соромно сказати вам ким я був, бо моє навернення є таким солодким і робить мене тим, ким я є зараз”5.
Для нас, завдяки Божій милості та Спокуті Ісуса Христа, така зміна не є всього лиш літературною вигадкою. Через Єзекіїля Господь проголосив:
“А несправедливість несправедливого—не спіткнеться він об неї в дні навернення від своєї несправедливости. …
… [Якщо] він навернеться від свого гріха, і робитиме право та справедливість:
заставу поверне несправедливий, грабунок відшкодує, ходитиме уставами життя, щоб не чинити кривди, то конче буде він жити. …
Усі гріхи його, які він нагрішив, не будуть йому згадані, право та справедливість робив він”6.
У Cвоїй милості Бог обіцяє прощення, коли ми каємося і відвертаємося від злочестивості—настільки, що наші гріхи не будуть навіть згадані нам. Тому, завдяки Христовій Спокуті та нашому покаянню, ми можемо озиратися на наші колишні вчинки і казати: “То був я, але зараз я не такий”. Якими б злочестивими ми не були, ми можемо сказати: “Таким я був. Але цей колишній злочестивий я більше не має нічого спільного з тим, ким я є зараз”7.
Президент Томас С. Монсон навчав: “Одним з найвеличніших Божих дарів для нас є радість повторних спроб, адже жодна невдача ніколи не буде остаточною”8. Навіть якщо ми були свідомим, умисним грішником або неодноразово зазнавали невдач і розчарувань, у той момент, коли ми вирішуємо спробувати знов, нам може допомогти Христова Спокута. І нам слід пам’ятати, що явно не Святий Дух каже нам, що ми зайшли вже надто далеко, що можемо з таким же успіхом припинити спроби.
Боже прагнення, щоб святі останніх днів продовжували намагатися, стосується не лише подолання гріхів. Незалежно від того, чи страждаємо ми через проблемні стосунки, економічні виклики або хвороби чи внаслідок чиїхось гріхів, Спасителева безкінечна Спокута може зцілити навіть—і можливо зокрема—тих, хто безвинно постраждав. Він досконало розуміє, що означає безвинно страждати через провину інших. Як сказано у пророцтві, Спаситель “перев’яже зламаних серцем … замість попелу дасть … оздобу, оливу радости замість жалоби [і] одежу хвали замість темного духа!”9. Що б не відбувалося, Бог очікує, що святі останніх днів, з Його допомогою, не припинятимуть намагань.
Так само, як Бог радіє, коли нам це вдається, Він розчарований, якщо ми не визнаємо, що інші також намагаються. Наша люба подруга Тоба розповіла про те, як вона отримала цей урок від своєї матері, Джулії. Джулія і Тоба були серед перших чорношкірих навернених в Південно-Африканській Республіці. Коли режим апартеїду було скасовано, чорношкірим і білим членам Церкви було дозволено відвідувати Церкву разом. Для багатьох рівність у стосунках між расами була новою і становила виклик. Одного разу, коли Джулія і Тоба відвідували церкву, вони відчули, що деякі білі члени Церкви ставляться до них зовсім не доброзичливо. Коли вони пішли, Тоба з гіркотою поскаржилася своїй матері. Джулія спокійно слухала, доки Тоба не висловила все своє розчарування. Тоді Джулія промовила: “О, Тоба, Церква схожа на велику лікарню, і всі ми хворі, кожен на щось своє. Ми приходимо до Церкви, щоб нам допомогли”.
Коментар Джулії відображає важливу думку. Нам не лише слід бути толерантними, коли інші працюють над своїми особистими недугами; ми повинні також бути добрими, терпеливими, надавати підтримку і ставитися з розумінням. Подібно до того, як Бог заохочує нас продовжувати намагатися, Він очікує, що ми також надамо іншим можливість робити те саме у їхньому особистому темпі. Спокута у ще більшій мірі прийде в наше життя. Тоді ми визнаємо, що незважаючи на відчутні відмінності, всі ми потребуємо тієї самої безкінечної Спокути.
Кілька років тому чудового молодого чоловіка на ім’я Куртіс було покликано служити на місії. Він належав до тієї категорії місіонерів, про яких молиться кожен президент місії. Він був зосереджений і працелюбний. Одного дня його напарником призначили місіонера, який був інфантильним, з поганими навичками спілкування, і який без особливого ентузіазму ставився до виконання роботи.
Якось, коли вони їхали на велосипедах, Куртіс озирнувся назад і побачив, що його напарник без жодних пояснень зліз з велосипеда і йшов пішки. Куртіс подумки висловив своє розчарування Богові; як важко було мати напарника, якого доводилося тягти за собою в усьому, щоб досягти хоч якихось результатів. За кілька митей Куртіс відчув глибоке враження, ніби Бог промовляв до нього: “Знаєш, Куртісе, у порівнянні зі Мною, ви обидва не дуже відрізняєтеся”. Куртіс отримав урок, що йому слід терпеливо ставитися до недосконалого напарника, який тим не менш намагався у свій власний спосіб.
Я запрошую всіх нас оцінювати своє життя, каятися і продовжувати намагатися. Якщо ми не намагаємося, тоді ми просто грішники останніх днів; якщо ми не виявляємо наполегливості, тоді ми ледарі останніх днів; і якщо ми не дозволяємо іншим намагатися, тоді ми просто лицеміри останніх днів10. Коли ми намагаємося, виявляємо наполегливість і допомагаємо іншим чинити так само, тоді ми справжні святі останніх днів. У міру того, як ми змінюємося, ми пізнаємо, що Бог дійсно піклується набагато більше про те, ким ми є і ким ми стаємо, ніж про те, ким ми колись були11.
Я глибоко вдячний за Спасителя, Його безкінечну Спокуту та пророків останніх днів, які закликають нас бути святими останніх днів, не припиняти намагань12. Я свідчу про те, що Спаситель дійсно живий, в імʼя Ісуса Христа, амінь.